Постанова

від 04.07.2006 по справі 1/299/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/299/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2006 р. 12:20Справа №  1/299/06

м. Миколаїв

За позовом: Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.                     /54001, м. Миколаїв,  вул. Нікольська, 46, під.2/До відповідача: Закрите акціонерне товариство “Комбінат комунальних підприємств ”.                  /54000, Миколаївська область, смт. Криве Озеро, вул. Куйбишева, 44/Про: стягнення 2 040, 91 грн.

Суддя Васильєва Л.І.

Секретар судового засідання Дьяченко Т.В.

Представники:

Від позивача   Васильченко О.В., довіреність від 11.01.2006р.

Від відповідача Кравець В.А., голова правління.

Суть спору: стягнення штрафних санкцій в сумі 2 040, 91 грн. за нестворені у 2005 році робочі місця для працевлаштування інвалідів.  

Відповідач в судовому засіданні заперечує проти позову пояснив, що у 2005 році на підприємстві створено робоче місце (двірника) для працевлаштування інваліда. Підприємство повідомило управління праці та соціального захисту населення Кривоозерської райдержадміністрації, Кривоозерський районний центр зайнятості про наявність вакантного робочого місця для працевлаштування інваліда, але зазначені державні органи проінформували відповідача про неможливість направлення інвалідів для працевлаштування, оскільки бажаючих працювати інвалідів не виявлено  (а.с.14-22).  

Розглянувши надані докази, заслухавши доводи сторін у судовому засіданні, - суд

в с т а н о в и в:

позивач в звернувся з позовом до відповідача про стягнення 2 040, 91 грн. штрафних санкцій за нестворені у 2005 році робочі місця для інвалідів.

Позивачем зазначено, що відповідач не виконав встановлений ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів –4% від загальної чисельності працюючих, що складає у даному випадку одне місце і не створив таке робоче місце.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма 10-ПІ) /а.с.5/ у відповідності з яким на підприємстві відповідача інваліди не працювали.

Позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав:

Згідно з ч.1 ст.18  Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюються органами Міністерства праці України. Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

У відповідності з пунктом 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434, у складі Мінпраці діє Фонд соціального захисту інвалідів. Пунктом 3 цього Положення передбачено, що одним з основних завдань Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 зазначеного положення Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами сум штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та проводити перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною 2 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що відповідальність за незабезпечення вказаних нормативів несуть керівники підприємств.

Згідно з ч.1 ст.20 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Як свідчать матеріали справи, наказом голови правління ЗАТ “Комбінат комунальних підприємств” № 15 від 29.12.2004р. (а.с.13), відповідачем на 2005 рік затверджено штатний розклад, яким створено одне робоче місце для працевлаштування інваліда (посада двірника).

Крім цього, відповідачем  були повідомлені: управління праці та соціального захисту населення Кривоозерської райдержадміністрації, Кривоозерський районний центр зайнятості про створення робочого місця для працевлаштування інвалідів. Зазначені державні органи проінформували відповідача про неможливість направлення інвалідів для працевлаштування, оскільки не виявлено бажаючих працювати інвалідів (а.с.14, 22).

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи  порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи наведене, відповідачем у 2005 році виконані вимоги передбачені Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” стосовно створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, тобто вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись  ст.ст. 160, 162-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд

П О С Т А Н О В И В :

          В задоволені позову відмовити.

Постанова у відповідності зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.I.Васильєва