ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
12 червня 2013 року 16:14 № 826/5260/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М. вирішив адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерговентиляція" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2012 № 0002772220 та № 0002762220, за участі представників сторін:
представник позивача Висовець М.А.;
представник позивача Пономарева К.М.;
представник відповідача Оксененко К.П.,
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерговентиляція" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2012 № 0002772220 та № 0002762220.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/5260/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судових засіданнях позивач позов підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, зокрема вказуючи на реальність правочинів між ним та спірними контрагентами. Відповідач проти позову заперечував, вказуючи на те, що здійснені позивачем операції не підтверджені належними документами, а відносно керівників контрагентів позивача наявні вироки суду.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Працівниками ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва ДПС на підставі пп. 78.1.1 ст. 78 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «ТВК «Метал-Синтез», «ТВК «Метал-Сервіс», ТОВ «Сфера-Альянс», ТОВ «МХ «Фенікс», ТОВ 2МХ-Престиж», ПП «Інтеллком», ПП «Аскона Плюс С», ПП «ПКФ Абсолют» за період з 01.01.2009 р. по 31.10.2012, за результатами якої складено акт від 05.12.2012 № 5645/22-222-19136446 (далі - Акт перевірки).
Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп.7.2.3, пп.7.4.1, пп.7.4.5., пп.7.5.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 9.1. ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», внаслідок чого на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0002762220 від 18.12.2012, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 73 163,00 грн. (за основним платежем - 60974 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 12189 грн.), оскільки позивачем, на думку податкового органу, було занижено податок на додану вартість на загальну суму 60974,00 грн., в т.ч. за грудень 2009 року на 48752 грн., за лютий 2011 року на 12 222 грн.
Також за результати перевірки виявлено порушення п.5.1., пп.5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0002772220 від 18.12.2012, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 91453 грн. (за основним платежем - 76217 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 15236 грн.), оскільки позивачем, на думку податкового органу, було занижено податок на прибуток на загальну суму 76217,00 грн., в т.ч. за 4 кв.2009 року на 60940 грн., за 1 кв. 2011 року на 15277 грн.
Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, тому звернувся до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва частково погоджується з позовними вимогами позивача, виходячи з наступних мотивів.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).
ТОВ "Енерговентиляція» зареєстровано 30.07.1996 р. в Оболонській районній у місті Києві державній адміністрації. Перереєстроване в Дніпровській районі у місті Києві державній адміністрації відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію від 28.09.2010 р. № 778332. Код за ЄДРПОУ 19136446. Місцезнаходження позивача: м. Київ, бульвар Дарницький, 12.
Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 30.07.1996 р. за № 10633, станом на момент проведення перевірки перебував на обліку в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі м. Києва. Індивідуальний податковий номер 191364426532, зареєстрований платником ПДВ з 22.09.1997 р.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, основними видами діяльності позивача є монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, інші будівельно-монтажні роботи, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, вантажний автомобільний транспорт, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.
Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ «МХ«Фенікс» у 2011 році і ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» у 2009 році.
Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «МХ«Фенікс» за перевіряє мий період судом встановлено наступне.
ТОВ «МХ«Фенікс» було поставлено позивачеві сталь, листи оцинковані тощо, які були використані позивачем у господарській діяльності шляхом виробництва з даних матеріалів вентиляційних систем, що встановлювались позивачем на замовлення підприємств.
Основними видами діяльності контрагента позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «МХ«Фенікс» (далі - контрагент-1 позивача, ТОВ «МХ«Фенікс») є діяльність у сфері інжинірингу, виробництво виробів з бетону для будівництва, будівництво будівель, монтаж та встановлення збірних конструкцій, монтаж металевих конструкцій, оптова торгівля будівельними матеріалами.
На підставі таких висновків акту перевірки податковий орган дійшов помилкового висновку, що правочин між позивачем та ТОВ «МХ«Фенікс» є таким, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені даним правочином, а також є нікчемним.
Разом з тим, з такою позицією відповідача погодитись не можна, виходячи з наступного.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Матеріали справи містять податкові накладні, виписані позивачу ТОВ «МХ«Фенікс», в той же час Акт перевірки не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.
Крім цього, позивачем належними доказами доведено фактичне отримання відповідних комплектуючих матеріалів від ТОВ «МХ«Фенікс» та виконання сторонами умов договору, які було поставлено під сумнів відповідачем. Дані факти підтверджуються наявною в матеріалах справи первинною документацією, зокрема, копіями податкових накладних, видаткових накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахунку, банківських виписок.
