Постанова

від 17.03.2009 по справі 2/218-08-4950

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/218-08-4950

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"17" березня 2009 р. Справа № 2/218-08-4950

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача –Пак О. І.,                                                                                   

відповідача –не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ВАТ „Балтський молочно –консервний комбінат дитячих продуктів”, с. Білине Балтського району Одеської області,

на  рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2009 р.  

у справі №2/218-08-4950

за позовом ЗАТ „Троїцький молзавод”, м. Одеса,

до ВАТ „Балтський молочно –консервний комбінат дитячих продуктів”, с. Білине Балтського району Одеської області,

про стягнення 22055,64 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:

27.11.2008 р. (вх. №6953) у господарському суді Одеської області ЗАТ „Троїцький молзавод” (далі - позивач) пред'явлено позов до ВАТ „Балтський молочно –консервний комбінат дитячих продуктів” (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача боргу - 11662,91 грн., держмита - 116,63 грн., витрат на ІТЗ судового процесу - 118,00 грн. (а.с. 2-3). Свої вимоги він мотивував наступним.

28.02.2008 р. позивач і відповідач уклали договір купівлі-продажу молока №0808, відповідно до якого позивач зобов'язався постачати, а відповідач зобов'язався приймати і сплачувати молоко, відповідно до умов договору (п.1.1.). Відповідно до п.1.1. договору, позивач поставив відповідачу молоко, а відповідач прийняв його і зобов'язаний був сплатити. Позивач поставив, а відповідач прийняв молоко, згідно накладної №39 від 21.04.2008 р. в кількості 23766 кг на суму 46662,91 грн. з ПДВ, довіреність НБИ №810297 від 01.04.2008 р. Відповідач повинен був оплатити отримане молоко протягом тижня (п.6.1. договору), але цього належним чином не виконав, сплативши його тільки частково на суму 35000 грн.: 17.06.08р. –10000 грн. (виписка по рахунку від 17.06.08р.), 07.07.08р. –10000 грн. (виписка по рахунку від 07.07.08р.), 05.08.08р. –10000 грн. (виписка по рахунку від 05.08.08р.), 14.08.08р. –5000 грн. (виписка по рахунку від 14.08.08р.), а всього 35000 грн. Факт оплати відповідачем молока на суму 35000 грн. станом на 11.11.2008 р. (дата складання акту звірки) підтверджується копіями банківських виписок по рахунку позивача. Таким чином, заборгованість відповідача станом на 11.11.2008 р. складає 11662,91 грн. (46662,91 грн. - 35000 грн.), що підтверджується актом звірки. Позивач направив відповідачу претензію про погашення заборгованості, яка не була задоволена. В обґрунтування свого позову позивач послався на ст.ст. 16,526,527 ЦК України.

23.12.2008 р. (вх. №26553) позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 25-30), в якій, керуючись ст.ст. 230,610,611,612,624,625 ЦК України, просив стягнути з відповідача: борг - 11662,91 грн., штраф - 4666,29 грн., пеню - 3633,38 грн., втрати від інфляції - 1636,97 грн., три відсотки річних - 456,09 грн., держмито - 220,56 грн., витрати на ІТЗ судового процесу - 118,00 грн., оскільки п.6.1. договору встановлено, що розрахунки за молоко, поставлене протягом місяця, сплачуються щотижня кожного вівторка, а п.6.2. договору встановлено, що повний розрахунок здійснюється протягом 5 діб з дати отримання покупцем відповідних документів (накладна на товар, податкова накладна). Пунктом 9.4. сторони встановили, що в разі невиконання покупцем зобов'язань, встановлених п.п.6.1.,6.2. договору, останній зобов'язаний сплатити продавцю пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення платежу, і разовий штраф, у розмірі 10% несплаченого товару. Товар повинен був бути сплачений з 22.04.2008 р. по 26.04.2008 р., протягом 5 діб. Однак відповідач почав оплачувати молоко 17.06.2008 р., тобто повинен, у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань, сплатити штраф, пеню, інфляційні, 3% річних, починаючи з 27.04.2008 р. (пеня, 3% річних - з 27.04.2008 р. по 23.12.2008 р., інфляційні - з 27.04.2008 р. по 30.11.2008 р.).

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.01.2009 р. (суддя Бахарєв Б. О.) з цієї справи позов, на підставі ст.ст. 526,549,625 ЦК України, задоволено, а саме стягнено з відповідача на користь позивача 13755,97 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, 4666,29 грн. штрафу, 3633,38 грн. пені, 220,56 грн. держмита та 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу (а.с. 48-50). У своєму рішенні суд зазначив, що відповідач в засіданні суду не з'явився, хоча про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали справи, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення під розписку, відзив на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася, згідно ст. 75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами. Саме ж рішення суд мотивував тим самим, що й позивач свій позов та заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить   скасувати рішення та прийняти нове, оскільки в рішенні місцевого суду від 13.01.2009 р. стверджується про належне повідомлення про час і місце слухання справи, призначеної на 13.01.2009 р., але відповідач не отримував відповідної ухвали господарського суду Одеської області. Згідно п.4 ч.1 ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Згідно п.2 ч.2 ст. 104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду. Згідно п.2 ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2009 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 17.03.2009 р., про що учасники процесу, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами.  

Представник скаржника (відповідача) у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду справи не надав і судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за його відсутністю.                                                                                                                                                                                                                                     

Представник позивача, в усних поясненнях наданих суду, просив відмовити у задоволенні скарги та залишити рішення без змін.

За згодою представника позивача, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи,  в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Єдиною підставою для скасування рішення місцевого суду скаржник вважає неналежне його повідомлення про день, час та місце розгляду справи.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ухвалою суду першої інстанції від 02.12.2008 р. було порушено провадження з цієї справи, позов прийнятий до розгляду та справу призначено до розгляду на 23.12.2008 р. (а.с. 1).

Відповідач вказану ухвалу отримав завчасно, а саме 08.12.2008 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 19).

Як вбачається з протоколу судового засідання від 23.12.2008 р. (а.с. 32) представник відповідача у судове засідання не з'явився і ухвалою від 23.12.2008 р. (а.с. 33) місцевий суд відклав розгляд справи на 13.01.2009 р.

З протоколу судового засідання від 13.01.2009 р. (а.с. 47) також вбачається, що представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак у цьому ж судовому засіданні судом було оголошене оскаржене рішення. При цьому, в матеріалах справи відсутнє повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме ухвали від 23.12.2008 р., якою розгляд справи був відкладений на 13.01.2009 р.

Однак, у своєму рішенні місцевий суд необґрунтовано вказав, що відповідач в засіданні суду не з'явився, хоча про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали справи, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення під розписку.  

Відповідно до п.п.3.5.1. Інструкції з діловодства в господарських судах України (зі змінами), затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. №75, ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду службою діловодства в день її прийняття надсилається всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання ухвали адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з не отриманою ухвалою та конвертом оперативно передається службою діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи.

Виходячи з вищезазначеного, сторона вважається повідомленою належним чином, якщо ухвали про призначення справи до розгляду або про відкладення розгляду справи були направлені стороні рекомендаційною поштою і якщо в матеріалах справи наявні повідомлення поштового відділення про вручення цих ухвал стороні.

Як вже було зазначено, в матеріалах справи відсутнє повідомлення поштового відділення про вручення ухвали місцевого суду від 23.12.2008 р. відповідачу з цієї справи.

Згідно п.4 ч.1 ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно п.2 ч.3 ст. 104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Згідно п.2 ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Враховуючи вищевикладене, перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія дійшла до висновку про необхідність скасування рішення місцевого господарського суду.

Переглядаючи, відповідно до приписів ст. 101 ГПК України, справу по суті судова колегія встановила наступне.

        Відповідач не навів в апеляційній скарзі будь-яких доводів і не надав доказів, які б підтверджували його незгоду з заявленими позивачем вимогами та спростовували обґрунтованість позовних вимог позивача.

      Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим судом, між позивачем та відповідачем укладено договір №0808 від 28.02.2008 р. (а.с. 7-8), згідно якого позивач зобов'язався підготовляти та систематично відвантажувати відповідачу товар (молоко незбиране, молоко пастеризоване та молокопродукти) певної кількості та якості, що  визначаються у додатках до договору, а відповідач - приймати вказаний товар та здійснювати розрахунки за поставлену на протязі поточного місяця партію товару потижнево у кожний вівторок в безготівковій або готівковій формі. Згідно п.6.2. договору, повний розрахунок за минулий місяць здійснюється на протязі 5 діб з дати отримання відповідних документів (накладна на відвантажену кількість товару протягом минулого місяця, податкова накладна).               

Згідно до ч.1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до ч.1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

       Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, а саме здійснив поставку відповідачу молока в кількості 23766 кг на суму 46662,91 грн., що підтверджується накладною №39 від 21.04.2008 р. (а.с. 10), довіреністю НБИ №810297 від 01.04.2008 р. (а.с. 12). Відповідач свої зобов'язання за договором відносно здійснення оплати за поставлений товар виконав частково, тобто здійснив оплату в сумі 35000 грн. відповідно до витягів з розрахункового рахунку від 17.06.2008 р. (а.с. 13), від 07.07.2008 р. (а.с. 14), від 05.08.2008 р. (а.с. 15), від 14.08.2008 р. (а.с. 16), у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 11662,91 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 08.12.2008 р. (а.с. 23).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.      

