Ухвала

від 18.06.2013 по справі 805/3155/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Чекменьов Г.А.

Суддя-доповідач - Лях О.П.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року справа №805/3155/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Лях О.П.,

суддів Нікуліна О.А., Попова В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 р. у справі № 805/3155/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «В.І.К.А.» до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000022201 та № 0000032201 від 22.02.2013 р. ,-

В С Т А Н О В И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю «В.І.К.А.» до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000022201 та № 0000032201 від 22.02.2013 р.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акту від 12.02.2013 р. №70/22-1/32880647 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2012 р, яким встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36, пп. 14.1.228, п. 14.1 ст. 14; п. 44.1, п. 44.2 ст. 44; п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України та податковим повідомленням-рішенням № 0000022201 було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 46 001,25 грн. (з яких 36 801,00 грн. за основним платежем, 9 200,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); податковим повідомленням-рішенням № 0000032201 за порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36, пп. 14.1.228, п. 14.1 ст. 14; п. 44.1, п. 44.2 ст. 44; п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України позивачу було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 92 243,00 грн.

Позивач вважає помилковими висновок відповідача про те, що договори укладені позивачем з ТОВ «Дан» (код ЄДРПОУ 32598575) та з ТОВ «Внешпромімпорт» (код ЄДРПОУ 35637695) є нікчемними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення неправомірними та такими, що підлягають скасувоскільки недійсність зазначених договорів, не встановлена судом та вони не спрямовані на порушення публічного порядку. Всі паливно-мастильні матеріали за договорами, укладеними позивачем з ТОВ «Дан» та з ТОВ «Внешпромімпорт» були реалізовані без порушень норм чинного законодавства України в мережах автозаправних станцій, всі податкові зобов'язання були сплачені позивачем до державного бюджету України. Первинні документи, які підтверджують зазначений факт, були надані під час проведення перевірки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 р. у справі № 805/3155/13-а адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивує порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «В.І.К.А.», зареєстроване Виконавчим комітетом Макіївської міської ради в якості юридичної особи (ЄДРПОУ 32598575) (а.с.57 т.1), діє на підставі статуту (а.с.100-106 т.1) та перебуває на обліку в Ясинуватській ОДПІ Донецької області Державної податкової служби України.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення (а.с.54-55 т.1): від 22.02.2013 р. №0000022201 форми "Р", яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 46 001,25 грн. (з яких 36 801,00 грн. за основним платежем, 9 200,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями); та № 0000032201 форми "П", яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 92 243,00 грн. прийняті на підставі акту за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2012 р.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36, пп. 14.1.228, п. 14.1 ст. 14; п. 44.1, п. 44.2 ст. 44; п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу України та п. 2 ст. 3 Господарського кодексу України.

Підставами прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем зазначені господарські відносини позивача з ТОВ „ДАН" відповідно до договору № 14/05/10 від 14.05.2010 р. (а.с.56 т.1), та з ТОВ "Внешпромімпорт" за договором № 01/03-11 від 01.03.2011 р. (а.с.59-60 т.1) за якими позивач придбав паливно-мастильні матеріали.

В обґрунтування нікчемності вказаних договорів відповідач послався на результати перевірок контрагентів позивача.

Зокрема, щодо договору № 14/05/10 від 14.05.2010 р. укладеного позивачем з ТОВ „ДАН" відповідач послався на інформацію, отриману від Макіївської ОДПІ Донецької області ДПС за №2437/7/22-413-3 від 31.01.2013 (акт перевірки від 25.01.2013 №02/22-4/32598575) (а.с.138-167 т.1), де встановлено, що операції ТОВ "ДАН" з контрагентом-постачальником ТОВ „Донтрансторг" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення господарської діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. При цьому, у ході проведення перевірки Макіївською ОДПІ була використана інформація, що наведена в акті ДПІ у Київському районі м. Донецька від 27.08.12 № 1811/15-4/36061529, про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Донтрансторг» (код за ЄДРПОУ 36061529) з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.09 по 31.07.12 та податку на прибуток за період з 01.07.09 по 30.06.12 та встановлені порушення по ТОВ "ДАН".

Стосовно договору № 01/03-11 від 01.03.2011 р., укладеного позивачем з ТОВ "Внешпромімпорт", відповідач вважає його нікчемним з інформації, отриманої від Макіївської ОДПІ Донецької області ДПС № 19609/7/22-4 від 14.11.12 (акт від 20.02.2012 №795/23-3/35637695 «Про результати зустрічної звірки ТОВ Внешпромімпорт" (код за ЄДРПОУ 35637695) (а.с.124-137 т.1), яким встановлені порушення в частині недодержання вимог закону в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених ПП «Адітум Маркет» при придбанні та продажу товарів (послуг).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що податкова інформація стосовно суб'єктів господарської діяльності, з якими позивач у господарські відносини не вступав, а саме ТОВ „Донтрансторг" та ПП «Адітум Маркет» не має правового значення відносно позивача.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, визначено поняття первинних документів та їх обов*язкові реквізити.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження у суді апеляційної інстанції, первинні документи, надані позивачем у повному обсязі та складені з дотриманням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, довіреності, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт поставки товару від ТОВ „ДАН" відповідно до договору № 14/05/10 від 14.05.2010 р. та від ТОВ "Внешпромімпорт" за договором № 01/03-11 від 01.03.2011 р. на користь позивача та банківські виписки, які підтверджують факт оплати позивачем поставленого товару.

Всі зазначені документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі обов'язкові реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, позивачем надані договори з його контрагентами щодо продажу пально-мастильних матеріалів, придбаних у ТОВ „ДАН" та ТОВ "Внешпромімпорт", та докази виконання таких договорів, надані докази наявності у власності позивача спеціальних транспортних засобів, якими здійснювалося перевезення придбаних пально-мастильних матеріалів (а.с.189 т.1).

Також, позивачем надана довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.238-248 т.1) стосовно ТОВ "Внешпромімпорт", з якої вбачається внесення відповідних змін до реєстру, згідно яким до 07.06.2012 р. відбувалося підтвердження відомостей про вказану юридичну особу.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (надалі - Закон № 283/97-ВР) , чинного до 01.01.2011 року, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (пункт 1.32 статті 1 Закону № 283/97-ВР ).

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 16.4 статті 16 Закону № 283/97-ВР платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. 138.1.1. Витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Згідно з п. 138.2. вказаної статті витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Крім того, за приписами акту цивільного законодавства України, викладеному в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами податкового органу, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

За таких обставин посилання відповідача на факт порушення кримінальної справи суд не приймає до уваги, оскільки вищезазначені обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Враховуючи періоди здійснення позивачем господарських операцій, які були предметом перевірки, суд зазначає, що згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (надалі - Закон № 283/97-ВР) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Судом першої інстанції було враховано доводи відповідача зазначили про сплату авансових внесків у розмірі 65 466 грн. за постачання ПММ, передбачених договором між ТОВ "В.І.К.А." та ПП "Агронафтопродукт" від 14.03.2008 №13/АНП, яка раніше була віднесена до складу валових витрат, а саме - у 4 кварталі 2008 року (дата виникнення заборгованості 25.11.2008 р.) у бухгалтерському обліку підприємства віднесено запис Дт 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками - 311 "Поточні рахунки в національній валюті" на суму 75 559,52 грн., платіжне доручення від 26.11.2008 № 285 на суму 78 559,52 грн.

За рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2011 р. по справі № 5028/13/117/2011 про стягнення заборгованості з ПП "Агронафтопродукт" за договором від 14.03.2008 №13/АНП позовні вимоги ТОВ "В.І.К.А." задоволено (а.с.185-186 т.1).

На підставі вказаного судового рішення Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2011 р. ВДВС Варвінського районного управління юстиції 06.01.2012 р. (ВП №30579960) відкрито виконавче провадження про стягнення заборгованості з ПП "Агронафтопродукт" на користь ТОВ "В.І.К.А." у сумі 98 630,52 грн. (а.с.188 т.1).

В бухгалтерському обліку підприємства ТОВ "В.І.К.А." у 1 кварталі 2012 року проведено запис Кт 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками» - Дт 374 "Розрахунки по претензіям" на суму 78 559,52 грн.(у т.ч. ПДВ 13093,25 грн.). Станом на 30.09.2012 дебіторська заборгованість на рахунку 374 по платнику ПП "Агронафтопродукт" становить 78 559,52 грн.

Наведені суми, в тому числі, були підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. № 0000032201 форми "П", яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 92 243,00 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо неправомірного включення ТОВ "В.І.К.А." у 1 кварталі 2012 року суми дебіторської заборгованості 78 559,52 грн за ПП "Агронафтопродукт" до складу витрат через що прийняття податкового повідомлення-рішення від 22.02.2013 р. № 0000032201 форми "П", яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, частково відповідає встановленим по справі обставинам та вимогам закону.

За приписами ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Оскільки розглядаючи заявлені позовні вимоги про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, яке не складається з певних частин, що можуть бути відокремлені у судовому рішенні, суд виходить з неправомірності такого рішення в цілому через невідповідність зазначеної у ньому суми зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток встановленим по справі обставинам, але не може самостійно змінювати суму податкового повідомлення-рішення, оскільки не має повноважень застосовувати відповідальність, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість вимог позивача, про цьому надавши роз*яснення про можливість відповідача у межах своїх повноважень прийняти інше рішення з підстав, за якими доводи позивача судом були відхилені.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 195, 197, пунктом 1 статті 198, п.1 ч.1 статті 205, статтями 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 р. у справі № 805/3155/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «В.І.К.А.» до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000022201 та № 0000032201 від 22.02.2013 р. - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 р. у справі № 805/3155/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів: О.П. Лях

О.А. Нікулін

В.В. Попов