Постанова

від 25.04.2013 по справі 801/3328/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2013 р. 16:58 Справа №801/3328/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря Бездушної І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Аріана"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

представників позивача Капустіна М.О. паспорт НОМЕР_1, , довіреність № б/н від 20.03.13;

представника відповідача - не з'явився;

Суть спору: Приватне підприємство «Аріана» (далі - позивач, ПП «Аріана») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (далі - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2013 № 0003411501, № 0005481502, № 0005491502, мотивуючи свої вимоги тим, що вони прийняті із порушенням норм податкового законодавства.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.04.13р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представники позивача у судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, наведених в письмових запереченнях від 22.04.2013 (т.1.а.с.232).

Суд, заслухавши думку представника позивача, керуючись ст.128 КАС України ухвалив продовжити розгляд справи за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та свідка, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Аріана» є юридичною особою, зареєстроване 02.11.2000, ідентифікаційний код 31213961 (т.1.а.с.18).

Позивач, взятий на облік платника податків 06.11.2000р. за № 5914-Ц, що підтверджується відповідною довідкою (т.1.а.с.20), є платником податків на додану вартість відповідно до свідоцтва від 06.01.2005 № 200032039, ІПН - 312139601295.

Згідно довідки з ЄДРПОУ серії АА №525214, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво медичних і стоматологічних інструментів і матеріалів, виробництво гідравлічного та пневматичного устаткування, механічне оброблення металевих виробів, оптова торгівля фармацевтичними товарами, роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах, виробництво іншої продукції, н.в.і.у.(т.1.а.с.19).

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів, у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Аріана» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Пан буд», ПП «Севелітстрой», БВП «Строітель Плюс», ТОВ «Брендстрой» за період з 01.07.10р. по 31.08.11р.

За результатами перевірки було складено акт від 01.03.2013р. №1371/15.2/31213961 (т.1.а.с.27-37).

Перевіркою було встановлені, у тому числі, порушення позивачем:

- п.п 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 44.1 ст. 44, п. 138.1 п. 138.2, п. 138.6, п.п. 138.8.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 29280,00 грн., в т.ч. по періодах:3-й квартал 2010-17713,00 грн., 4-й квартал 2010 -4229,00 грн., 1-й квартал 2011 - 3158,00 грн., 2-й квартал 2011-12167,00 грн.,3-й квартал 2011-2013,00 грн.

- п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ усього в сумі 32411,00 грн., у т.ч.: - серпень 2010 -4793,00 грн., вересень 2010 - 9377,00 грн., грудень 2010 - 3384,00 грн., січень 2011 - 2526,00 грн., травень 2011 - 10580,00 грн., липень 2011 - 1751,00 грн., що призвело до заниження ПДВ сплати до бюджету у сумі 29404,00 грн., та завищенню від'ємного значення декларації рядок 18.2 (з березня 2011-19 рядок) у сумі 3007,00 грн., що підлягає зменшенню.

На підставі зазначених порушень відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 19.03.13р. №0003411501 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 39280,00 грн., та штрафних(фінансових) санкцій в розмірі 6275,00 грн.; № 0005491502 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2011 в сумі 3007,00 грн.; № 0005481502 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 29404,00 грн., та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7351,0 грн. (т.1.а.с.44-48)

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист правий, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при виконанні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 ПК України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 58 ПК України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат на загальну суму 162055,00 грн. за 3-й квартал 2010-2-3 квартал 2011 року, та податкового кредиту з ПДВ в сумі 32411,0 грн., за серпень, вересень, грудень 2010, січень, травень, липень 2011.

Відповідачем вказується, що порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, у тому числі, контрагентів позивача - ПП «Пан Буд», ПП «Севелітстрой»», ПП «Строітель -Плюс», ТОВ «Бренд Строй». Зазначено, що діяльність вказаних контрагентів позивача була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій, надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру. До того ж, зазначені контрагенти не мають основний стан.

