Постанова

від 17.03.2009 по справі 25/21-08-5006

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/21-08-5006

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"17" березня 2009 р. Справа № 25/21-08-5006

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:  Бєляновського В.В.,

                     Суддів:  Шевченко В.В.

                                 Мирошниченко М.А.

при секретарі   -   Волощук О.О.,

за участю представників:

Від позивача: Строчковський О.М.

Від відповідача: Тарасенко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ТОВ “Бетон - Сервіс”

на рішення господарського суду Одеської області

від 19.01.2009 року                    

у справі № 25/21-08-5006                                                                                                                                                                                                                                                 

за позовом: ТОВ “Бетон - Сервіс”

до  відповідача: ТОВ “Цемент”

про стягнення безпідставно отриманих 73 526,23 грн.

                                                  ВСТАНОВИЛА:

          У листопаді 2008 року ТОВ “Бетон - Сервіс” звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ “Цемент” про застосування реституційних наслідків недійсності нікчемного договору             № 71/06/04 від 01.06.2004 року майнового найму нежитлового приміщення у вигляді стягнення з відповідача 73 526,23 грн., безпідставно отриманих останнім в якості орендної плати за цим договором.

          ТОВ „Цемент” не визнало позов посилаючись на те, що у даному конкретному випадку реституція неможлива з причини самої природи договору оренди, оскільки фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його нікчемності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна –„річ” безповоротна і повернути сторони в первісне положення неможливо.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 19.01.2009 року у справі (суддя –Малярчук І.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю з мотивів необґрунтованості і недоведеності позовних вимог.

          В апеляційній скарзі та доповненнях до неї ТОВ „Бетон - Сервіс” посилаючись на те, що зазначене рішення прийнято господарським судом за відсутності достовірних доказів, без належного з'ясування і доведеності всіх обставин у справі, з явною невідповідністю викладених у ньому висновків з дійсними обставинами справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.          

          Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.06.2004 року між ТОВ „Цемент” (орендодавець) та ТОВ „Бетон - Сервіс” (орендар) було укладено договір майнового найму № 071/06/04, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти у тимчасове користування і володіння майно, а саме: склад інертних матеріалів загальною площею 2500 кв. м. розташований за адресою: м. Одеса, вул. Хуторська, 70, строком на 5 календарних років з моменту підписання акта приймання –передачі орендованого майна.

          Зазначене в даному договорі майно було передано орендареві від орендодавця за актом приймання –передачі від 01.06.2004 року, котрий є невід'ємною частиною договору.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 12.11.2008 року по справі № 20/209-08-4195, яке набрало законної сили, задоволено позов ТОВ „Цемент” та виселено ТОВ „Бетон - Сервіс” із займаного нежитлового приміщення складу інертних матеріалів загальною площею 2500 кв. м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Хуторська, 70.

          Зазначеним рішенням встановлені наступні факти: факт несплати ТОВ „Бетон - Сервіс” плати за користування приміщенням, факт нікчемності договору майнового найму № 071/06/04 від 01.06.2004 року, оскільки він не посвідчений нотаріально, як це визначено чинним законодавством.

          Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені  рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вищевказані факти встановлені  рішенням суду, яке набрало законної сили, у справі, де брали участь ті самі сторони, а тому вони не повинні доводитися знову у даній справі.

          Посилаючись на те, що оскільки договір майнового найму № 071/06/04 від 01.06.2004 року є нікчемним, а згідно з абзацем другим частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього   правочину, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про застосування реституційних наслідків недійсності нікчемного договору майнового найму у вигляді стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 73 526 грн. 23 коп., сплачених ним останньому в якості орендної плати на виконання своїх зобов'язань за цим договором.

          Господарський суд першої інстанції правильно визнав таку правову позицію позивача неспроможною, позаяк вона є наслідком помилкового довільного тлумачення позивачем на свою користь змісту норми абзацу другого частини першої статті 216 ЦК України, якою врегульовано можливість застосування судом правових наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції, яка полягає у тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання   такого правочину, але аж ніяк не односторонньої реституції, на чому безпідставно наполягає позивач.

          Разом з тим, фактичне користування майном на підставі договору майнового найму, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна –„річ” безповоротна і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє.

          Наведеної правової позиції дотримується Верховний суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання угод недійсними.

          Також правильно господарський суд першої інстанції визнав безпідставним і безпредметне посилання позивача в обґрунтування пред'явлених вимог на ст. 1212 ЦК України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

          У даному випадку позивач не є потерпілим, а є стороною нікчемного договору майнового найму, який за своєю правовою природою унеможливлює проведення реституції між сторонами з причин, наведених вище.

          Окрім того, колегія суддів погоджується і з висновком місцевого господарського суду щодо недоведеності позивачем заявлених вимог про стягнення з відповідача 73 526 грн. 23 коп. Так, у більшості з наданих позивачем копій платіжних доручень на підтвердження доводів щодо перерахування грошових коштів відповідачеві на виконання своїх зобов'язань за договором майнового найму, у графі „призначення платежу” зазначено загалом: за оренду складу, оренду авто, послуги з водопостачання, водокористування, зважування, отриманий цемент і таке інше. Отже, встановити які саме із зазначених в цих  платіжних дорученнях сум були сплачені згідно з договором майнового найму, а які за іншим призначенням, не  можливо.          

          Недоречне твердження скаржника, викладене у доповненнях до апеляційної скарги, що на його думку, наявність у платіжних дорученнях декількох  призначень платежу не заважало суду першої інстанції вирахувати суму платежу по оренді приміщень з цих платіжних доручень, відхиляється колегією суддів як помилкове.

          Господарський суд при розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум, заявлених до стягнення. Однак, з огляду на вимоги частини першої ст. 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин  справи в їх сукупності суд перевіряє обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем  нарахування таких сум, і у разі, якщо їх обчислення помилкове, з урахуванням обставин конкретної справи зобов'язує позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або відмовляє у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

          Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника, що він не здійснював користування орендованим приміщенням спростовуються наявними в справі актом приймання –передачі орендованого майна від 01.06.2004 року, підписаним сторонами та посвідченим їх печатками, котрий є невід'ємною частиною договору майнового найму, а також копіями платіжних доручень позивача про часткову сплату орендної плати за користування орендованим приміщенням.

          Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї, з безпредметним посиланням на норми матеріального і процесуального права, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків місцевого господарського суду та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення цього спору по суті.

          З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що в процесі розгляду даної справи фактичні її обставини були встановлені місцевим господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження наданих сторонами в обґрунтування своїх доводів і заперечень доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та є безпідставними, оскільки зводяться до намагання бездоказово переоцінити встановлені судом обставини, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення не вбачається.   

Керуючись  ст. ст.  99, 101-105  ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

          Рішення господарського суду Одеської області від 19.01.2009 року у справі № 25/21-08-5006 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ “Бетон - Сервіс”  - без задоволення.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                     Бєляновський В.В.

Судді                                                                             Мирошниченко М.А.

                                                                                      Шевченко В.В.