Постанова

від 14.06.2013 по справі 810/2493/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2013 року місто Київ № 810/2493/13-а

15.26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: - Лубяниченко В.О., відповідача: - Мурга Р.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ла Земгруп» доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ла Земгруп», звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 16.05.2013 року № 0001542205 та № 0001532205 прийняті з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягають скасуванню.

Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ла Земгруп» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 36076755.

З матеріалів справи встановлено, що 18.04.2013 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 18.04.2013 року № 380/22-00/36076755 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ла Земгруп» (код за ЄДРПОУ: 36076755) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Тартел» (код за ЄДРПОУ: 34688555) за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства:

- пункт 198.1 статті 198, пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму ПДВ, що підлягає до сплати, у розмірі 50 100, 00 гривень, в тому числі за лютий 2012 року - 50 100, 00 гривень;

- пункт 138.2 статті 138. підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати в сумі 52 605, 00 гривень, в тому числі за І квартал 2012 року 52 605, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 18.04.2013 року № 380/22-00/36076755, року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення від 16.05.2013 року № 0001542205 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 65 757, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 0, 00 гривень та від 16.05.2013 року № 0001532205 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 50 100, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 525, 00 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що донарахування ПДВ та податку на прибуток відбулося у зв'язку з нікчемністю право чинів, укладених між позивачем та ТОВ «Тартел».

Дослідивши правовідносини між позивачем та ТОВ «Тартел», судом встановлені наступні обставини справи.

Між позивачем та ТОВ «Тартел» було укладено договори № 36/1 від 30.01.2012 року на суму 200 400, 00 гривень та № 36/2 від 30.01.2012 року на суму 100 200, 00 гривень на виконання проектно-вишукувальних робіт для розробки проектів землеустрою. Перелік об'єктів наведений у додатках до вказаних договорів. Документообіг між підприємством позивача та ТОВ «Тартел» здійснювався шляхом передачі документів представниками одного підприємства представникам іншого. Також була проведена передача матеріалів в електронному вигляді для подальшої обробки файлів в форматі «dmf» в програмному забезпеченні «Digitals» та файлів в форматі «bmp» без застосування спеціалізованого програмного забезпечення.

По договору № 36/1 від 30.01.2012 року була проведена передоплата в сумі 200 400, 00 гривень 24.02.2012 року, після чого була отримана належним чином оформлена податкова накладна № 23 від 24.02.2012 року, 29.02.2012 року, після усунення всіх недоліків, роботи були прийняті, про що підписаний акт на суму 200 400, 00 гривень (суми з акту були віднесені до кредиту 631 рахунку).

По договору № 36/2 від 30.01.2012 року була проведена передоплата в сумі 100 200, 00 гривень 29.02.2012 року, після чого була отримана належним чином оформлена податкова накладна № 30 від 29.02.2012 року, 29.02.2012 року, роботи були прийняті, про що підписаний акт на суму 100 200, 00 гривень (суми з акту були віднесені до кредиту 631 рахунку). Сума оплати 100 200, 00 гривень була проведена по дебету 631.

Суми по договорам № 36/1 від 30.01.2012 року та № 36/2 від 30.01.2012 року до валових витрат в декларації по податку на прибуток за 1 квартал 2012 року не були відображені, оскільки реалізація проводилась в інших податкових періодах після додаткової обробки отриманих матеріалів.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що підставами для висновків відповідача щодо факту відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Тартел» став Акт ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС від 21.06.2012 року № 2011/22-9/36755895 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Тартел»».

На думку відповідача, правочин має нереальний характер, тому що не підтверджуються виходячи з врахування реального часу, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна ТОВ «Тартел», які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Згідно з отриманим актом від ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС № 2011/22-9/36755895, не встановлено походження товару від виробника або імпортеру.

Згідно з Національним Класифікатора України (ДК 009:2005) прийнятим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26.12.2005 року № 375 (із змінами та доповненнями) (далі - класифікатор ДК 009:2005), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції. При цьому, основний вид економічної діяльності - це вид діяльності статистичної одиниці, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість (або визначений інший критерій). При цьому, вибір показника для визначення основного виду діяльності, як правило, не впливає на результат.

Так, враховуючи вищезазначене, відповідач дійшов висновку, що в ході перевірки не підтверджено фактичного отримання послуг від ТОВ «Тартел», що свідчить про те, що правочини, укладені між позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «Тартел» за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року, здійснені без мети настання реальних наслідків.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Тартел» судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Позивачем надано суду копії договорів з ТОВ «Тартел», оригінали яких були оглянуті у судовому засіданні та всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання послуг (акти здачі-приймання робіт, податкові накладні, банківські виписки, виписки по рахункам тощо). При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

Позивачем до матеріалів справи була надана нотаріально завірена заява Лещука Ігоря Вікторовича, який перебував на посаді директора ТОВ «Тартел», який підтвердив своїми поясненнями факт особистої участі у здійсненні фінансово-господарської діяльності зазначеного підприємства.

Однак, даний доказ не є належним та допустимим та не може бути покладений в основу прийняття рішення з тих підстав, що даною заявою нотаріусом було засвідчено лише справжність підпису Лещука Ігоря Вікторовича. Перевірку змісту, викладеного в зазначеній заяві до повноважень нотаріусів не входить згідно вимог чинного законодавства, тому даний доказ до уваги судом не приймається.

Відповідно до частини першої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач також зазначив, що даною перевіркою позивача було встановлено, що для даних податкового обліку преюдиційне значення має не те, про що сторони домовилися, а те, що вони вчинили, тобто не зміст зобов'язання, а його фактичне виконання.

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ та формування валових витрат.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Тартел» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Тартел», недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Тартел» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: договорами, актами здачі-приймання робіт, податковими накладними, банківськими виписками, виписками по рахункам тощо.

Згідно інформації, зазначеної в Акті перевірки було встановлено, що ТОВ «Тартел» має ознаки «фіктивності», а також на підприємстві відсутній факт реального здійснення господарської діяльності.

Зазначені факти були встановлені висновком ГВ ПМ ДПІ у Печерському районі міста Києва ДПС № 892 (службова записка № 562607-06/52 від 18.06.2012 року) та висновком спеціаліста № 308 від 15.06.2012 року.

Згідно висновку експертного дослідження № 308 від 15.06.2012 року, складеного начальником сектору фототехнічних, портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень НДЕКЦ при УМВС України на ПЗЗ Лебедем С.О., було встановлено, що підписи директора ТОВ «Тартел» (код ЄДРПОУ 36755895) громадянина Лещука І.В. на податковій звітності підприємства виконані різними особами, а тому діяльність ТОВ «Тартел» носить фіктивний характер.

Також особа, що здійснювала перевірку, провела аналіз матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів в результаті чого встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Зазначені висновки є суто суб'єктивною думкою особи, що здійснювала перевірку, які не ґрунтуються на жодному належному та допустимому доказі.

Також, позивачем надано висновок спеціаліста, складеного начальником сектору фототехнічних, портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень НДЕКЦ при УМВС України на ПЗЗ Лебедем С.О. від 28.05.2013 року № 20, відповідно до якого підписи на первинних бухгалтерських документах по взаємовідносинах з ТОВ «Ла Земгруп» виконані громадянином Лещуком І.В.

Суд звертає увагу, що відповідно до цього експертного дослідження експерту були надані вільні зразки підписів громадянина Лещука І.В. на первинних бухгалтерських документах та експериментальні зразки підписів громадянина Лещука І.В.

Слід відмітити, що ТОВ «Тартел» станом на час проведення фінансово-господарських відносин із позивачем мав Дозвіл № 1554.09.32-45.21.1 на початок виконання роботи підвищеної небезпеки, який діяв з 24.12.2009 року по 24.12.2012 року.

Окрім цього, ТОВ «Тартел» є будівельною організацією та станом на час проведення фінансово-господарських відносин із позивачем мав діючу Ліцензію Серії АВ № 512031 на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, яка діяла з 19.01.2010 року по 19.01.2013 року.

Наявність у ТОВ «Тартел» вищезазначеного Дозволу на початок виконання роботи підвищеної небезпеки та Ліцензії на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури свідчить про той факт, що ТОВ «Тартел» мав всі необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, управлінський персонал (мінімум 10 кваліфікованих співробітників), оборотні кошти, виробничі активи і таке інше.

Відносно визначення позивачу податкових зобов'язань з податку прибуток підприємств суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наданих позивачем документів не встановлено неправомірності віднесення до складу валових витрат по придбанню послуг (робіт, товарів) у ТОВ «Тартел» у загальній сумі 65 757, 00 гривень, а тому підстави для донарахування податку на прибуток підприємств відсутні.

Відносно формування податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Тартел», а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит.

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «Тартел» послуг у вигляді виконання проектно-вишукувальних робіт з розробки проектів землеустрою з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Слід відмітити, що виконані ТОВ «Тартел» проектно-вишукувальні роботи в подальшому були використані позивачем для розробки проектів землеустрою та технічної документації на виконання договорів із замовниками, копії яких наявні в матеріалах справи. Станом на червень місяць 2013 року 30 проектів землеустрою були виконані в повному обсязі та реалізовані замовнику, що підтверджено наданими позивачем документальними доказами. 10 проектів залишені в процесі розробки проектів землеустрою.

Як вбачається з аналізу наданих позивачем первинних бухгалтерських документів, отримавши послуги від ТОВ «Тартел», які стосувалися складення схем розташування земельних ділянок та планів відведення земельних ділянок, позивачем було отримано прибуток від громадян, для яких позивач розроблював проекти землеустроїв та здійснював їх супроводження.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Тартел», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії податкових накладних, отриманих від контрагента, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок, що підтверджують факт перерахування коштів за отримані послуги.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаними договорами.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання позивачеві послуг документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про завищення валових витрат та заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, виходячи з реальності укладених правочинів, а, отже, доводи відповідача про заниження податку на подану вартість і податку на прибуток підприємств і нарахування за такі порушення штрафних санкції є необґрунтованими.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 16.05.2013 року № 0001542205 та № 0001532205.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ла Земгруп» понесені ним судові витрати в сумі 1 283 (одна тисяча двісті вісімдесят три) гривні 82 копійки.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 19 червня 2013 р.