Такі висновки відповідач зробив на підставі:

- - акту від 06.04.12р. №21/22/37081614 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Пан Буд», код за ЄДРПОУ 37081614, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»;

- акту від 06.04.12р. №28/22/35096833 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Севелітстрой», код за ЄДРПОУ 35096833, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»;

- акту від 11.04.12р. №37/22/31263808 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки БВП «Строітель-Плюс», код за ЄДРПОУ 31263808, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.»;

- акту від 06.04.12р. №21/22/37081614 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Бренд Строй», код за ЄДРПОУ 37081614, з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.09р. по 31.03.12р.».

Перевіряючи доводи відповідача щодо завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ судом зазначається наступне.

Згідно з п.4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду. До складу валового доходу включаються , зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг) , доходи від операцій, передбачених ст.7 зазначеного закону ( п.п. 4.1.1 та п. 4.1.3) .

Ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій , матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

П.п. 5.3.9 п.5.3 т. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Уразі знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів .

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.11р.) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Кодексу встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Судом встановлено, що відповідно до Рішення Господарського суду АР Крим від 22.08.2011 по справі № 502-28/2869-2011 (т.1.а.с.49)за позивачем визнано право власності на об'єкт нерухомого майна в цілому - нежитлові приміщення головного виробничого корпусу , розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Данилова, б.43. Вказане право було зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.11.2011 (т.1.а.с.50), 27.12.2011 Інспекцією ДАБК в АР Крим, видано дозвіл на початок робіт по вказаним приміщенням (т.1.а.с.57).

Судом встановлено, 02.09.2010 за № 02/09-10/492 між позивачем та ПП «Севелітстрой» було укладено договір з виконання електромонтажних робіт з прокладці силових та освітлювальних мереж у виробничому цеху по вул. Данилова, 43(т.1.а.с.90).

На підтвердження виконання робіт та понесення витрат позивачем до суду надано розрахунок договірної ціни, довідку про вартість виконаних робіт, акт приймання виконаних робіт за вересень 2010, податкову накладну від 30.09.2010 № 1507(т.1.а.с.93-100).

Загальна вартість господарської операції склала 22920,00 грн., а також ПДВ - 4584,00 грн.

На підтвердження оплати понесених витрат позивачем надано банківську роздруківку, відповідно до якої на розрахунковий рахунок було перераховано кошти в сумі 13752,00 грн., в т.ч. ПДВ - 4584,00 грн.(т.1.а.с.101).

Відповідно до Договору від 07.12.2010 № 07/12-10/793 (т.1.а.с. 80) позивач доручив ПП «Севелітстрой» виконання електромонтажних робіт по прокладке силових та освітлювальних приладів в виробничому цеху по вул. Данилова, 43.

На підтвердження виконання робіт та понесення витрат позивачем до суду надано розрахунок договірної ціни, довідку про вартість виконаних робіт за грудень 2010, акт приймання виконаних робіт за грудень 2010, податкову накладну від 28.12.2010 № 2063(т.1.а.с.83-88).

Загальна вартість господарської операції склала 16917,99 грн., а також ПДВ - 3383,60 грн.

На підтвердження оплати понесених витрат позивачем надано банківську роздруківку, відповідно до якої на розрахунковий рахунок було перераховано кошти в сумі 20301,59 грн., в т.ч. ПДВ - 3383,60 грн.(т.1.а.с. 89).

Між позивачем та ПП «Севелітстрой» було укладено договір від 14.01.2011 № 14/01-11/30 щодо виконання останнім електромонтажних робі з прокладки силових та освітлювальних мереж в виробничому цеху по вул. Данилова, 43 (т.а.с.69), відповідно до умов якого оплата проводиться в безготівковій формі з фактом виконання робіт.

Позивачем на підтвердження виконання робіт надано локальний кошторис , розрахунок договірної ціни,довідку про вартість виконаних будівельних робіт, акт приймання виконаних робіт за січень 2011,податкову накладну від 31.01.2011 № 211 (т.1.а.с.71-78).

Загальна вартість виконаних робіт склала -12629,86 грн., та ПДВ 2525,97 грн.

На підтвердження оплати понесених витрат позивачем надано банківську роздруківку, відповідно до якої на розрахунковий рахунок було перераховано кошти в сумі 15155,83 грн., в т.ч. ПДВ - 2525,97 грн.(т.1.а.с.79).