Відповідачем ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду зауважень щодо даних документів не надано.
З вищезазначених документів судом вбачається правомірність формування позивачем податкового кредиту.
При цьому, судом встановлено, що первинні документи складені відповідно до вимог законодавства.
Також Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам позивача з ТОВ «МХ«Фенікс» зроблено на підставі первинних документів належним чином оформлених - копії податкових накладних наявні у матеріалах справи.
Податкові накладні, які зазначені в Акті перевірки та копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 ПК України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону № 996-XIV.
ТОВ «МХ«Фенікс» на час вчинення правочину було зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні.
Реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «МХ«Фенікс» органом державної податкової служби під час перевірки не досліджувалась, факт сплати податку контрагентом позивача не перевірявся.
Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, належним чином виписаних зареєстрованим платником податку.
Щодо посилання відповідача на нікчемність угоди, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.
Як зазначено у ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.
Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.
Зокрема, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.
Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави.
В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.
Незважаючи на набрання чинності ПК України, не втратив чинність Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509-ХІІ.
Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування. Разом з тим, відповідачем цього в даному випадку вчинено не було.
Також судом встановлено факт використання отриманих позивачем комплектуючих матеріалів у своїй подальшій господарській діяльності.
З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений ПК України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не було доведено, що позивачем не було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на майновий стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів, оскільки факт поставки позивачу відповідних комплектуючих матеріалів підтверджується матеріалами справи.
Аналогічна позиція відображена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.04.2013 у справі № К/800/11410/13 (колегія суддів у складі головуючого Маринчак Н.Є., суддів Вербицької О.В., Муравйова О.В.); ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2013 у справі № 2а-15537/12/2670 (колегія суддів у складі головуючого Грибан І.О., суддів Беспалова О.О., Парінова А.Б.); ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 у справі № 826/1000/13-а (колегія суддів у складі головуючого Беспалова О.О., суддів Парінова А.Б., Грибан І.О.); ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2013 у справі № 2а-16085/12/2670 (колегія суддів у складі головуючого Петрика І.Й., суддів Борисюк Л.П., Собківа Я.М.); ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 у справі № 826/1198/13-а (колегія суддів у складі головуючого Бужак Н.П., суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.); ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 у справі № 2а-15437/12/2670 (колегія суддів у складі головуючого Мацедонської В.Е., суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.).
Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Енерговентиляція» є обґрунтованими частково, а саме щодо взаємовідносин з ТОВ «МХ«Фенікс».
По взаємовідносинах позивача та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» судом встановлено наступне.
Основними видами діяльності контрагента позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМІШ ГРУП» (далі - контрагент-2 позивача, ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП») є діяльність у сфері інжинірингу, виробництво виробів з бетону для будівництва, будівництво будівель, монтаж та встановлення збірних конструкцій, монтаж металевих конструкцій, оптова торгівля будівельними матеріалами.
При цьому, свідоцтва платника ПДВ анульовано податковим органом 11.04.2011 р. з причин неподання декларацій протягом року.
Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24 січня 2012 року ОСОБА_5 (яким було придбано ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП») визнано винним по ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Зі змісту вироку вбачається, що ОСОБА_5 визнав вину повністю.
Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2012 року ОСОБА_6 (який зареєстрував ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП») визнано винним по ч. 5 ст 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України. Зі змісту вироку вбачається, що ОСОБА_6 визнав вину повністю.
При цьому, зі змісту даних вироків суду вбачається, що ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_5 підприємницької діяльності від імені ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» та первинних бухгалтерських документів, договорів та податкових накладних не підписували.
При цьому, з наданої позивачем податкової накладної № 87/221209 від 22.12.2009 р., виписаної ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» вбачається, що вона підписана невстановленою особою, від імені ОСОБА_6 (Т.1., арк. 18), в той час як зі змісту вироку суду вбачається,що ОСОБА_6 крім документів, пов'язаний з реєстрацією ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» інших не підписував.
Дані податкові зобов'язання за цією накладною ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» у податкових деклараціях з ПДВ не відображались, оскільки з матеріалів справи вбачається, що податкові декларації не подавалися даним підприємством, у зв'язку з чим останньому і було анульовано свідоцтво платника ПДВ.
Твердження позивача про те, що надані ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» послуги підтверджуються належними доказами не відповідає дійсності.
Так, у матеріалах справи наявна копія Агентського договору № 11/11-2009 від 11.11.2009 р., укладеного між ТОВ «Енерговентиляція» та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП», за умовами якого (п.1.1.) ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП», як комерційний агент, зобов'язується від імені, від інтересах та за рахунок ТОВ «Енерговентиляція» надавати йому послуги щодо пошуку потенційних клієнтів для сприяння укладанню договорів на улаштування систем вентиляції та кондиціонування повітря.
Слід звернути увагу, що такий вид діяльності, як агентські послуги, згідно КВЕД у ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» не передбачено.
Особу, яка підписала від імені ОСОБА_6 даний договір та акт приймання-передачі послуг також неможливо встановити.
Належних доказів, які б підтвердили факт надання послуг за даним договором суду не надано. Надані позивачем договори з іншими підприємствами не містять жодних посилань, що вони укладені внаслідок надання послуг за агентським договором між позивачем та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП». Жодних доказів щодо передачі інформації від ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» позивачеві відносно потенційних клієнтів, зокрема щодо пошуку клієнта - ТОВ «Парк лейн» - суду не надано.
Крім цього, первинні документи по взаємовідносинах ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» не містять одного з основних обов'язкових реквізитів - підпису уповноваженої особи, оскільки керівник на момент спірних операцій ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» ОСОБА_6 нічого, крім реєстраційних документів підприємства, не підписував.
Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку про укладення угод між позивачем та «ЛЕМІШ ГРУП» без мети настання реальних наслідків у зв'язку з відсутністю надання даним контрагентом послуг позивачу, тому вважає, що всі укладені даним контрагентом з позивачем угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.
Суд вважає зазначені посилання відповідача правомірними з огляду на наступне.
Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Пунктом 144.1 ст. 144 ПК України передбачено, що амортизації підлягають:
витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності;
витрати на самостійне виготовлення основних засобів вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;
витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року;
витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі;
капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу;
сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу;
вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.
Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР (діяв до прийняття ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
При цьому, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Аналогічно згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Крім цього, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Судом не отримано належних доказів надання ТОВ "«ЛЕМІШ ГРУП» послуг позивачу та використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.
Отже, суд дійшов висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично послуги ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» позивачу не надавались та не були використані у господарській діяльності позивача.
Відсутність доказів надання послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності наданих послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.
В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.
Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 р. у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.) та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 р. у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).
З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.
При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2013 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду у платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.
Дана ухвала суду отримана позивачем 20.04.2013, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 98).
Разом з тим, позивач витребувані судом докази, які б підтвердили реальність господарської операції між ним та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» не надав суду без поважних причин, судове засідання у зв'язку з ненаданням позивачем витребуваних доказів переносилось для надання можливості позивачу надати витребувану первинну документацію, проте докази так і не були надані, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.
Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.
Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Енерговентиляція" підлягають лише частковому задоволенню щодо взаємовідносин з ТОВ «МХ «Фенікс», а податкові повідомлення-рішення частковому скасуванню.
З розрахунку фінансових санкцій до податкових повідомлень-рішень вбачається, що по взаємовідносинах ТОВ «Енерговентиляція» та ТОВ «МХ «Фенікс» за 2011 рік позивачеві донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 222 грн. та штраф 1 грн. та з податку на прибуток на суму 15277 грн. та штраф 1 грн.
Враховуючи, що господарські операції в цій частині підтверджені належними доказами, податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню частково, а саме на вищевказані суми донарахувань по взаємовідносинах позивача та ТОВ «МХ «Фенікс».
В іншій частині, відносно взаємовідносин позивача та ТОВ «ЛЕМІШ ГРУП» позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Енерговентиляція" задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 18.12.2012 № 0002762220 на суму 12 223,00 грн. (дванадцять тисяч двісті двадцять три грн. 00 коп.).
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 18.12.2012 № 0002772220 на суму 15 278,00 грн. (п'ятнадцять тисяч двісті сімдесят вісім грн. 00 коп.).
4. В іншій частині позов залишити без задоволення.
5. Присудити з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Енерговентиляція" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 246,16 грн. (двісті сорок шість грн. 16 коп.).
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.
Суддя Н.В. Клочкова
Повний текст виготовлено та підписано 19.06.2013 р.
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 12.06.2013 |
Оприлюднено | 25.06.2013 |
Номер документу | 31991522 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Клочкова Н.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні