Ухвала

від 11.06.2013 по справі 2а-11580/12/0170/16

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-11580/12/0170/16

11.06.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Дугаренко О.В. ,

Цикуренка А.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим ДПС на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Александров О.Ю.) від 15.01.13 у справі № 2а-11580/12/0170/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Калде Крим" (вул. Шкільна 55/А, м. Армянськ, Красноперекопський район, Автономна Республіка Крим, 96012)

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим ДПС (вул. Північна 2, м. Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим, 96000)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000102201 від 05.10.2012 р., № 0000092201 від 05.10.2012 р,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.01.2013 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Калде Крим" до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000102201 від 05.10.2012 р., № 0000092201 від 05.10.2012 р. - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення -рішення, прийняті Армянським відділенням Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим Державної податкової служби: № 0000102201 від 05.10.2012 р. яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Калде Крим" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 24356,00 грн., та № 0000092201 від 05.10.2012 р., яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Калде Крим" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" на 24795,00 грн., у тому числі за основним платежем 24 794,00 грн. та 1,00 грн. за фінансовими санкціями.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Калде Крим" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 487,50 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим Державної податкової служби.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.01.2013 року, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 11.06.2013 року сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи сповіщені належно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами Красноперекопської ОДПІ в АР Крим ДПС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Компанія "Калде Крим" (код ЄДРПОУ 36839084) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських операцій з ТОВ "Інтерпласт" (код ЄДРПОУ 30997968) за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2011 р.

За результатами перевірки 24.04.12р. був складений Акт №7 22-04/36839084, за висновками якого встановлено порушення позивачем п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено витрати у Декларації з податку на прибуток підприємств за другий квартал 2011 р. на 107802,00 грн., що призвело до заниження суми податку на прибуток за 2 квартал 2011 р. на суму 24794,00 грн.; підпункту 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з ПДВ за квітень 2011 р. на суму 24356,00 грн., що призвело до завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість (ряд. 24 Декларації) у сумі 24356,00 грн., у т.ч. за травень 2011 р. у сумі 24356,00 грн., за червень у сумі 24356,00 грн.

Не погодившись з даними висновками, позивачем було подано до Красноперекопської ОДПІ в АР Крим ДПС заперечення до Акту перевірки, та 08.10.2012 р. отримано відповідь, згідно якої заперечення не враховані під час прийняття відповідачем рішення згідно Акту перевірки.

На підставі зазначеного акту від 24.09.2012 р. Армянським відділенням Красноперекопської ОДПІ в АР Крим ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення №0000102201 від 05.10.2012 р, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 24 356,00 грн., та № 0000092201 від 05.10.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" на суму 24794,00 грн.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, відповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, судовою колегією встановлено наступне.

Актом перевірки зафіксовані наступні порушення ТОВ "Компанія "Калде Крим":

1) п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат у Декларації з податку на прибуток підприємств за 2 квартал 2011 р. на суму 107802,00 грн., що призвело заниження суми податку на прибуток за 2 квартал 2011 р. на суму 24 794,00 грн.

2) п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ТОВ "Компанія "Калде Крим" завищено податковий кредит з ПДВ за квітень 2011 р. на суму 24356,00 грн., що призвело до завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість (ряд 24 Декларації) у сумі 24356,00 грн., у т.ч. за травень, 2011 р. у сумі 24356,00 грн., за червень 2011 р. у сумі 24356,00 грн.

Красноперекопською ОДПІ в АР Крим ДПС був отриманий витяг з Акту перевірки ДПІ у Будьонівському району м. Донецька Донецької області ДПС від 18.05.2012 р. № 934/22-11/30997968 про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Інтерпласт" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.11 р. по 31.12.11 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.10 р. по 31.12.11 р. Відповідно до вказаного акту, встановлено нікчемність угоди за ланцюгом постачання товарів від ТОВ "Европласт" до ТОВ "Інтерпласт", які останнім було реалізовано ТОВ "ІТАЛ" та ТОВ "Компанія "Калде-Крим".

