Постанова

від 17.06.2013 по справі 811/1366/13-а

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2013 року Справа № 811/1366/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді - Чубари Н.В.

секретар судового засідання - Черна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Аква-Україна-Сервіс» до Світловодської ОДПІ Кіровоградської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Аква-Україна-Сервіс» (далі - позивач, ПП «Аква-Україна-Сервіс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПІ) з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000271500 та № 0000261500 від 09.04.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем: ст. 203, 215, 216 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (послуг); ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ (із змінами та доповненнями) в результаті чого завищено податок на додану вартість та п. 138.2 ст.138, пп.. 139.1.9 пп.139.1 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податок на прибуток, внаслідок включення до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування податку на прибуток по взаємовідносинам з контрагентами, правочини з якими встановлено нікчемними.

З даними твердженнями позивач не погоджується, оскільки господарській операції між позивачем та контрагентами ТОВ «Аван-Тайм-Зовнішторг», ТОВ «Астройл», ТОВ «Баярд-К», ТОВ «Бізнес-Стандарт ЛТД» та ТОВ «Арсаон» мали реальний характер, підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Угоди укладені між позивачем та вказаними контрагентами недійсними у судовому порядку не визнавались, загальні вимоги які передбачені вимогами Цивільного кодексу України були дотримані, а тому такі правочини не можуть не братись до уваги органами державної податкової служби. Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкові повідомлення - рішення винесені з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю із зазначених підстав.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позивних вимог посилається на те, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою позивача встановлено, що господарські операції позивача з контрагентами - ТОВ «Аван-Тайм-Зовнішторг», ТОВ «Астройл», ТОВ «Баярд-К», ТОВ «Бізнес-Стандарт ЛТД» та ТОВ «Арсаон» не мали реального характеру, так як укладені правочини є нікчемними. Тому, винесені за результатами перевірки податкові повідомлення -рішення, прийняті згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 17.06.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 21.06.2013 р., про що оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

ПП «Аква-Україна-Сервіс» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Світловодської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №836808 (т.1,а.с. 6).

Види діяльності за КВЕД: будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво інших споруд, н.в.і.у., електромонтажні роботи; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; покрівельні роботи; інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у. (т.1,а.с.7).

На підставі наказу №263 від 25.03.2013 року посадовими особами Світловодської ОДПІ проведено виїзну документальну перевірку ПП «Аква-Україна-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентами: ТОВ «Аван-Тайм-Зовнішторг» за листопад -грудень 2011 року, ТОВ «Асторойл» за липень-вересень 2011 року, ТОВ «Баярд-К» за травень - червень 2011р., ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» за березень 2012 року, ТОВ «Арсаон» за грудень 2011 року їх реальності та повноти відображення, за результатами якої складено акт №178/2200/302254468 від 26.03.2013 р. (т.1,а.с.12-29).

В акті перевірки податковим органом зроблені висновки про те, що правочини між позивачем та його контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялися з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення - рішення № 0000271500 від 09.04.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі за основним платежем - 165111,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3220 грн. (т.1, а.с.34);

- податкове повідомлення - рішення № 0000261500 від 09.04.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі за основним платежем - 144641,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 28994,00 грн. (т.1, а.с.35);

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм випливає, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Досліджуючи спірні правовідносини у справі, суд встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Аван-Тайм-Зовнішторг», ТОВ «Астройл», ТОВ «Баярд-К», ТОВ «Бізнес-Стандарт ЛТД» та ТОВ «Арсаон» на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи, а саме: накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання - передачі позивачем та контрагентами належним чином складені на виконання укладених між ними :

- договору поставки №5/07 від 05.07.2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Асторойл» (т.1,а.с. 70);

- договору поставки №30/05/11 від 30.05.2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Баярд-К» ( т.1,а.с.86);

- договору поставки №30/11/11 від 30.11.2011 р.. укладеного між позивачем та ТОВ «Аван-Тайм-Зовнішторг» (т.1,а.с.101);

- договору про надання послуг №757 від 20.03.2012 р., укладеного між позивачем та ТОВ «Бізнесстандарт ЛТД» (т.1,а.с.122);

- договору поставки №21/12/11 від 21.12.2011 р., укладеного між позивачем та ТОВ «Арсаон» (т.1,а.с.126);

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і контрагентами.

Оплата послуг підтверджується платіжними дорученнями (т.1,а.с. 83-85,99-100,117-121,125,131).

На дату складання податкових накладних ТОВ «Аван-Тайм-Зовнішторг» (т.2,а.с. 60-63), ТОВ «Астройл» (т.2,а.с. 56-59), ТОВ «Баярд-К» (т.2,а.с. 64-67), ТОВ «Бізнес-Стандарт ЛТД» (т.2,а.с. 68-72) та ТОВ «Арсаон» (т.2,а.с. 73-76) були зареєстровані як юридичні особи у встановленому порядку та як платники податку на додану вартість на підставі свідоцтв.

Отже, в судовому засіданні доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту.

Також встановлено, що вищевказана продукція використовувалась позивачем у власній господарській діяльності, а саме для виконання капітальних та поточних ремонтів, що підтверджується наступними договорами: договір підряду № 4 від 04.05.2011 р., укладеного між позивачем та Управлінням ЖКГ, архітектури та містобудування Олександрійської міської ради (т.1,а.с.132-133); договір підряду № 17 від 23.05.2011 р., укладеного між позивачем та Світловодською спеціальною загальноосвітньою школою - інтернатом І-ІІІ ступенів №1 (т.1.а.с.138-143), договором №53 від 24.05.2011 р., укладеного позивачем з Новопразькою спеціальною загальноосвітньою школою - інтернатом І-ІІ ступенів (т.1,а.с.150-152), договір підряду № 44 від 18.10.2011р., укладеного між позивачем та Обознівським психоневрологічним інтернатом (т.1,а.с.169), договір про закупівлю робіт за державні кошти від 04.07.2011 року (т.1,а.с.184-186), договір № 25 про закупівлю робіт за державні кошти від 01.08.2011 року (т.1,а.с.194-196), договір підряду № 22 від 21.07.2011 р., укладеного між позивачем та Олександрійською ЗОШ - інтернатом І-ІІІ ступенів (т.1,а.с.232),договором №33 від 15.08.2011р., укладеного між позивачем та КВНЗ «Олександрійський педагогічний коледж ім. В.О. Сухомлинського» (т.2,а.с.1-3),

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що вони складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів валових витрат, а також відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України - податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 203, ст.. 215, ст. 228, ст.662, ст.655, ст. 656 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а інших доказів недійсності згаданих договорів відповідачем до суду не надано, суд критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами договорів, а відтак безпідставним також є й встановлене відповідачем порушення вимог ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засіданні відповідачем не доведено суду правомірність оскаржуваних рішень, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, суд також вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь ПП «Аква-Україна-Сервіс» судові витрати у розмірі 2294,00 грн.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення, винесені Світловодською об'єднаною державної податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби № 0000271500 від 09.04.2013 року та № 0000261500 від 09.04.2013 р.

Присудити Приватному підприємству «Аква-Україна-Сервіс» (код ЄДРПОУ 30225468) судові витрати з державного бюджету в розмірі 2294,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 20.06.2013 р.

Суддя Н.В. Чубара