03.05.2011 між позивачем та ПП «Севелітстрой» було укладено договір з виконання електромонтажних робіт з прокладці силових та освітлювальних мереж в виробничому цеху по вул. Данилова, 43 (т.1.а.с.102).

На підтвердження виконання робіт та понесення витрат позивачем до суду надано розрахунок договірної ціни, довідку про вартість виконаних робіт, акт приймання виконаних робіт за травень 2011, податкову накладну від 23.05.2011 № 51(т.1.а.с.104-111).

Загальна вартість господарської операції склала 19372,28 грн., а також ПДВ - 3874,46 грн.

На підтвердження оплати понесених витрат позивачем надано банківську роздруківку, відповідно до якої на розрахунковий рахунок було перераховано кошти в сумі 23246,74 грн., в т.ч. ПДВ - 3874,46 грн.(т.1.а.с. 112).

Між позивачем та ТОВ «Брендстрой» 03.08.2010 було укладено договір на обшивку стін з профілірованого листа № 249 по вул. Данилова, 43 (т.1.а.с.113).

На підтвердження виконання робіт та понесення витрат позивачем до суду надано розрахунок договірної ціни, довідку про вартість виконаних робіт, акт приймання виконаних робіт за вересень 2010, податкові накладні від 09.08.2010 № 1144, від 20.09.2010 № 1171, від 24.09.2010 № 1493, (т.1.а.с.116-126).

Загальна вартість господарської операції склала 47925,84 грн., а також ПДВ - 9585,16 грн.

Також позивачем надано акт про використання матеріалів по об'єкту «обшивка будівлі в м. Сімферополі ПП «Аріана»(т.1.а.с.127) та витратну накладну від 19.08.2010 № 1 на суму 39767,49 грн.

На підтвердження оплати понесених витрат позивачем надано банківську роздруківку, відповідно до якої на розрахунковий рахунок було перераховано кошти в сумі 57511,20 грн., в т.ч. ПДВ - 9585,2 грн.(т.1.а.с. 136-138).

Між позивачем та СВП «Строітель-Плюс» 25.07.2011 було укладено договір підряду монтаж систем вентиляції по вул. Данилова, 43 в м. Сімферополі (т.1.а.с.139).

На підтвердження виконання робіт та понесення витрат позивачем до суду надано розрахунок договірної ціни, довідку про вартість виконаних робіт, акт приймання виконаних робіт за липень 2011, податкову накладну від 27.07.2011 № 373(т.1.а.с.141-154).

Також позивачем надано копію паспорту вентиляційної установки (т.1.а.с.157-168), придбаної у ПП «Ньютехнолоджи» відповідно до витратної накладної від 26.04.2011 № 255/04 та податкової накладної від 22.04.2011 № 161, отримання якої підтверджується копією довіреності(т.1.а.с.168-170). На підтвердження отримання вказаного обладнання позивачем надано також технічні паспорти.

Загальна вартість господарської операції склала 8755,62 грн., а також ПДВ - 1751,12 грн.

На підтвердження оплати понесених витрат позивачем надано банківську роздруківку, відповідно до якої на розрахунковий рахунок було перераховано кошти в сумі 10506,74 грн., в т.ч. ПДВ - 1751.12 грн.(т.1.а.с.155).

Також судом встановлено, що відповідно до витратної накладної від 25.05.2011 № 376 та податкової накладної від 25.05.2011 № 48 позивачем придбано у ПП «ПанБуд» станок фрезерний (т.1.а.с.177), фактичне отримання якої підтверджується також копією довіреності та інвентарною карткою основних засобів та наказом про введення в експлуатацію (т.1.а.с.178-181).

На підтвердження оплати понесених витрат позивачем надано банківську роздруківку, відповідно до якої на розрахунковий рахунок було перераховано кошти в сумі 40230,00 грн., в т.ч. ПДВ - 6705,00 грн.(т.1.а.с. 182).

В судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що роботи ПП «Севелітстрой»», ПП «Строітель -Плюс», ТОВ «Бренд Строй» на користь позивача було виконано, що підтверджується актами виконаних робіт, сплатив вартість товару, втому числі ПДВ та використав ії результати в своїй господарські діяльності, оскільки всі роботи проводились на об'єктах, які є власністю позивача.

Придбання фрезерного станку в ПП «Пан буд» також підтверджується інвентарними картками основних фондів.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи витрати на ремонт приміщень та на придбання обладнання було здійснено позивачем за рахунок власного прибутку на не включено до валових витрат до введення в експлуатацію та накопичувались на рахунках капітальних інвестиції (рах. 152.1,152.2), витрати на придбання станку фрезерного у ПП «Пан Буд» включено до амортизаційних витрат з 01.06.2011.

Сума капітальних інвестиції підприємства на обшивку частини будівлі металопрофілем ТОВ «Брен строй» дорівнює 47973,92 грн., СВП «Строітель Плюс» - 8770,15 грн., ПП «Севелітстрой! - 71872,29 грн., сума капітальних інвестиції на ремонтні роботи, виконані підприємствами -підрядникам, ПП «Севелітстрой»», ПП «Строітель -Плюс», ТОВ «Бренд Строй», з урахуванням придбаного у ПП «Ньютехнолоджи» вентиляційного обладнання - 145100,53 грн., та після введення в експлуатацію приміщень склала балансову вартість основних фондів.

Вказані обставини підтверджується документами податкового обліку - відомістю по амортизації (т.2.а.с.9-10), а також бухгалтерськими проводками по рахункам (т.2.а.с.11-25).

Передача матеріалів для виконання підрядниками робіт підтверджується витратними накладними, а їх придбання витратними накладними та платіжними дорученнями (т.1.а.с.27-51).

Суд зазначає, що відповідачем під час перевірки не було досліджено питання віднесення до вартості придбання товарів, робіт та послуг, які впливають на формування валових витрат при визначені об'єкту оподаткування та віднесення до них певних операцій позивачем , а також формування сум амортизаційних відрахувань.

З викладеного вбачається, що у позивача відсутнє завищення валових витрат за період, що перевірявся.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентами, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту у 2009-2010 роках) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту у 2009-2010 роках) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту у 2009-2010 роках).

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту у 2009-2010 роках) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту у 2009-2010 роках) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту у 2009-2010 роках) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні положення викладені в нормах Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 200.3 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальників - ПП «Пан Буд», ПП «Севелітстрой»», ПП «Строітель -Плюс», ТОВ «Бренд Строй», податкових накладних , які є належним чином оформленими.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту у 2009-2010 роках) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту у 2009-2010 роках), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України також передбачає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, булу дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування податкового кредиту у 2009-2010 роках) та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні що на підтвердження господарських операцій, що відбулися у перевіряємий відповідачем період, були надані копії відповідних банківських виписок та інших первинних документів. Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд зазначає, що відповідачем в акті перевірки не надано оцінку первинним документам позивача, натомість суд зазначає, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок по ПП «Пан Буд», ПП «Севелітстрой»», ПП «Строітель -Плюс», ТОВ «Бренд Строй» не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаними особами та позивачем.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Судом було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від контрагентів позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ, що підтверджується виписками з банку та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період,що перевірявся.

Враховуючи висновки про відсутність заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, та завищення від'ємного значення об'єктом оподаткування податком на додану вартість, суд вважає необґрунтованим донарахування відповідачем й штрафних(фінансових) санкції.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.13р. №0003411501 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 39280,00 грн., та штрафних(фінансових) санкцій в розмірі 6275,00 грн.; № 0005491502 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2011 в сумі 3007,00 грн.; № 0005481502 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 29404,00 грн., та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7351,0 грн.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи майновий характер спору,суд вважає за можливим стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 823,10грн. судових витрат.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

В судовому засіданні 25.04.13р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.ст.160,163 КАС України повний текст постанови виготовлено 30.04.13р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 19.03.13р. №0003411501 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 39280,00 грн., та штрафних(фінансових) санкцій в розмірі 6275,00 грн.; № 0005491502 про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість за травень 2011 в сумі 3007,00 грн.; № 0005481502 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 29404,00 грн., та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7351,0 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Приватного підприємства «Аріана» (АР Крим, м. Сімферополь, вул. Данилова, буд. 43 , і.н. 31213961) за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС 823,10грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Котарева Г.М.

З оригіналом згідно Котарева Г.М.