Ухвала

від 18.06.2013 по справі 805/3855/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Бабіч С.І.

Суддя-доповідач - Лях О.П.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року справа №805/3855/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Лях О.П.,

суддів Нікуліна О.А., Попова В.В.,

секретар судового засідання - Турко І.Б.

за участю сторін:

представника відповідача - Сичової І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 р. у справі № 805/4217/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гамалія» до Державної податкової інспекції у Петровському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень від 6 березня 2013 року № 0000122200 та № 0000102200 , -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гамалія» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Петровському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень від 6 березня 2013 року № 0000122200 та № 0000102200.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність підстав для зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та суми податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями та зазначає, що у підприємства були всі правові підстави для формування податкового кредиту та валових витрат у відповідності до вимог чинного законодавства за господарською операцією з контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Донтрансторг» щодо купівлі паливно-мастильних матеріалів на підставі умов договору № 2/03-10 від 1 березня 2010 року та посилається на неправомірність висновку відповідача щодо нікчемності правочину з даним контрагентом, оскільки всі операції підтверджено необхідними документами, а поставлений товар було використано в господарській діяльності підприємства.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2013 р. у справі № 805/4217/13-а оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 6 березня 2013 року № 0000122200 та № 0000102200 - скасовано.

В апеляційній скарзі відповідач, а під час апеляційного пергегляду справи представник відповідача просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу вмотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач - Товариство з обмеженою діяльністю «Гамалія» зареєстроване як юридична особа, виконавчим комітетом Донецької міської ради 14 липня 1999 року за реєстраційним номером 10002967439 та включене до ЄДРПОУ за номером 23186488 (а.с. 56-59), перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Петровському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби, як платник податків. Відповідно до свідоцтва № 100044981 є платником податку на додану вартість.

Державною податковою інспекцією у Петровському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Гамалія» з питань правомірності формування податкового кредиту за період з 1 березня по 30 червня 2010 року та валових витрат за період з 1 січня по 30 червня 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Донтрансторг», за наслідками якої був складений акт № 255/22/23186488 від 21.02.2013 року (а.с. 10-18), яким зафіксовані порушення, які оспорюються у межах цієї адміністративної справи, а саме: пп. 7.4.5. п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 47 734 гривень, у тому числі: у березні 2010 року - 10 332 гривень, у квітні 2010 року - 17 713 гривень, у травні 2010 року - 9 755 гривень, у червні 2010 року - 9 934 гривень; пп. 5.2.1, п. 5.2 статті 5 Закону України «Про податок на прибуток підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 59 667 гривень, у тому числі у І кВ. 2010 року у сумі 12 915 гривень, у І п/р 2010 року у сумі 59 667 гривень.

За висновками акту перевірки 6 березня 2013 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0000122200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 74 583,75 гривень, з яких: збільшення основного платежу з податку на прибуток у розмірі 59 667 гривень, штрафні (фінансові) санкції складають 14 916,75 гривень; № 0000102200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 59 667,50 гривень, з яких: збільшення основного платежу з податку на додану вартість у розмірі 47 734 гривень, штрафні (фінансові) санкції складають 11 933,50 гривень (а.с. 19, 21).

В основу висновків про нікчемність правочинів з ТОВ «Донтрансторг» податковим органом покладено акт Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби від 27.08.2012 року № 1811/15-4/36061529 перевірки ТОВ «Донтрансторг», яким встановлено, що операції з контрагентом - постачальником ТОВ «Донтрансторг» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, в зв'язку з цим посадові особи ТОВ «Донтрансторг» не могли фактично здійснювати господарські операції.

Крім того, старшим слідчим з ОВС управління розслідування особливо важливих справ ГСУ ДПС України 12 квітня 2012 року винесена постанова про порушення кримінальної справи за фактом створення певними особами фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності ,в тому числі ТОВ «Донтрансторг» за ознаками злочину передбаченого ч. 2, ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 207, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Усі порушення податкового законодавства встановлені на підставі ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, здійсненому позивачем з постачальником ТОВ «Донтрансторг» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 1 березня 2010 року між ТОВ «Донтрансторг» (Продавець) та ТОВ «Гамалія» (Покупець) укладено договір № 2/03-10 на поставку паливно-мастильних матеріалів (а.с. 50-52).

Виконання договору підтверджується наступними документами: накладними № 150601 від 15.06.2010 року на суму 59 605,00 грн., у т.ч. ПДВ 9 934,17 грн., № 190503 від 19.05.2010 року на суму 29 010,00 грн., у т.ч. ПДВ 4 835,00 грн., № 050502 від 05.05.2010 року на суму 29 520,00 грн., у т.ч. ПДВ 4 920,00 грн., № 050401 від 05.04.2010 року на суму 29 977,00 грн., у т.ч. ПДВ 4 496,17 грн., № 120406 від 12.04.2010 року на суму 29 550,00 грн., у т.ч. ПДВ 4 925,00 грн., № 26405 від 26.04.2010 року на суму 14 460,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 410,00 грн., № 290404 від 29.04.2010 року на суму 17 834,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 972,33 грн., № 300401 від 30.04.2010 року на суму 14 460,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 410,00 грн., № 100301 від 10.03.2010 року на суму 61 992,00 грн., у т.ч. ПДВ 10 332,00 грн. (а.с. 23-31); рахунками від 10.03.2010 року на суму 61 992,00 грн., від 05.04.2010 року на суму 29 977,00 грн., від 12.04.2010 року на суму 29 550,00 грн., від 26.04.2010 року на суму 14 460,00 грн., від 29.04.2010 року на суму 17 834,00 грн., від 30.04.2010 року на суму 14 460,00 грн., від 05.05.2010 року на суму 29 520,00 грн., від 19.05.2010 року на суму 59 605,00 грн., від 15.06.2010 року на суму 59 605,00 грн. (а.с. 230-238); виписками по особовому рахунку 26002225101420 за 19.03.2010 року на суму 20 000,00 гривень, 25.03.2010 року на суму 20 000,00 гривень, 31.03.2010 року на 21 992,00 гривень, 16.04.2010 року на суму 25 000,00 гривень, 29.04.2010 року на суму 34 527,00 гривень, 30.04.2010 року на суму 14 460,00 гривень, 05.05.2010 року на суму 29 520,00 гривень, 25.05.2010 року на суму 29 010 гривень, 15.06.2010 року на суму 59 605,00 гривень (а.с. 41-50); податковими накладними від 05.05.2010 року № 050502 на суму 29 520,00 грн., у т.ч. ПДВ 4 920,00 грн., від 30.04.2010 року № 300401 на суму 14 460,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 410,00 грн., від 29.04.2010 року № 290404 на суму 17 834,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 972,67 грн., від 26.04.2010 року № 260405 на суму 14 460,00 грн., у т.ч. ПДВ 2 410,00 грн., від 12.04.2010 № 120406 на суму 29 550,00 грн., у т.ч. ПДВ 4 925,00 грн., від 05.04.2010 року № 050401 на суму 29 977,00 грн., у т.ч. ПДВ 4 996,17 грн., від 10.03.2010 року № 100301 на суму 61 992,00 грн., у т.ч. ПДВ 10 332,00 грн., від 15.06.2010 № 150601 на суму 59 605,00 грн., у т.ч. ПДВ 9 934,17 грн., від 19.05.2010 року № 190503 на суму 29 010,00 грн., у т.ч. ПДВ 4 835,00 грн. (а.с. 32-40).

Згідно зазначених документів позивачем у ТОВ «Донтрансторг» були придбані паливно-мастильні матеріали. Витрати, понесені на придбання паливно-мастильних матеріалів позивач включив до складу валових витрат.

Право на видачу податкових накладних ТОВ «Донтрансторг» підтверджено Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100162453 від 27.01.2009, яке скасовано 12.08.2010 року за ініціативою власника (а.с. 53).

Вказані податкові накладні позивач включив до Реєстру отриманих податкових накладних у відповідних податкових періодах 2010 року. Суми ПДВ згідно податкових накладних позивач відніс до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів, що відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

На підтвердження реального відбуття господарських операцій з придбання позивачем паливно-мастильних матеріалів на підставі умов договору № 2/03-10 позивачем надані: видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт транспортування паливно-мастильних матеріалів, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, податкові накладні, оборотний баланс, журнали ордери за період з березня 2010 року по червень 2010 року, рахунок-фактури, платіжні доручення про сплату товару, книга обліку розрахункових операцій з відповідними чеками, відомості бухгалтерського обліку по рахунках 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 311 «Розрахунки в національній валюті»

На підтвердження використання придбаного товару у межах господарської діяльності позивач надав суду договір оренди землі, укладений між виконавчим комітетом Донецької міської ради та ТОВ «Гамалія» від 1 вересня 2000 року, відповідно до якого, орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку вільну від забудови (а.с. 117-122), документи щодо реалізації придбаного товару, а саме книга обліку розрахункових операцій з відповідними чеками, відомості бухгалтерського обліку по рахунках 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 311 «Розрахунки в національній валюті» за період з січня по червень 2010 року включно.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, визначено поняття первинних документів та їх обов*язкові реквізити.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, первинні документи, надані позивачем у повному обсязі та складені з дотриманням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Всі зазначені документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі обов'язкові реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який був чинний до 01.01.2011 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 ст. 7. зазначеного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплачений отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальником таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, згідно норм податкового законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить лише від їх сплати в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР , чинного до 01.01.2011 року, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (пункт 1.32 статті 1 Закону № 283/97-ВР ).

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 16.4 статті 16 Закону № 283/97-ВР платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

За приписами акту цивільного законодавства України, викладеному в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами податкового органу, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Посилання відповідача на порушення кримінальної справи по факту створення (придбання) невстановленими особами фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вищезазначені обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат у відповідності до вимог діючого законодавства за господарською операцією з контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Донтрансторг» на покупку паливно-мастильних матеріалів на підставі умов договору № 2/03-10 від 01.03.2010 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 статті 198, п.1 ч.1 статті 205, статтями 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Петровському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 р. у справі № 805/3855/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамалія" до Державної податкової інспекції в Петровському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 р. у справі № 805/3855/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 19 червня 2013 року.

Колегія суддів: О.П. Лях

О.А. Нікулін

В.В. Попов