Постанова

від 13.12.2006 по справі 25/220-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

25/220-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 грудня 2006 р.                                                                                   № 25/220-06  

                     Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т.Ф.,Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю “Укрбуд”

на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської областівід 14.09.2006

у справігосподарського суду Дніпропетровської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Укрбуд”

доДержавного підприємства “Придніпровська залізниця”

простягнення 100666, 44 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:не з'явились

від відповідача:Коваленко Ю.М. –дов. № 132 від 01.01.2006; Шамаров Т.О. –дов. № 39 від 01.01.2006

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 14.09.2006 господарського суду Дніпропетровської області позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з ДП “Придніпровська залізниця” на користь ТОВ “Укрбуд” основний борг у сумі 77120, 40 грн., інфляційні витрати у сумі 2761, 40 грн., 3% річних у сумі 1350, 20 грн. та судові витрати зі сплати держмита  у сумі 1006, 66 грн. і інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу у сумі 118, 00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Разом з тим, господарський суд відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, які нараховані на підставі 231 Господарського кодексу України, оскільки наведена норма не застосовується до відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Не погоджуючись з рішенням ТОВ “Укрбуд” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить його скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 230, 231, ст. 549 Господарського суду України. Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Господарським судом встановлено, що 15.07.2003р. за накладними №18/1 та 18/2 позивач передав, а відповідач в особі Спеціалізованого будівельно-монтажного поїзду № 397 та будівельно-монтажного поїзду №724 прийняв товар (плитку тротуарну, плитку бетонну та відливи) на загальну суму 77120,40грн.

Відповідно до норм чинного законодавства України цивільні права і обов'язки виникають, зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, норми якого принагідно застосовувати до прав та обов'язків сторін в силу п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості, інфляційних витрат та річних.

Господарський суд дійшов висновку, що ст. 231 Господарського кодексу України не застосовується до відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Даною статтею встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг) та за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

ДП “Придніпровська залізниця” є державним підприємством, яке засновано на державній власності.

Враховуючи, що залізницею не надано доказів своєчасної оплати отриманого товару, то колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду.

Господарським судом не вказано чи перевірений ним відповідний розрахунок пені та штрафу. З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню.

Зважаючи на те, що відповідно зі ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарському суду.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При новому розгляді справи принагідно повно та всебічно вияснити всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі  викладеного, керуючись ст. 1115, ст. 1119  - ст.11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну  скаргу  задовольнити частково.

Абзац 1 рішення від 14.09.2006 господарського суду Дніпропетровської області зі   справи № 25/220-06 залишити без змін.

Абзац 2 рішення від 14.09.2006 господарського суду  Дніпропетровської області з даної справи скасувати і в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий                                                   В.С. Божок

          Судді                                                                   Т.Ф. Костенко

                                                                                        Г.П. Коробенко