Згідно висновків податкового органу, до перевірки не надано документів, які свідчать про транспортування та отримання (шляхові листи, ТТН, довіреність на отримання товару) товарів та інші документи відносно здійснення фінансово -господарських операцій між вказаними підприємствами. Крім того до перевірки не надано книгу складського обліку, або матеріальні звіти, які б свідчили про рух ТМЦ на підприємстві.

Таким чином, на думку перевіряючих, перевіркою не встановлено факту отримання та використання вищевказаного придбаного матеріалу згідно первинних документів, а саме: оприбуткування товару згідно книги складського обліку, рух ТМЦ згідно матеріальних звітів. Перевіркою не встановлено передачу ТМЦ матеріально відповідальним особам. До перевірки не надано довіреність на отримання товару від постачальника.

Внаслідок того, що згідно Акту перевірки ДПІ у Будьоновському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 18.05.2012 р. № 934/22-11/30997968 встановлено здійснення ТОВ "Інтерпласт" (код за ЄДРПОУ 30997968) правочинів, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання до вигодонабувачів, відповідачем був зроблений висновок, що операції з придбанням ТМЦ у ТОВ "Інтерпласт" мають безтоварний характер.

З акту перевірки вбачається, що в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від Продавця - ТОВ "Інтерпласт" до Покупця (позивача), в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання -передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів.

Враховуючи вищевикладене, посадови особи податкового органу дійшли висновків, що правочини, укладені між ТОВ "Компанія "Калде Крим" та підприємством постачальником (ТОВ "Інтерпласт") не спричинили реального настання юридичних наслідків.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

26.042011 р. між ТОВ "Інтерпласт" (Продавець) та ТОВ "Компанія "Калде Крим" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 43/11.

В межах Договору від 26.04.2011 р. № 43/11 позивачем було придбано у постачальника ТОВ "Інтерпласт" товари на суму 146133,67 грн., у т. ч. ПДВ 24355,61 грн.

Отримання позивачем товару - труб та комплектуючих до них від Продавця ТОВ "Інтерпласт" підтверджується рахунком -фактурою № СУ 0204 від 26.04.2011 р. на загальну суму 146133,67 грн., в т.ч. ПДВ 24355,61 грн., видатковою накладною № КУ0187 від 26.04.2011 р. за загальну суму 146133,67 грн., у т.ч. ПДВ 24355,61 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.

Отримання товару на суму 146133,67 грн., у т.ч. ПДВ 24355,61 грн. від Продавця - ТОВ "Інтерпласт" здійснено за довіреністю № 3 від 26.04.2011 р., наявність якої встановлено податковим органом та яка зазначена в Акті перевірки ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька Донецької області ДПС від 18.05.2012 р. № 934/22-11/30997968 про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Інтерпласт" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.11 р. по 31.12.11 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.10 р. по 31.12.11 р.

Крім того, ТОВ "Інтерпласт" надана ТОВ "Компанія "Калде Крим" оформлена податкова накладна № 64 від 26.04.2011 р. на загальну суму 146133,67 грн., у т. ч. ПДВ 24355,61 грн. Податкова накладна оформлена в межах виконання договору купівлі -продажу та була внесена ТОВ "Компанія "Калде КримВ»до реєстру видаткових та отриманих податкових накладних.

Здійснення оплати ТОВ "Інтерпласт" підтверджується платіжними дорученнями: № 79 від 26.04.2011 р., на суму 74800,00 грн., у т.ч., ПДВ 12466,67 грн., № 90 від 12.05.2011 р. на суму 5000,00 грн., у т.ч. ПДВ 833,33 грн., № 100 від 31.05.2011 р. на суму 8000,00 грн., у т.ч., ПДВ 1333,33 грн., № 88 від 05.05.2011 р. на суму 6500,00 грн., у т.ч. ПДВ 1083,33 грн., № 101 від 02.06.2011 р. на суму 14000 грн., у т.ч. ПДВ 2333,33 грн., № 111 від 17.06.2011 р. на суму 36000,00 грн., у т.ч. ПДВ 6000,00 грн., загальна сума складає 144300,00 грн.

