Ухвала

від 12.06.2013 по справі 2а-17019/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17019/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

12 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й. СуддівБорисюк Л.П., Собківа Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Мотив ЛТД» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Мотив ЛТД» (надалі - позивач) пред'явило позов до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва ДПС (надалі - ДПІ у Деснянському районі міста Києва, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.12.2012р. № 0001452302, яким встановлено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 97 397,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 24 350,00 грн. та податкового повідомлення-рішення від 03.12.2012р. № 00014623302, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 159 911,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 39 978,00 грн..

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким у задоволені позовних вимог позивачу відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Деснянському районі міста Києва проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Авто-Мотив ЛТД», код за ЄДРПОУ 37676233, з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 12.04.2011р. по 30.06.2012р., вимог валютного законодавства за період з 12.04.2011р. по 30.06.2012р.

За результатами перевірки складено акт документальної планової виїзної перевірки № 4474 /22-1/37676233 від 16.11.2012р. (надалі - Акт перевірки).

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки ДПІ у Деснянському районі міста Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 03.12.2012р. № 0001452302, яким встановлено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 97 397,00 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 24 350,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 03.12.2012р. № 00014623302, яким встановлено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 159 911,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 39 978,00 грн.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття податкового повідомлення-рішення відповідачем суду не доведена, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

Згідно положень п. 135.4 ст.135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Відповідно до п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України , база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу .

Відповідно до Розділу XIX Прикінцевих положень Податкового кодексу України ст. 39 Податкового кодексу України набрала чинності з 01.01.2013 року, а до цього часу застосовувались правила, встановлені в п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Пунктом 1.20.2 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктом 1.20.6 ст. 1 даного Закону визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Пунктами 1.20.8 та 1.20.10 ст. 1 цього Закону вказано, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом.

При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 року № 817/98 визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Тому будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України та при цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

Провівши системний аналіз вищезазначених норм чинного законодавства України колегія суддів приходить до висновку, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» , покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Політики ціноутворення ТОВ «Авто-Мотив ЛТД», затвердженої Наказом Генерального директора Шпак Т.В. від 12.08.2011р. розрахунок роздрібної ціни на автомобілі базується на рекомендованих цінах Компанії «Рено-Україна». Розрахунок оптової ціни на автомобілі для юридичних осіб проводиться шляхом зменшення роздрібної ціни на автомобілі на величину відсоткової ставки, що віднімається від роздрібного реєстру цін.

Колегія суддів вважає, що обґрунтування рівня звичайних цін вимагає урахування не тільки ціни на однорідні та ідентичні товари, а й особливостей маркетингової політики як ТОВ «Авто-Мотив ЛТД» так і імпортера «Рено Україна». Слід враховувати також якісні особливості автомобілів їх комплектацію, терміни поставки автомобілів, строки та умови їх зберігання на складі підприємства, умови оплати, продажу таких автомобілів корпоративним клієнтам в значній кількості протягом незначного проміжку часу чи значною партією, а також багатьох інших умов щодо продажу конкретного товару.

Так, в ході перевірки не знайшло свого відображення те, що значна кількість автомобілів, продані корпоративним клієнтам, які укладають угоди на оптові закупівлі автомобілів, не враховано акційні пропозиції, які визначались як імпортером, так і позивачем.

Оскільки в акті перевірки відсутні будь-які обґрунтування того, що ціна на автомобілі, визначена сторонами договорів, не є звичайною ціною, та враховуючи ту обставину, що в акті перевірки не зазначено та не здійснено посилання на конкретні документи, договори та інші докази, на підставі яких зроблено висновок про наявність порушення податкового законодавства, не наведено конкретного переліку таких документів, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що податковим органом при проведенні перевірки не доведено чи спростовано, що ціни на автомобілі, які визначалися позивачем та Компанією «Рено Україна», не відповідають рівню звичайних цін.

З огляду на вищезазначене, враховуючи той факт, що звичайні ціни визначені податковим органом всупереч порядку, передбаченому чинним законодавством, без належного обґрунтування заниження рівня звичайних цін, без посилання на будь-які підтверджуючі документи, договори чи інші джерела, без представлення статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаних товарів у співставних умовах, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем неправомірно, з порушенням норм чинного законодавства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого адміністративного суду України від 19.03.2012 р. у справі № К-6778/08 та від 26.06.2012р. у справі № К-42686/09-С.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу . В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: Л.П. Борисюк

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.