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на момент пред'явлення позову з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних становить 13755,97 грн., де 11662,91 грн. –сума боргу, 1636,97 грн. –інфляційні, 456,09 грн. –3% річних.

На думку судової колегії зазначені вище докази є достатніми, належними та допустимими і підтверджують позовні вимоги позивача і місцевий суд, давши їм повну та всебічну оцінку, дійшов обґрунтованого, тобто такого, що відповідає фактичним обставинам, висновку щодо наявності у відповідача вказаної заборгованості, а відтак вмотивовано задовольнив позов як в частині стягнення цього боргу, так і в частині стягнення  передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України збитків від інфляції та 3% річних, розрахунок за якими позивачем зроблено правильно.

Згідно п.9.4. договору, у разі невиконання покупцем умов п.п.6.1.,6.2. договору, покупець повинен сплатити продавцеві пеню у розмірі діючої на той період подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та разовий штраф у розмірі 10% несплаченого товару.

Згідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.

Колегія суддів також погоджується з розрахунком позивача штрафу в сумі 4666,29 грн., однак  не може погодитися з розрахунком позивача пені, що складає 3633,38 грн., яка виникла в результаті прострочення здійснення відповідачем оплати за поставлений товар в період з 27.04.2008 р. по 23.12.2008 р., оскільки, згідно до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2. договору встановлено, що повний розрахунок здійснюється протягом 5 діб з дати отримання покупцем відповідних документів (накладна на товар, податкова накладна). Отже, товар повинен був бути сплачений з 22.04.2008 р. по 26.04.2008 р. Однак відповідач почав оплачувати молоко 17.06.2008 р. Таким чином, пеня повинна нараховуватись, починаючи з 27.04.2008 р., як то і зазначив позивач у позові, а суд у рішенні.

Але, враховуючи ч.6 ст. 232 ГК України, позивачем та місцевим судом невірно було встановлено кінцевий термін нарахування пені, а саме 27.10.2008 р., тобто після спливу шести місяців після початку нарахування пені.

Таким чином, приймаючи до уваги, що розрахунок пені здійснений позивачем невірно тільки щодо її нарахування після останньої сплати відповідачем коштів за отриманий товар, а саме з 14.08.2008 р. по 23.12.2008 р., тобто з урахуванням 132 днів прострочення, нараховану та стягнену пеню необхідно перерахувати з 14.08.2008 р. по 27.10.2008 р., де кількість днів прострочення –74, тобто пеня складає 567,5 грн. (12%*2*74*11662,91/365*100), замість вказаних позивачем та стягнутих місцевим судом 1012,28 грн.

Отже, загальний розмір пені необхідно зменшити на 444,78 грн. (1012,28-567,5), що складає 3188,6 грн. (3633,38-444,78), та саме він підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а ні 3633,38 грн., як вказано позивачем в його розрахунку пені (а.с. 28).

Враховуючи викладене, підлягають перерахуванню суми державного мита і витрат на ІТЗ судового процесу, сплачених позивачем при зверненні ним до суду першої інстанції з позовом, що повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладене, судова колегія, ухвалюючи нове рішення, частково задовольняє позовні вимоги позивача.

Сплачене скаржником держмито при зверненні до суду з апеляційною скаргою, не зважаючи на її задоволення, не підлягає відшкодуванню, оскільки при ухваленні нового рішення апеляційною інстанцією позовні вимоги позивача були частково задоволені.

                Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ВАТ „Балтський молочно –консервний комбінат дитячих продуктів”, с. Білине Балтського району Одеської області, - задовольнити.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 13.01.2009 р. по справі №2/218-08-4950 –скасувати.

3.  Позов ЗАТ „Троїцький молзавод”, м. Одеса, –задовольнити частково.

4. Стягнути з ВАТ „Балтський молочно –консервний комбінат дитячих продуктів” (Одеська область, Балтський район, с. Білине, р/р №2600127980 в Одеській філії ВАТ „Кредитпромбанк”, МФО 388487) на користь ЗАТ „Троїцький молзавод” (Одеська область, Любашівський район, с. Троїцьке, р/р №26007311377901 в АБ „Південний”, МФО 328209) 13755,97 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, 4666,29 грн. штрафу, 3188,6 грн. пені, 216,1 грн. держмита та 115,62 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

5.  В решті частині позову відмовити.

6. Доручити господарському суду Одеської області видати накази відповідно до цієї постанови.

           Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                   Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                  Бєляновський В. В.

                                                                                                              Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 17.03.2009 р.