Згідно договору оренди від 07.07.2010 р., який укладений позивачем з гр. ОСОБА_4 строком на 3 роки, ТОВ "Компанія "Калде Крим" є орендатором приміщення кабінету НОМЕР_1 загальної площею 17,1 кв. м., приміщення гаража, літера "К" загальна площа 99,8 кв. м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 для використання в господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, факт реалізації позивачем отриманої від ТОВ «Інтерпласт» продукції контрагентам: Приватному Акціонерному Товариству "Магазин 99", Приватному Акціонерному Товариству ПМК - 156, Приватному підприємству "Енергострой - АВК", СПД ОСОБА_5, ТОВ "Будівельна компанія "БУЮК - АС", ТОВ "Торгівельно -виробнича фірма "Мрія", ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, підтверджуються довіреностями (а.с. 94-107) та видатковими накладними (а.с. 110-143).

Транспортування товару від продавця ТОВ "Інтерпласт" до покупця ТОВ "Компанія "Калде Крим" здійснювалось на підставі договору № 43/11 від 26.04.2011 р. транспортним засобом продавця, при цьому товарно-транспортні накладні, або інші документи на перевезення товару відсутні.

Згідно п. 3.3 договору купівлі-продажу від 26.04.2011 р. № 43/11 між ТОВ "Інтерпласт" (Продавець) та ТОВ "Компанія "Калде Крим" (Покупець) передбачено, що поставка товару може здійснюватися за попередньою домовленістю транспортним засобом за рахунок Продавця.

Податкова накладна № 64 від 26.04.2011р., стала підставою для внесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Пунктом 16.1.2 ст. ст. 16 ПК України, якою ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, формально право платника податку на податковий кредит взагалі не залежить від тієї обставини, чи відображалися суми податку на додану вартість у податковій звітності контрагентів платника податку і чи сплачувався ними податок на додану вартість.

Статтею 201 ПК України визначений перелік документів, що є підставою для нарахування податкового кредиту. Отже, саме наявність цих документів є обов'язковою умовою для формування платниками податків податкового кредиту.

Твердження відповідача про порушення вказаних норм пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод позивача із ТОВ "Інтерпласт" на підставі визнання нікчемним правочину між ТОВ "Інтерпласт" та ТОВ «Европласт».

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, без правової оцінки суду першої інстанції не залишилось те, що зміст статті 228 Цивільного кодексу України свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а фіктивне підприємництво з метою ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається як на підставу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було. Проте, у разі наявності відповідного вироку суду, постановленого у кримінальній справі, податковий орган має право звернутись до суду про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ТОВ «Інтерпласт» правочину на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, згідно з п.п. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та \ або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем.

Більш того, жодних доказів невиконання обов'язків по сплаті податку ТОВ "Інтерпласт" відповідач не наводить. Зазначений суб'єкт господарювання є платником ПДВ, Свідоцтво платника ПДВ було переоформлено з 03.02.2012р. у зв'язку зі зміною місцезнаходження.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст. 9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна, є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі - Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 р. № 1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес" АД проти Болгарії, а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1).4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати.

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які знаходяться у матеріалах справи, та не може ґрунтуватися припущеннями, крім цього, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Що стосується висновків відповідача, викладених в Акті перевірки, щодо завищення витрат з податку на прибуток у 2 кварталі 2011 р., зазначено наступне.

Відповідно до ст.134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. . Витрати операційної діяльності (п.п.138.1.1 п. 138.1. ст.. 138 ПК України) включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України до складу валових витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Сукупність наведених фактів, не надає підстав вважати Акт перевірки Красноперекопської ОДПІ в АР Крим ДПС від 24.09.2012 р. року № /22-04/36839084, належним доказом відсутності у позивача права на формування податкового кредиту за квітень 2011 р. та визначення витрат при декларуванні податку на прибуток за 2 квартал 2011р. за наслідками правовідносин з ТОВ "Інтерпласт"

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, частиною першою статті 195, статтями 196,197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим ДПС на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Александров О.Ю.) від 15.01.13 у справі № 2а-11580/12/0170/16 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Александров О.Ю.) від 15.01.13 у справі № 2а-11580/12/0170/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис О.В.Дугаренко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян