cpg1251
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2013 року Справа № 5011-9/10891-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів:Демидової А.М., Шевчук С.Р., Воліка І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішеннявід 20.11.2012 господарського суду міста Києва та на постанову від 07.02.2013 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 5011-9/10891-2012 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до 1) Відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Керамін", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорак", прозвільнення з-під арешту заставного майна В судове засідання прибули представники сторін: позивачаАртеменко П.М. (дов.від 14.11.2012), відповідача-1не з'явились, відповідача-2не з'явились, третьої особине з'явились ВСТАНОВИВ:
У лютому 2012 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (надалі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до господарського суду з позовом до відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (надалі - відділу ДВС Голосіївського РУЮ у місті Києві, відповідача-1) про звільнення заставного майна з-під арешту, який накладено 01.07.2011 постановою ВП № 24789373 державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ на рухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Зорак" (надалі - ТОВ "Зорак"), в частині транспортного засобу марки SUZUKI SX 4, державний номер АА 0653НО, 2008 року випуску, № кузова TSMEYA21S00320940, тип транспортного засобу - легковий універсал, червоного кольору та виключення цього транспортного засобу з акта опису та арешту.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як заставодержатель в силу договору та закону, і зокрема ст. 572 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст. ст. 52, 54 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 12, 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", має переважене право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету забезпечення, а тому арешт заставленого майна з метою його реалізації для задоволення вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями, призводить до порушення речового права позивача на чуже майно, яке підлягає захисту у спосіб встановлений Законом України "Про виконавче провадження".
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2012 залучено до участі у справі відповідачем-2 - ТОВ "Зорак".
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2012 залучено до участі у справі у якості другого відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Керамін" (надалі - ТОВ "Керамін"), а ТОВ "Зорак" виключено зі складу відповідачів та залучено до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів
Справа розглядалась судами неодноразово.
За результатами нового розгляду, рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2012 у справі № 5011-9/10891-2012 (суддя Бондаренко Г.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 (колегія суддів: Куксов В.В. - головуючий, судді - Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попереднії інстанцій, позивач - ПАТ "Укрсоцбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2012 скасувати, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог Банк посилається на те, що оскаржувані судові акти винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 52, частини 4 ст. 54, ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження", частини 2 ст. 40 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. 20 Господарського кодексу України, а також судами порушено приписи ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи, які мають значення для привильного вирішення спору, що є підставою для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій.
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції від 01.07.2011р. ВП № 24789373 при виконанні наказу Господарського суду міста Києва у справі 26/339 накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ТОВ "Зорак" в межах суми боргу 48 641, 21 грн.
Постановою № 1029/2 від 14.11.2011 державним виконавцем оголошено в розшук майно, що належить ТОВ "Зорак" (ідент. код 33592710), а саме автомобіль Suzuki SX 4, державний номер АА 0653 НО. 30.01.2012 державним виконавцем складено Акт опису й арешту майна - автомобіля Suzuki SX 4, державний номер АА 0653 НО та передано описане майно на відповідальне зберігання директору ТОВ "Зорак" Акопян А. Є.
Позивач - ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до суду з вимогою про звільнення з-під арешту накладеного державним виконавцем транспортного засобу марки SUZUKI SX 4, державний номер АА 0653 НО, 2008 року випуску, № кузова TSMEYA21S00320940, тип транспортного засобу - легковий універсал, червоного кольору та виключення цього транспортного засобу з акта опису та арешту, посилаючись на те, що зазначений автомобіль переданий у заставу Банку на підставі Договору застави транспортного засобу № 02-10/3383 від 07.08.2008, укладеного між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (Заставодержатель) та ТОВ "Зорак" (Затаводавець), в забезпечення виконання зобов'язань заставодавця за Договором кредиту № 41/06-13/1-134 від 07.08.2008, за умовами якого заставодавець, він же позичальник, зобов'язаний повернути Банку (заставодержателю) кредитні кошти у сумі 19 970 доларів США. Оскільки в силу приписів ст. 572 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст. ст. 52, 54 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 12, 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", заставодержатель має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету забезпечення, тому арешт заставленого майна з метою його реалізації для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, призводить до порушення речового права позивача на чуже майно, яке підлягає захисту у спосіб встановлений Законом України "Про виконавче провадження".
Витягом з єдиного державного реєстру обтяжень рухомого майна підтверджено реєстрацію обтяження по типу "застава рухомого майна" щодо рухомого майна - транспортного засобу автомобіля Suzuki SX 4, червоний, номер об'єкта: TSMEYA21S00320940, номер державної реєстрації АА 0653 НО, за обтяжувачем - АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", (реєстраційний номер запису 7715233).
Також, місцевим господарським судом встановлено, що на час розгляду справи за ТОВ "Зорак" по Договору кредиту № 41/06-13/1-134 від 07.08.2008 рахується прострочена кредитна заборгованість у загальній сумі 10199,29 доларів США, що підтверджується довідкою № 10.1-12/4810 від 07.11.2012
За таких обставин та з урахуванням приписів ст. ст. 2, 54, 43 Закону України "Про виконавче провадження", місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що звернення стягнення на майно боржника в порядку примусового виконання допускається і за рахунок заставленого майна боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, у конкретно визначених випадках, та в свою чергу не забороняє здійснювати опис та накладати арешт на майно, що перебуває в заставі, в тому числі для забезпечення задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. При цьому, частиною 4 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" на державного виконавця покладено обов'язок роз'яснити заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Тобто, норми Закону України "Про виконавче провадження" не забороняють накладення арешту на все майно, в тому числі, й на заставне.
Право на заставлене майно у позивача - ПАТ "Укрсоцбанк" виникло на підставі Договору застави транспортного засобу № 02-10/3383 від 07.08.2008, обтяження по типу "застава рухомого майна" було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 08.08.2008, а тому відповідно до ст. ст. 12, 14, 40 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", позивач має переважне перед іншими кредиторами право, в разі невиконання третьою особою, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів забезпеченого зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого транспортного засобу.
Відповідно до ст. ст. 572, 590 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 20, 26 Закону України "Про заставу", виконання забезпеченого заставою зобов'язання за рахунок заставленого майна здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором.
З урахуванням вищенаведених правових норм, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника є правами кредитора, які він може реалізовувати у будь-якому порядку. При цьому звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя. Оскільки Банком як заставодержателем не надано суду доказів (рішення суду або витягу з реєстру) реалізації свого права шляхом звернення стягнення за рахунок заставленого майна, тому суд дійшов висновку, що права позивача, обтяження якого має вищій пріоритет над оспорюваним ним публічним обтяженням, вказаним публічним обтяженням та арештом, накладеним державним виконавцем на все майно ТОВ "Зорак" не порушуються, у зв'язку з чим відсутні правові підстви для задоволення позовних вимог про звільнення заставленого майна з-під арешту та виключення його з акту опису..
Проте, колегія не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до ст. 111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Однак, судами попередніх інстанцій не дотримано вказівок касаційної інстанції, вміщених у постанові Вищого господарського суду України від 24.07.2012.
Так, в пункті 5.3.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 № 865/4158 визначено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеною у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.
При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу".
Для підтвердження своїх вимог заставодержатель надає державному виконавцю договір застави, кредитний договір або інший договір, який підтверджує основне зобов'язання, документи, які підтверджують виконання боржником зобов'язань перед заставодержателем (платіжне доручення, квитанція тощо про сплату відповідних сум), розрахунки, які підтверджують вимоги заставодержателя, та інші документи на підтвердження таких вимог (п. 5.3.3. Інструкції).
Суди попередніх інстанцій зробивши висновок про те, що зареєстрована у встановленому порядку застава Банку надає останньому пріоритет на задоволення його вимог перед іншими стягувачами, які не є заставодержателями; проте зауважено, що не реалізоване заставодержателем право вимоги до заставодавця у судовому порядку, не порушує його переважного права вказаним публічним обтяженням, оскільки частини 3 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" надає право державному виконавцю задовольнити вимоги інших стягувачів за рахунок заставленого майна, якщо вартість предмета застаи перевищує розмір зоборгованості боржника заставодержателю.
При цьому судами не враховано приписи ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 № 1255-IV, якою визначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Статтаю 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом (ч. 1). Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі настання однієї з таких обставин, зокрема: 1) якщо інша ніж обтяжувач особа набула права стягнення на предмет обтяження (пункт 1 частини 3 ст. 23).
Таким чином, аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що заставодержатель, чиє право або вимога стосовно предмета застави зареєстровані у встановленому порядку має, по-перше, пріоритет над вимогами інших стягувачів, які не є заставодержателями, по-друге, в силу закону набуває права реалізувати своє переважне право (вимогу) у разі, якщо інша ніж обтяжувач особа, яка не є заставодержателем, набула права стягнення на предмет обтяження.
Згідно з частиною 1 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. При цьому частиною 3 цієї Статті визначено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:
виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Враховуючи вищенаведену правову норми, суди попереднії інстанцій дійшли висновку, що в даному випадку, крім іншого, задоволення вимог інших стягувачів, які не є затаводержателями, можлива з залишку коштів після задоволення вимог заставодержателя, що також свідчить про те, що Законом України "Про виконавче провадження" не забороняється здійснювати арешт всього майна боржника, у тому числі і заставленого.
Отже, за загальним правилом звернення стягнення на заставлене майно, за виконавчими документами допускається для задоволення вимог стягувачів-заставодержателів. Виключенням з цього правила є, зокрема, умова, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Таким чином, судами попередніх інстанцій не враховано, що суттєве значення для вирішення спору у даній справі є встановлення дійсної вартості предмета застави на час розгляду даної справи та співвідношення такої вартості із сумою заборгованості боржника - ТОВ "Зорак" перед позивачем.
Втім, зазначена обставина залишилась невстановленою судами обох інстанцій, що призвело до передчасних висновків як про відсутність підстав для задоволення позову.
За змістом ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі не відповідають вимогам ст. ст. 43, 65, 84 і 105 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.
Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанцій.
За таких обставин, рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2012 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 у даній справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.
Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2012 у справі № 5011-9/10891-2012- скасувати.
Справу № 5011-9/10891-2012 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Головуючий, суддя А.М. Демидова
Судді : І.М. Волік
С.Р. Шевчук
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 18.06.2013 |
Оприлюднено | 25.06.2013 |
Номер документу | 31986583 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Волік І.M.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні