Рішення

від 20.06.2013 по справі 120/475/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 120/475/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Єрохіна І.В. № провадження: 22-ц/190/3785/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Білоусова В. В.

"20" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Білоусової В.В., Суддів:Любобратцевої Н.І., Пономаренко А.В. При секретарі:Почотовій Я.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінал Люкс» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінал Люкс» на рішення Чорноморського районного суду АР Крим від 29 квітня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

19 березня 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Вінал Люкс» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 7, 1719 га, розташована на землях Далеківської сільської ради Чорноморського району. 20.11.2007 року між сторонами укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком дії до 2017 року та зареєстрований у Державному реєстрі 14.12.2010 року. Вважає, що договір слід визнати недійсним, оскільки моментом вчинення вказаного договору вважається момент його державної реєстрації, проте в ньому були відсутні усі істотні умови, передбачені ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» (в редакції, що діяла на момент державної реєстрації договору), зокрема умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Вказує, що відсутність зазначеної істотної умови порушує її права. У зв'язку з чим просить визнати договір оренди недійсним та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Чорноморського районного суду АР Крим від 29 квітня 2013 року зазначений позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7, 1719 га кадастровий номер 0125681100080010287 укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Вінал Люкс», зареєстрований Чорноморським відділом КРФ ДП «Центр ДЗК» 14.12.2010 року за № 041001800189.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду, ТОВ «Вінал Люкс» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_6 на праві власності належить земельна ділянка площею 7,1719 га, розташована на території Далеківської сільської Ради Чорноморського району АР Крим, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі державного акту на право власності на землю серії ЯГ № 338380 від 17.04.2007 року (а.с. 5).

20 листопада 2007 року між ОСОБА_6 та ТОВ «Вінал Люкс» укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком з 2008 року по 2017 рік, який був зареєстрований у Чорноморському відділі Кримської регіональної філії «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 14 грудня 2010 року за № 041001800189.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на момент вчинення договору оренди землі) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме в момент вчинення правочину.

З аналізу зазначених норм закону слідує, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, судам необхідно правильно визначити момент вчинення правочину.

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направив оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Згідно із ст.ст. 210, 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Як убачається з матеріалів справи, оспорюваний договір оренди землі зареєстровано у Чорноморському районному відділі КРФ ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 14 грудня 2010 року за № 041001800189.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оспорюваний договір оренди землі є вчиненим з моменту державної реєстрації, тобто з 14.12.2010 року.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції закону, який діяв на момент вчинення договору, однією з істотних умов договору оренди землі є: умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що відсутність у договорі оренди умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, які визначені законом як істотні умови договору оренди землі, є підставою для визнання зазначеного договору недійсним за правилами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до вимог цивільного законодавства кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Проте кожна особа має право звернутися за захистом порушеного права в межах строку позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У абзаці 2 пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року передбачено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого про особу, яка його порушила.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вказав, що оскільки договір укладено 14.12.2010 року, тобто з моменту державної реєстрації, з цього строку починається перебіг строку позовної давності, тому строк позивачем не пропущено.

Проте з таким висновком суду першої інстанції щодо визначення початку перебігу позовної давності погодитися не можна.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що позивачка при укладенні договору оренди землі 20.11.2007 року була ознайомлена з умовами договору і власноруч його підписала. З моменту державної реєстрації договору оренди землі 14.12.2010 року сторони приступили до виконання зазначеного договору згідно з умовами, які були визначені при укладенні даного договору.

Як убачається зі змісту ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», частину першу статті 15 цього Закону було доповнено абзацом 12 згідно із Законом України від 16.09.2008 року № 509-VІ, яким було передбачено, що істотними умовами договору оренди також є умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

З огляду на наведене та приймаючи до уваги, що всі зміни до законів офіційно оприлюднюються і доводяться до відомості громадян України, колегія суддів вважає, що позивачка при належній дбайливості щодо захисту своїх прав та правового інтересу щодо реалізації права на передачу в оренду землі мала реальну можливість ознайомитися з цими змінами до Закону.

За таких обставин та встановивши, що за вищевказаних наявних умов позивачка повинна була знати про внесення змін до ч. 1 ст. 15 Закону України, колегія суддів вважає, що перебіг позовної давності повинен починатися від внесення змін до Закону, коли позивачка могла довідатися про порушення свого права.

Між тим, як убачається з матеріалів справи, позивачка з 2008 року погоджувалася з усіма істотними умовами договору, які були визначені сторонами на момент підписання договору і після внесення змін до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (які набули чинності з 14.10.2008 року), і не ставила питання про визнання його недійсним на підставі ч. 2 ст. 15 цього Закону.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачка, звернувшись у березні 2013 року до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним, пропустила строк позовної давності для захисту порушеного права, передбаченого ст. 257 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як убачається з матеріалів справи відповідач до винесення рішення по суті позовних вимог заявив клопотання про застосування позовної давності (а.с. 29-31).

Проте, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції позивач не заявляв клопотання про поновлення строку позовної давності і не зазначали будь-яких поважних причин пропуску строку позовної давності.

Колегія суддів вважає, що сам по собі факт правової необізнаності позивачки щодо вимог закону, які стосуються умов договору оренди, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», не може свідчити про поважність причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Таким чином, встановивши, що позивачкою без поважних причин пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права і наявність заяви відповідача про застосування до вимог позивачки позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскільки суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших мотивів та підстав.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 303, 304, 307, 309, ст. 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінал Люкс» задовольнити.

Рішення Чорноморського районного суду АР Крим від 29 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінал Люкс» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, відмовити.

Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді