Ухвала

від 11.06.2013 по справі 2а-2540/12/2770

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2540/12/2770

11.06.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Дугаренко О.В. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Равза Р.Р.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Форнит"- Ремянніков Дмитро Володимирович, довіреність № б/н від 03.06.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби- Таточенко Інна Віталіївна, довіреність № 10/9/10-025 від 13.03.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кравченко М.М. ) від 27.11.12 по справі № 2а-2540/12/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форнит" (вул. Шостака, 5, м.Севастополь, 99045)

до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби (вул. Пролетарська, 24, м.Севастополь, 99014)

про визнання відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень та визнання протиправним і скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 27.11.12 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Форнит" до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень та визнання протиправним і скасування наказу - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби № 464 від 19.06.2012 р. "Про проведення документальної позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Форнит".

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби щодо реалізації результатів документальної позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Форнит" шляхом надіслання акту перевірки від 25.06.2012 р. № 516/22-212/31156263/18 до інших податкових органів та внесення його результатів до АС "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА".

Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Форнит" судові витрати у розмірі 32 грн. 19 коп.

У решті вимог відмовлено.

На зазначене судове рішення від відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.06.13р. підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні 11.06.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити судове рішення першої інстанції без змін, надавши відповідні заперечення.

Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів та судом першої інстанції встановлено, що 19 липня 2012 року уповноважений представник TOB "Форнит" отримав від посадових осіб Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя копію наказу № 464 від 19.06.12 "Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ "Форнит".

Як підставу для проведення перевірки в наказі Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя № 464 від 19.06.12 вказано підпункт 78.1.1. пункту 78.1 ст. 78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, відповідність висновків суду першої інстанції матеріалам справи, судовою колегією встановлено наступне.

Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005р. № 34/5 термін "наказ" вживається у такому значенні: "наказ - вид розпорядчого документа, який видається від імені суб'єкта нормотворення". В свою чергу "розпорядчий документ - акт, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо - розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та на виконання Конституції та законів України, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання".

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення. Наказ №464 від 19.06.2012, яким призначено позапланову документальну перевірку призводить до виникнення певних обов'язків та прав у ТОВ «Форнит», у т.ч. що до цієї перевірки, тобто він є актом індивідуальної дії, який має прийматися з чітким додержанням встановленого порядку.

Наказ № 464 від 19.06.2012 був прийнятий з порушенням норм права, встановлених Податковим кодексом України виходячи з такого.

Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Із наведеної норми слідує, що перевірка може бути проведена з таких підстав: якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства; якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи 14.02.2012 року за № 595/10/23-223/37Ф на адресу позивача відповідачем направлений запит (а.с. 81). В матеріалах справи позивачем також надані відповіді на цей та інші запити відповідача (а.с. 53,54,55). З пояснень позивача та відповідача у судовому засіданні при повторному перегляді справи встановлено, що на адресу позивача відповідачем всього направлено 3 запити, на всі отримано відповідь включно до 22 березня 2012 року .

Таким чином, у судовому засіданні підтверджено, що відповідачем був порушений порядок проведення документальних позапланових перевірок, визначений статтею 78 ПКУ, а саме до початку перевірки позивачем не було отримано обов'язкового запиту від Відповідача на який би він не надав пояснення та документального підтвердження.

Разом з тим, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем прав позивача, у зв'язку з неповідомленням останнього про проведення перевірки.

Відповідно до підпункту до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Зазначена правова норма передбачає два альтернативні способи інформування платника податків про проведення документальної невиїзної перевірки, а саме:

- безпосереднє вручення такого рішення під розписку;

- надіслання листом з повідомленням про вручення.

Інших обов'язкових умов для початку проведення такого виду перевірки чинна правова норма Податкового кодексу не передбачає.

При цьому, правова конструкція цієї норми жодним чином не зазначає черговості або не надає переваг у застосуванні податковим органом будь-якого із зазначених способів. Вживання у наведеному законодавчому приписі словосполучника "або" вказує на рівнозначність зазначених способів та можливість використання будь-якого з них за вибором податкового органу.

Власне ж надіслання у розумінні цієї норми передбачає направлення адресатові (платникові) листа з повідомленням про вручення. Тобто для факту надіслання достатньою є передача податковим органом відповідного виду поштової кореспонденції на пошту, тоді як подальше вручення (отримання) адресатом (платником) такого листа є окремою дією.

Податковий кодекс України розрізняє поняття "надіслання" та "отримання" без їх ототожнення.

Крім того, відповідно до пункту 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, поштовою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

В матеріалах справи наявне поштове повідомлення про направлення позивачу копії наказу та відповідного повідомлення (а.с. 85).

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо порушення прав позивача у зв'язку з неотриманням копії наказу та відповідного повідомлення є помилковим.

Як вбачається з матеріалів справи за результатами вказаної перевірки відповідачем складений акт від 25.06.12 № 516/22-212/31156263/18, яким встановлено наступні порушення позивача: п.1.5 ст.203, п.1,2 ст. 215, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначені правочини не мають ознак фактичного здійснення господарських операцій в силу припису закону. Правочини, укладені TOB "Форнит" з контрагентами -постачальниками та контрагентами -покупцями порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб; у зв'язку з тим, що отримані від TOB "Трейд Траст" товари та послуги, що мають ознаки нереальності здійснення, надані у подальшому на адресу ТОВ "Атан -Крим" ЄДРІЮУ 32085677, визнання господарських операцій як нереально здійснених з TOB "Трейд Траст" призводить до правових наслідків для TOB "Атан -Крим" у частині відсутності права на формування податкового кредиту з ПДВ у грудні 2011р. на суму 158977,24 грн. від TOB "Форнит".

В акті перевірки від 25.06.12 № 516/22-212/31156263/18 відповідач посилається на використання, як підстави для визнання правочинів, укладених TOB "Форинт" з постачальником TOB "Трейд Траст" за листопад 2011 року нікчемними, висновків акту Сімферопольської МДПІ АР Крим ДПС від 17.05.12 № 678/22-00/37058412 про результати позапланової невиїзної перевірки TOB "Трейд Траст" та комп'ютерній інформаційній системи АС "Система автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів ".

Проте, постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.10.12 по справі № 2а- 9636/12/0170/4 визнані протиправними та скасовані накази № 189 від 20.04.12 та № 218 від 28.04.12, згідно з якими була проведена перевірка TOB "Трейд Траст" з питань достовірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань декларацій з ПДВ за листопад -грудень 2011 року по взаємовідносинам з TOB "Ріаліз Ойл".

Таким чином, висновки, що викладені в акті Сімферопольської МДПІ АР Крим ДПС від 17.05.12 № 678/22-00/37058412 про результати позапланової невиїзної перевірки TOB "Трейд Траст" не можуть бути прийнятими до уваги й розцінені як належний та допустимий доказ у розумінні приписів ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2.20 розділу 2 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом ДПА України № 266 від 18.04.08 (далі - Методичні рекомендації) встановлено, що підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в АС "Аудит". По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням -рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з ПДВ за поданням підрозділу, яким, завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення -рішення.

Всупереч пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України за висновками акту перевірки від 05.10.12 № 1133/22-212/31156263/37 Відповідачем не були прийняти та узгоджені відповідні податкові повідомлення-рішення щодо зменшення податкового кредиту та податкових зобов'язань у TOB "Форнит" за листопад 2011 року.

Згідно з пунктом 5.9 розділу 5 Методичних рекомендацій при виявленні договору, що суперечить інтересам держави та суспільства і є нікчемним з'ясовується факт подальшого використання платником ПДВ (отримувачем) у господарській діяльності товар), який був предметом зазначеного договору, встановлюється платник ПДВ -наступний покупець вказаного товару. Інформація про виявлену нікчемність направляється до органу ДПС, в якому такий платник обліковується, з метою визначення підстав визнання договору, укладеного між другою парою контрагентів, нікчемними та відповідно зменшення суми податкового кредиту.

З урахуванням зазначеного відповідач зобов'язаний направити акт перевірки від 05.10.12 N9 1133/22-212/31156263/37 до органів ДПС де обліковуються покупці.

Приймаючи до уваги викладене для позивача виникають негативні наслідки у разі надіслання акту перевірки від 25.06.12 № 516/22-212/31156263/18 до контрагентів позивача та використання його з метою коригування задекларованих показників податкового кредиту та податкових зобов'язань у контрагентів позивача.

Викладений в акті перевірки від 25.06.12 № 516/22-212/31156263/18 висновок суб'єкта владних повноважень про нібито встановлені порушення позивачем статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України зроблено за відсутністю компетенції органів державної податкової служби України виходячи з наступного.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, без правової оцінки суду першої інстанції не залишилось те, що зміст статті 228 Цивільного кодексу України свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а фіктивне підприємництво з метою ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається як на підставу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Севастопольського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було. Проте, у разі наявності відповідного вироку суду, постановленого у кримінальній справі, податковий орган має право звернутись до суду про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст. 9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна, є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (далі - Шоста Директива).

Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 р. № 1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес" АД проти Болгарії, а саме: "Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1).4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати.

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 27.11.12р. підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтями 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 27.11.12р. по справі №2а-2540/12/2770 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 27.11.12р. по справі №2а-2540/12/2770 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 17 червня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис О.В.Дугаренко

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян