Рішення

від 20.06.2013 по справі 224/815/13-ц

ДЕБАЛЬЦЕВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 224/815/13-ц

Номер провадження 2/224/404/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2013 року Дебальцевський міський суд в складі:

головуючого: судді Афанасьєвої Ю.О.

при секретарях: Турченковій О.В., Ібрагімовій Р.Р.,

за участю: позивача ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2, представника органу опіки та піклування - Пилипенко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дебальцеве справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, суд -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 05.03.2013 року звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно його сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на наступні обставини: з 2005 року по 2007 року її дочка ОСОБА_5 перебувала у фактичному шлюбі з відповідачем ОСОБА_2

В процесі спільного проживання в них народився син - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після смерті її дочки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3, онук залишився проживати разом з нею.

Відповідач же сина не утримує, коштів на його утримання не надає. Вихованням дитини не займається, ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню та утриманню дитини.

В судовому засіданні позивачка підтримувала заявлені вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним в заяві, додатково пояснивши, що відповідач навідує сина приблизно два-три рази на рік. Одразу після смерті її дочки, відповідач навідував дитину частіше, згодом став приходити рідше. Останній раз відповідач приходив до сина на день його народження ІНФОРМАЦІЯ_1, приносив подарунки. Однак матеріально він сина не утримує, грошима не допомагає. За телефоном батько з сином не спілкується. Вона ж перешкод у спілкуванні відповідача з дитиною не чинить.

Просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що ОСОБА_7 після смерті матері ОСОБА_5, а саме з 2010 року став мешкати разом зі своєю бабусею ОСОБА_1, яка сама його попрохала залишити онука проживати разом з нею. Він же бажав забрати дитину до себе, однак йому не дали такої можливості. Перші два-три місяці він часто приходив до сина, а згодом в них почалися з позивачкою сварки і він став приходити рідше. Він же разом з сином гуляв, купляв йому одежу та речі. З 24 жовтня 2011 року його робота стала пов'язаною з роз'їздами до м. Києва, Харкова та Херсону. Крім того, 24.10.2011 року сталася дорожньо-транспортна пригода, після якої він став рідше дзвонити та навідувати сина ОСОБА_7 через відсутність вільного часу. Останній раз він бачив сина на день його народження, однак в той день позивачка здійснила скандал і він пішов. Йому відомо про те, що син навчається в третій школі в першому класі, він приходив до школи на батьківські збори, також приходив до шкоди з метою побачитися з сином. В 2012 році він звертався до органу опіки та піклування з приводу усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Він же зараз мешкає разом зі своєю матір*ю, яка є пенсіонеркою, вітчимом, який є інвалідом та дочкою, якій три з половиною роки. Син ОСОБА_7 бажає з ним спілкуватися, його батьки також не проти того, щоб син мешкав разом з ними.

В подальшому від відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. (а.с. 24).

Представник органу опіки та піклування Дебальцівської міської ради, за довіреністю Пилипенко В.В., в судовому засіданні пояснила, що до них звертався відповідач з приводу усунення перешкод у спілкуванні з сином.

Підтримувала наданий висновок органу опіки та піклування, вважала недоцільним позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав щодо його сина ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_2 у вересні 2011 року звертався із заявою до виконкому Дебальцівської міської ради, де на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 29.09.2011 року розглядалося питання про виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 у відношенні малолітнього ОСОБА_7. На комісії було встановлено, що малолітній ОСОБА_7 не проживає в сім*ї ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 заперечує проти спілкування та зустрічей хлопчика зі своїм батьком. Утримувати сина на даний час ОСОБА_2 не має змоги, через скрутне матеріальне становище сім*ї. Таким чином, ОСОБА_2 не відмовляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та розвитку свого неповнолітнього сина.

В задоволенні позову просила відмовити.

Суд, вислухавши пояснення позивачки, відповідача, представника органу опіки та піклування, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно з приписами пунктів 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого відділом РАЦСу Дебальцевського МУЮ Донецької області відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.2).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 3), ОСОБА_5, яка відповідно до свідоцтва про народження є матір*ю малолітнього ОСОБА_4 (а.с. 2), померла ІНФОРМАЦІЯ_3, про що в Книзі реєстрацій смертей було зроблено актовий запис за № 253.

В теперішній час малолітній ОСОБА_4, 2006 року народження мешкає разом з бабусею за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Дебальцевської міської ради. (а.с. 4).

Відповідач ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_2

Відповідно ж до ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона, зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених законом, про що сторонам було роз'яснено в судовому засіданні.

Так, в обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що відповідач після смерті її дочки ОСОБА_5 не виконує своїх обов*язків по вихованню дитини, починаючи з 2010 року він спілкувався з сином лише декілька разів з періодичністю 2-3 рази на рік, та не надає матеріальної допомоги на його утримання.

Така ж підстава позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини характеризується лише винною поведінкою батьків та свідомим нехтування ними своїми обов'язками.

В судовому ж засіданні встановлено, що після смерті матері дитини, малолітній ОСОБА_7 став мешкати разом з бабусею та можливість спілкуватися відповідача з сином ОСОБА_7 не була безперешкодною та вільною через те, що позивачка ОСОБА_1 не дозволяла відповідачу спілкуватися з сином. Через що в вересні 2011 року відповідач звертався до органу опіки та піклування з заявою з проханням вирішити питання зустрічей з дитиною. Що підтвердила в судовому засіданні представник органу опіки та піклування та не заперечувала й позивачка.

Така обставина свідчить про небайдуже ставлення відповідача до дитини.

Про ту обставину, що через неприязнені стосунки, що склались між бабусею та батьком дитини, що перешкоджало вільному спілкуванню відповідача з сином ОСОБА_7, свідчить й прийняте рішення комісії з питань захисту прав дитини № 9 від 29.01.2011 року, яким було вирішено, що місцем проживання та виховання малолітнього сина ОСОБА_4, 2006 року народження повинна бути родина ОСОБА_2 (а.с. 31).

Також вказаним рішення встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не відмовляється від участі у вихованні свого сина, має бажання забрати його проживати в свою родину та утримувати ОСОБА_7.

Вказану обставину доводять й показання свідка ОСОБА_10, допитаної в судовому засіданні.

Так, свідок ОСОБА_10, яка є вчителькою малолітнього ОСОБА_7, в судовому засіданні пояснила, що 1 вересня 2012 року батько приходив до сина. Після цього він був у школі 2-3 рази, він приходив щодо вирішення питання про необхідність придбання дітям для навчання комп*ютерів. Після цього він жодного разу до школи не приходив. Батько ОСОБА_7 розповідав їй про свої життєві проблеми.

Їй відомо про те, що участі у вихованні дитини батько не приймає, його життям не цікавиться, зв'язок вона підтримує лише з бабусею дитини. Дитина мешкає в родині бабусі, яка його забирає зі школи і яка відвідує батьківські збори. Сам же ОСОБА_7 про батька нічого не розповідає.

Також в судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_11, яка є сестрою позивачки, яка в судовому засіданні показала, що батько ОСОБА_7 вона бачила лише на похоронах матері дитини та на її поминках. Дитина ж виховується в сім*ї позивачки, батько до дитини не навідується, дитину до себе не бере.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показала, що після смерті матері дитини ОСОБА_5 й до оформлення певних документів, відповідач приділяв увагу дитини. Згодом після оформлення документів на дитину, відповідач перестав брати участь у її вихованні. ОСОБА_7 мешкає в сім*ї позивачки, а інколи в неї, дитина відповідача батьком не називає, він же матеріально йому не допомагає та до нього не приходить. Відповідач в цьому році прийшов на день народження ОСОБА_7, приніс йому шампунь та обіцяв взяти дитину, проте цього не зробив. Дитину відповідач брав до себе один раз, однак через 15 хвилин повернув його.

Свідчення вказаних свідків та доводи позивача про те, що відповідач вкрай рідко відвідує дитину та спілкується з нею, не спростовують висновків суду про недоцільність позбавлення батьківських прав відповідача. Оскільки така його поведінка обумовлена й ставленням позивачки до його участі у спілкуванні з дитиною, яка створювала перешкоди в їх спілкуванні.

Заяву відповідача про те, що він визнає позов (а.с. 8) суд не розцінює як свідоме нехтування ним своїми обов'язками по вихованню дитини, оскільки вона за поясненнями відповідача, була написана під тиском позивача, з метою уникнення конфліктів з нею в майбутньому.

Та обставина, що відповідач в теперішній час не надає матеріальної допомоги синові також не може бути достатньою та безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав.

Суд вважає, що позивачем не доведено в судовому засіданні те, що відповідач повністю ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню сина. Безумовно його участь у вихованні сина є недостатньою, але підстави для застосування до відповідача крайньої міри відсутні.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини.

З матеріалів справи не встановлено, що позбавлення відповідача батьківських прав сприятиме інтересам дитини.

Разом з тим поведінка відповідача, який не проявляє достатньої наполегливості та ініціативи у зустрічах з сином та спілкуванні з ним, враховуючи можливість спілкуватися з дитиною за допомогою телефонного зв*язку, відвідувати школу, в якій навчається син, не може в повній мірі відповідати інтересам дитини, разом з тим не може бути й підставою позбавлення його батьківських прав, що є крайнім заходом впливу, оскільки відсутня його винна поведінка та свідоме ухилення чи нехтування батьківськими обов*язками. Через що суд вважає, що ОСОБА_2 слід попередити про необхідність зміни свого ставлення до виховання та утримання ОСОБА_4

На підставі ст.ст. 150, 164 СК України та керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання та утримання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, поклавши на орган опіки та піклування Дебальцевської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов*язків.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Дебальцевського міського суду протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дебальцевського

міського суду Ю.О. Афанасьєва