Постанова

від 29.04.2013 по справі 809/243/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2013 р. Справа № 809/243/13-а

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

представників сторін:

позивача - Фединяка Р.В.,

відповідача - Григоріва В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Терміт»

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.01.2013 року №0000032201 та №0000022201,-

ВСТАНОВИВ:

18.01.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Терміт» (надалі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.01.2013 року за №0000032201 та №0000022201.

Ухвалою від 30.01.2013 року відкрито провадження в даній справі та вона призначена до судового розгляду.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 12.04.2013 року, обґрунтовані тим, що висновки Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у м. Івано-Франківську), викладені в акті перевірки від 19.12.2012 року за №13687/22-1/22168332 про порушення позивачем податкового законодавства та встановлення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 556799,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 445439,00 грн., не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Господарські операції з контрагентами позивача - ТОВ БК «Дніпробудпроект», ПП «Дніпротехенергобуд», ТОВ «Батіман» та ПП «Оптметпромторг» були спрямовані на настання реальних наслідків та здійснені відповідно до вимог закону. Факт реальності здійснення господарських операцій, серед іншого, підтверджується й тим, що товари і послуги були прийняті та оплачені позивачем і його замовниками, а також підтверджені належними первинними бухгалтерськими документами. Тому, висновки податкового органу про нікчемності угод з вказаними в акті перевірки суб'єктами господарювання не відповідають нормам законодавства України та є безпідставними. Просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Івано-Франківську від 10.01.2013 року №0000032201 - повністю та №0000022201 - в частині встановлення зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем на загальну суму 445439,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 109406,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмових запереченнях від 21.03.2013 року за вих. №3012/10-039 та просив відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, показання свідків, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

28.12.1994 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Терміт» (надалі - ТОВ «Терміт»), ідентифікаційний код 22168332, зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (а.с. 73 т.1).

28.12.1994 року Товариство взяте на облік як платник податків ДПІ у м. Івано-Франківську. З 03.10.1997 року та станом на момент розгляду даної адміністративної справи перебуває на обліку і є платником ПДВ (а.с. 18, 74 т.1).

13.10.2006 року Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України Товариству видана ліцензія на право зайняття будівельною діяльністю зі строком дії до 13.10.2011 року (а.с. 75-76).

З 21.11.2012 року по 12.12.2012 року ДПІ у м. Івано-Франківську проведена документальна виїзна планова перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року. За результатами перевірки складений акт від 19.12.2012 року за №13687/22-1/22168332 (а.с. 17-45 т.1).

Перевіркою, серед іншого, встановлені наступні порушення ТОВ «Терміт» податкового законодавства: підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1., 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 556799,00 грн., в тому числі: за III квартал 2010 року - 189509,00 грн.; за IV квартал 2010 року - 357505,00 грн.; за I квартал 2011 року - 9785,00 грн.; пункту 7.1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, зі змінами та доповненнями, та пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України від 02.10.2010 року за №2755-VI, зі змінами і доповненнями, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 446533,00 грн., в тому числі за: жовтень 2009 року - в сумі 500,00 грн.; липень 2010 року - в сумі 12596,00 грн.; серпень 2010 року - в сумі 84414,00 грн.; вересень 2010 року - в сумі 54597,00 грн.; жовтень 2010 року - в сумі 197056,00 грн.; листопад 2010 року - в сумі 82684,00 грн.; грудень 2010 - в сумі 6264,00 грн.; лютий 2011 року - в сумі 7779,00 грн.; травень 2012 року - в сумі 394,00 грн.; липень 2012 року - в сумі 282,00 грн.; в лютому 2010 року - завищено на суму 33,00 грн. (а.с. 46 т.1).

На підставі вказаного акта перевірки 10.01.2013 року ДПІ у м. Івано-Франківську винесені податкові повідомлення-рішення: за №0000022201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 555607,00 грн., в томі числі, за основним платежем в сумі 446033,00 грн. і штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 109574,00 грн.; №0000032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 693553,00 грн., в тому числі, за основним платежем - на 556799,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - на 136754,00 грн. (а.с. 15, 16 т.1).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в акті планової виїзної перевірки ТОВ «Терміт» від 19.12.2012 року за №13687/22-1/22168332 не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-III (надалі - Закон №2181) встановлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України (надалі - Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток на момент спірних правовідносин протягом 2010 року та за перший квартал 2011 року були регламентовані чинним на той час Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 року №283/97 (надалі - Закон №283/97).

Пунктом 4.1 статті 4 Закону №283/97 визначено, що валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Цим же пунктом визначено перелік доходів, які включаються до складу валового доходу підприємства. Зокрема, серед іншого, доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.1 передбачено, що не включаються до складу валових витрат не пов'язані з веденням господарської діяльності. Також, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону).

Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача протягом 2010 року були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі - Закон №168/97-ВР), із змінами та доповненнями, а з 01.01.2011 року - Податковим кодексом України.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7.1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за

договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пункту 7.2.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову

накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

З моменту набрання чинності Податковим кодексом України, правовідносини позивача щодо сплати ним податку на додану вартість, формування податкового кредиту тощо регламентовані нормами цього Кодексу.

Так, відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу та аналогічні зазначеним вище нормам Закону №168/97-ВР.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.4 цієї статі встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Головним аргументом податкового органу щодо порушення позивачем норм Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства і, як наслідок, збільшення йому зобов'язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість на 693553,00 грн. і 554845,00 грн., відповідно, є посилання в акті перевірки ТОВ «Терміт» на акти перевірок його контрагентів - ТОВ «БК «Дніпробудпроект», ПП «Дніпротехенергобуд», ТОВ «Батіман» та ПП «Оптметпромторг», проведені податковими органами за місцем їх реєстрації (а.с. 28-31 т.1)

Так, зокрема, такі посилання зроблені на досліджені в судовому засіданні наступні акти перевірок: від 28.10.2010 року за №00087/2305/34916334 - ТОВ «БК «Дніпробудпроект», від 24.05.2011 року за №2966/152/23-206/36826300 - ПП «Дніпротехенергобуд», від 24.05.2011 року за №2960/146/23-4/36207360 - ТОВ «Батіман», від 24.05.2011 року за №2965/151/23-206/36826269 - ПП «Оптметпромторг» (а.с. 122-132, 133-155, 156-174, 175-201 т.2).

Однак, на переконання суду вказані вище висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів не можуть братися до уваги з огляду на наступне.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно до частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.209 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Окрім вказаного, у судовому засіданні встановлено, що контрагенти позивача - ТОВ «БК «Дніпробудпроект», ПП «Дніпротехенергобуд», ТОВ «Батіман» та ПП «Оптметпромторг» на момент укладання з ТОВ «Терміт» правочинів, предметом яких є надання послуг та придбання товарів, були зареєстровані в ЄДРПОУ як юридичні особи та перебували на обліку як платники податків, в тому числі ПДВ, у відповідних податкових органах за місцем їх реєстрації (а.с. 50-53, 54-55, 226-227, 228-229 т.2).

Судом також установлено, що між позивачем в якості Замовника та ТОВ «БК «Дніпробудпроект» і ПП «Дніпротехенергобуд» в якості Підрядників були укладені ряд угод на виконання робіт з ремонту доріг і площадок, модернізації антикорозійного покриття металоконструкцій автовишки, установки з очистки газу, антенних опор системи мобільного зв'язку, освітлювальних вишок тощо. Зокрема, в судовому засіданні досліджені оригінали наступних угод: від 03.07.2010 року за №1, від 17.03.2010 року за №2, від 02.08.2010 року за №1/8, від 02.08.2010 року за №2/8, від 07.08.2010 року за №1, від 07.08.2010 року за №2, від 03.09.2010 року за №1/09, від 14.09.2010 року за №1, від 14.09.2010 року за №2, від 14.09.2010 року за №3, від 15.09.2010 року за №1/9, від 15.09.2010 року за №2/9, від 04.11.2010 року за №1, від 04.11.2010 року за №2 (а.с. 77, 86, 96, 106, 115, 124, 134, 148, 163, 178, 192, 201, 210, 225 т.1).

Вказані вище угоди оформлені відповідно до вимог закону, підписані сторонами та завірені гербовими печатками суб'єктів господарювання. Договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди позивача, укладені з вказаним вище контрагентами в ході його господарської діяльності, були направлені на настання реальних юридичних наслідків - придбання послуг.

Цей висновок суду підтверджується дослідженими в судовому засіданні документами щодо виконання зазначених угод: актами приймання виконаних будівельних робіт, виписками з банківських рахунків позивача щодо оплати контрагентам за поставлені послуги, платіжними дорученнями тощо (а.с. 78-79, 87, 97-98, 107-108, 116-117, 125-126, 135-137, 149-150, 152-153, 164-165, 167-168, 179-180, 182-183, 193-94, 202-203, 211-212, 214-215, 226-227, 229-230, 242-247 т.1; 1, 3, 5-34 т.2).

Придбання товарів у ПП «Оптметпромторг» та ТОВ «Батіман» підтверджується дослідженими судом видатковими накладними, виписками з банківського рахунку позивача та платіжними дорученнями про оплату товарів (а.с. 240-241 т.1; 35, 37, 39, 41 т.2).

Придбані товари використовувалися позивачем та його контрагентами при виконанні вказаних вище будівельних робіт.

Крім того, посвідчення про відрядження директора ТОВ «Терміт» ОСОБА_3 в м. Дніпродзержинськ та подорожні листи на автомобіль марки «Фольксваген», державний номер НОМЕР_1, якими перевозилися придбані у зазначених контрагентів товари, підтверджують факт придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП «Оптметпромторг» та ТОВ «Батіман» (а.с. 81-88 т.2).

При цьому, суд приймає до уваги посилання позивача на те, що придбати спеціальні краски, лаки, ґрунтовки, термостійку гуму тощо для виконання специфічних будівельних робіт у інших постачальників, які територіально розташовані ближче, можливості не було.

Також, розрахунки з постачальниками та підрядниками належно обліковані позивачем по Журналу-ордеру №6 ( а.с. 56-65, 89-93 т.2).

Кількість працівників ТОВ «Терміт» та наявність на балансі основних засобів дозволяли Товариству виконувати спірні господарські операції (а.с. 94 т.2).

Реальність виконаних будівельних робіт та придбаних матеріалів підтверджується також дослідженими в судовому засіданні договорами підряду, укладеними позивачем з Державною акціонерною компанією «Уккспецтрансгаз» НАК «Нафтогаз України», Приватним акціонерним товариством «Газтранзит» та документами щодо їх виконання ( а.с. 81-84, 89-93, 100-103, 110-113, 119-122, 128-132, 139-145, 155-158, 160-161, 170-173, 175-176, 185-190, 196-199, 205-208, 217-220, 232-235, 237-238 т.1).

Довідкою Контрольно-ревізійного управління в Івано-Франківській області від 11.11.2010 року за №05/46 підтверджено вид, обсяг і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися між ТОВ «Терміт» та філією «Прикарпаттрансгаз» державної компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» за період з 01.01.2010 року по 08.11.2010 року та порушень їх виконання не встановлено (а.с. 95-98 т.2).

Допитані в судовому засіданні в якості свідків по справі майстер ТОВ «Терміт» ОСОБА_4 та виконроб Товариства ОСОБА_5, кожен окремо, підтвердили факти виконання будівельних робіт контрагентами позивача - ТОВ «БК «Дніпробудпроект» і ПП «Дніпротехенергобуд», а також придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Батіман» і ПП «Оптметпромторг».

Допитана як свідок головний бухгалтер Товариства ОСОБА_6 показала суду, що первинні бухгалтерські документи на придбані товари та акти приймання виконаних будівельних робіт вона отримувала від керівника та проводила їх по бухгалтерському обліку ТОВ «Терміт».

Покази свідків повністю узгоджуються з дослідженими в судовому засіданні доказами, тому суд вважає їх достовірними та приймає до уваги.

Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що вищезазначені договори укладені позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що укладаючи вказані господарські договори на виконання будівельних робіт, позивач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу при укладанні позивачем угод у ході його підприємницької діяльності, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, котрі входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності ДПІ у м. Івано-Франківську до суду також не надано.

Посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача та матеріали кримінальної справи стосовно директора ПП «Дніпротехенергобуд» ОСОБА_7 суд не бере до уваги, оскільки в них не наведені переконливі докази щодо неможливості поставки товарів та послуг вказаними вище суб'єктами господарювання.

Крім того, юридична відповідальність відповідно до вимог законодавства України носить виключно індивідуальний характер. Тому, неправомірно притягати до відповідальності позивача за можливі порушення, допущені в ході господарської діяльності його контрагентами.

Окрім того, суд зазначає, що послуги та товари, які були предметом зазначених у постанові договорів, відносної яких податковим органом зроблено висновок щодо їх нікчемності, не заборонені законодавством, немає будь-яких обмежень стосовно їх придбання позивачем.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, пов'язаних із стягненням виконаного.

Також, суд вказує наступне. Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по право чинах, здійсненних з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними право чини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушеннями хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦКУ міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статусом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦКУ у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідженням в судовому засіданні документів первинного бухгалтерського обліку по спірних господарських операціях установлено, що вони оформлені відповідно до вимог закону.

Дослідженням в судовому засіданні податкових накладних, виписаних контрагентами позивача па вказані вище господарські операції встановлено, що вони оформлені відповідно до вимог податкового законодавства.

Перевірений судом розрахунок податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій, встановлених позивачу ДПІ у м. Івано-Франківську за результатами акта перевірки від 19.12.2012 року за №13687/22-1/22168332, відповідає даним щодо податкових зобов'язань, встановлених оскаржуваними рішеннями податкового органу (а.с. 243 т.2).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі « Інтерсплав проти України»).

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм Цивільного кодексу України та податкового законодавством, що діяли на момент спірних правовідносин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки ДПІ у м. Івано-Франківську від 19.12.2012 року за №13687/22-1/22168332 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам закону. Тому, податкове повідомлення-рішення від 10.01.2013 року за №0000032201 слід визнати протиправним та скасувати в повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення від 10.01.2013 року за №0000022201 - в частині встановлення зобов'язань зі сплати податку на додану вартість за основним платежем в сумі 445439,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 109406,00 грн.

На підставі викладеного, враховуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини даної справи та норми закону, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що позов ТОВ «Терміт» до ДПІ у м. Івано-Франківську підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 2290,80 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області державної податкової служби від 10.01.2013 року за №0000032201.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області державної податкової служби від 10.01.2013 року за №0000022201 в частині встановлення зобов'язань зі сплати податку на додану вартість за основним платежем в сумі 445439 (чотириста сорок п'ять чотириста тридцять дев'ять) грн. 00 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 109406 (сто дев'ять тисяч чотириста шість) грн. 00 коп., а всього в сумі 554845 (п'ятсот п'ятдесят чотири тисячі вісімсот сорок п'ять) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Терміт» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 22168332) судовий збір в сумі 2290 (дві тисячі двісті дев'яносто) грн. 80 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 13.05.2013 року.