Ухвала

від 06.06.2013 по справі 816/1605/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 р.Справа № 816/1605/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2013р. по справі № 816/1605/13-а за позовом Приватного підприємства "Щит" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

28 березня 2013 року Приватне підприємство "Щит" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 лютого 2013 року №0001481502/356.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2013р. адміністративний позов Приватного підприємства "Щит" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 27 лютого 2013 року №0001481502/356. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Щит" (код ЄДРПОУ 32686996) витрати зі сплати судового збору у розмірі 163,34 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2013р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу, в яких викладено свій погляд на обставини справи та просить суд залишити постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2013р. без змін.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, позивачем надана заява про розгляд справи в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Щит» зареєстроване як юридична особа 13 жовтня 2003 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, ідентифікаційний код 32686996, про що видане свідоцтво серії А00 №128191.

Приватне підприємство «Щит» є платником податку на додану вартість з 24 жовтня 2003 року згідно свідоцтва №23702786 серії НБ №249911.

У період з 18 жовтня 2012 року по 24 жовтня 2012 року працівниками Кременчуцької ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Щит» (код ЄДРПОУ 32686996) по питанню взаємовідносин з ТОВ «Діан» (код ЄДРПОУ 37282522) за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2011 року та за період з 01 квітня 2011 року по 31 травня 2011 року.

За результатами перевірки складено Акт від 31 жовтня 2012 року №4537/15-222/32686996 /а.с. 112-120/, у якому зафіксовано порушення:

- частин першої, другої статті 215, частин першої, п'ятої статті 205, статті 228 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Щит»;

- підпункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість за січень-лютий 2011 року та квітень-травень 2011 року про обсяги придбання, та податковий кредит є недійсними, та як наслідок зменшується сума податкового кредиту на загальну суму ПДВ 16333,37 грн., та збільшується сума, яка підлягає сплаті до бюджету на 16333,37 грн., а саме: за січень 2011 року зменшується сума податкового кредиту у розмірі 5000,00 грн. та збільшується сума ПДВ, яка підлягає сплаті у розмірі 5000,00 грн.; за лютий 2011 року - зменшується сума податкового кредиту у розмірі 4666,67 грн. та збільшується сума ПДВ, яка підлягає сплаті у розмірі 4666,67 грн.; за квітень 2011 року - зменшується сума податкового кредиту у розмірі 3333,37 грн. та збільшується сума ПДВ, яка підлягає сплаті у розмірі 3333,37 грн.; за травень 2011 року - зменшується сума податкового кредиту у розмірі 3333,33 грн. та збільшується сума ПДВ, яка підлягає сплаті у розмірі 3333,33 грн.

На підставі Акту перевірки та з урахуванням адміністративного оскарження Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2013 року №0001481502/356, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 16334,37 грн., в тому числі 16333,37 грн. за основним платежем, 01,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що укладений позивачем правочин є дійсним, виконаний сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскаржений та у судовому порядку не визнаний не дійсним, матеріалами справи підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цією операцією до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 31 жовтня 2012 року №4537/15-222/32686996, підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, що порушення податкового законодавства виникло у зв'язку із тим, що згідно податкової звітності у ТОВ "Діан" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між підприємствами-контрагентами. За юридичною адресою ТОВ "Діан" відсутнє, 07 червня 2011 року анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Діан".

Також у Акті перевірки зазначено, що ПП «Щит» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. Його контрагенти-постачальники, яким направлялись фінансово-грошові потоки, працювали в одному сегменті ринку, де існують налагоджені стабільні зв'язки та учасники якого обізнані стосовно один одного. Фактично ж, враховуючи відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, СГД фінансово-господарською діяльністю у розумінні статті 3 Господарського кодексу України не займалися. Отже, на думку відповідача, ПП «Щит» перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 01 грудня 2010 року між ПП "Щит" та ТОВ "Діан" укладено договір №6/10 /а.с. 70-71/, згідно пункту 1.1. умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати ряд визначених фактичних дій з метою виявлення оптимальних контрагентів (Покупців), готових укласти договір та скористатися послугами Замовника, пов'язаними з охорони державної та приватної власності, на умовах останнього.

Відповідно до пункту 2.4. Договору у випадку позитивних переговорів між Покупцем та Замовником Виконавець зобов'язується надати останньому на затвердження у письмовому вигляді підтверджуючий документ, у якому гарантується оплата Замовником посередницьких послуг.

На підставі документів, зазначених у пункту 2.4 Даного Договору Виконавець зобов'язується скласти Акт наданих посередницьких послуг за минулий місяць та надати його Замовникові /пункт 2.5 Договору/.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що за виконання послуг, зазначених у Договорі, Замовник виплачує Виконавцеві винагороду згідно рахунка та Акта наданих послуг по даному Договору, узгоджених сторонами по ціні.

За наслідками здійснення господарських операцій із ТОВ "Діан", позивачу виписано:

- податкову накладну від 31 січня 2011 року №3 (номенклатура постачання товарів/послуг продавця - посередницькі послуги) на загальну суму 30000,00 грн., у тому числі ПДВ 5000,00 грн. /а.с. 42/, рахунок-фактуру від 31 січня 2011 року №СФ-0000004 (назва - посередницькі послуги) на загальну суму 30000,00 грн., у тому числі ПДВ 5000,00 грн. /а.с. 45/;

- податкову накладну від 28 лютого 2011 року №21 (номенклатура постачання товарів/послуг продавця - посередницькі послуги) на загальну суму 28000,00 грн., у тому числі ПДВ 4666,67 грн. /а.с. 41/, рахунок-фактуру від 28 лютого 2011 року №СФ-0000019 (назва - посередницькі послуги) на загальну суму 28000,00 грн., у тому числі ПДВ 4666,67 грн. /а.с. 44/;

- податкову накладну від 30 квітня 2011 року №71 (номенклатура постачання товарів/послуг продавця - посередницькі послуги) на загальну суму 20000,00 грн., у тому числі ПДВ 3333,33 грн. /а.с. 40/;

- податкову накладну від 31 травня 2011 року №77 (номенклатура постачання товарів/послуг продавця - посередницькі послуги) на загальну суму 20000,00 грн., у тому числі ПДВ 3333,33 грн. /а.с. 39/, рахунок-фактуру від 31 травня 2011 року №СФ-103 (назва - посередницькі послуги) на загальну суму 20000,00 грн., у тому числі ПДВ 3333,33 грн. /а.с. 43/.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надані:

- акти надання посередницьких послуг від 31 січня 2011 року /а.с. 68/, від 28 лютого 2011 року /а.с. 66/, від 30 квітня 2011 року /а.с. 64/, від 31 травня 2011 року /а.с. 62/;

- гарантійні зобов'язання до Договору від 01 грудня 2010 року №6/10 від 27 січня 2011 року /а.с. 69/, від 24 лютого 2011 року /а.с. 67/, від 30 квітня 2011 року /а.с. 65/, від 31 травня 2011 року /а.с. 63/.

Оплата проводилась у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи /а.с. 24-38/.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" судом апеляційної інстанції робиться висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Так, наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом першої інстанції було встановлено та не спростовано у суд апеляційної інстанції, що у результаті отримання від ТОВ "Діан" посередницьких послуг з пошуку покупців на охоронні послуги, позивачем укладено договір з ПрАТ "Крюківбудтехмонтаж" /а.с. 8-16/.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ №399818 одним із видів діяльності позивача за КВЕД 80.10 є діяльність приватних охоронних служб /а.с. 107/.

Отже, укладення платником податків договору на надання посередницьких послуг з пошуку покупців охоронних послуг відповідає меті та змісту господарської діяльності товариства.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції те, що укладений правочин є дійсним, виконаний сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскаржений та у судовому порядку не визнаний не дійсним.

Також колегія судів зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. При цьому Податковий кодекс України не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Посилання відповідача на анулювання ТОВ «Діан» свідоцтва платника ПДВ, суд апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки анулювання свідоцтва платника ПДВ відбулось 07 червня 2011 року, а господарські операції відбувались в період січень-лютий 2011 року, квітень-травень 2011 року.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угода між позивачем та вказаним контрагентом за період перевірки була укладена у відповідності до норм чинного законодавства та є такою, що відповідає всім вимогам, що встановлюються до даного виду договору доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладеного правочину позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійним правочину, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

В акті перевірки крім як про невідповідність змісту правочинів (договорів підряду), укладених позивачем з ТОВ «Діан» також стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Однак суд апеляційної інстанції, зазначає, що у вищезазначеному акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладеної угоди на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.2013р. по справі № 816/1605/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С. Судді Зеленський В.В. П’янова Я.В.