Постанова

від 18.06.2013 по справі 2а-2539/10/0370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року № 9104/33838/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Король Х.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року у справі за адміністративним позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Командитного товариства «Імпульс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

встановив:

23 вересня 2010 року позивач - Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся в суд із адміністративним позовом до КП «Імпульс» в якому просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в сумі 4 963,64 грн та пеню в сумі 238,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» відповідач у 2009 році зобов'язаний був працевлаштувати 1 інваліда, однак цього не зробив, а тому ним не виконано встановлений норматив робочих місць для інвалідів, у зв'язку з чим він був зобов'язаний до 15 квітня наступного за звітним роком сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 4 963,64 грн. Однак, відповідачем вказану суму адміністративно-господарських санкції в добровільному порядку не сплачено, а тому позивач просить їх стягнути в судовому порядку з нарахуванням пені у розмірі 120 % річної облікової ставки НБУ, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, тобто 238,4 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 06.10.2010 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із даною постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржена постанова ухвалена з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза своєю увагою той факт, що роботодавець повинен вжити всіх заходів по працевлаштуванню інвалідів, в тому числі і самостійно здійснювати працевлаштування. Оскільки відповідач не вжив усіх заходів щодо працевлаштування одного інваліда, у відповідності до ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» він повинен сплатити адміністративно-господарські санкції.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні адміністративного позову виходив з того, що в діях відповідача відсутня вина щодо не зайняття створених робочих місць для інвалідів, оскільки ним вжито усіх заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів (подання звітів, створення робочих місць), а тому на нього не може бути покладено відповідальність за не направлення уповноваженим органом необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність необхідної кількості інвалідів. На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи з наступних підстав.

Порядок, підстави та умови участі суб'єктів господарювання в реалізації державних гарантій для забезпечення інвалідів рівними правами з іншими громадянами регулюється Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон N 875-XII).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону N 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 19 Закону N 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно ч. 2 цієї статті, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частини 9 статті 19 Закону N 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року N 803-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості зокрема на основі працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Частиною 4 цієї статті визначено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно приписів частини 1 статті 20 Закону N 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною четвертою статті 20 Закону N 875-XII встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення прав ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжити усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З наведених вище нормативно-правових приписів чітко вбачається обов'язок підприємства створити робочі місця для інвалідів відповідно до визначеного Законом нормативу та щомісячного інформувати органи працевлаштування про кількість вакантних робочих місць в тому числі для інвалідів, а тому у разі невиконання чи неналежного виконання цих обов'язків підприємство зобов'язане сплатити адміністративно-господарські санкції.

Однак, судом першої інстанції під час вирішення даної справи не повно з'ясовано обставини справи щодо виконання позивачем вказаних вище обов'язків, зокрема, чи щомісячно подавався звіт про наявність вакансій, що як наслідок призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається із наданого на вимогу суду першої інстанції листа Нововолинського міського центру зайнятості № 162 від 29.09.2010 року, у 2009 році КТ «Імпульс» звіти форми 3-ПН про наявність вільного робочого місця подавало тільки у квітні, липні, серпні, вересні, листопаді та грудні, коли у відповідності до вимог вказаних вище законів, відповідач такі звіти зобов'язаний був подавати щомісячно. При цьому, суд першої інстанції не витребував у відповідача чи центру зайнятості копії відповідних звітів, а обмежився вказаним листом, з якого не вбачається щомісячне подання цих звітів.

Разом з тим, в процесі апеляційного розгляду відповідачем до матеріалів справи долучені звіти форми 3-ПН, які ним подавалися у 2009 року, а саме за місяці які зазначені у вказаному вище листі Нововолинського міського центру зайнятості, що свідчить про те, що ним не кожного місяця подавалися ці звіти.

При цьому, в запереченні на апеляційну скаргу КТ «Імпульс» вказує на те, що у 2009 році на підприємстві працювало два інваліди. ОСОБА_2 працював на посаді прибиральника службових приміщень з 01.12.2007 року та звільнений за власним бажанням 01.02.2009 року, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією трудової книжки та довідки МСЕК.

Таким чином, у зв'язку з відсутністю з 01.02.2009 року на підприємстві працюючих інвалідів при загальній кількості працюючих - 11 осіб, відповідач зобов'язаний був з цього ж місяця щомісячно подавати звіт форми 3-ПН про наявність вільного робочого місця. Однак, як вбачається із матеріалів справи такий звіт був поданий тільки 23.04.2009 року, тобто за лютий - березень звіт не подавався.

Крім того, після поданого у квітні 2009 року звіту, у травні та червні цього року звіт відповідачем знову ж таки не подавався, а був поданий лише у липні, серпні, вересні. 10.09.2009 року відповідачем був поданий звіт форми 5-ПН про працевлаштування з 01.09.2009 року інваліда 2 групи ОСОБА_3 У зв'язку зі смертю вказаного працівника відповідачем у листопаді та грудні подавалися звіти форми 3-ПН.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Таким чином, відповідачем неналежно виконаний покладений на нього законом обов'язок щодо щомісячного інформування центру зайнятості про наявність вільних вакантних місць для працевлаштування інвалідів, а тому у відповідності до ст. 20 Закону 875-XII він був зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до звіту форми 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) КТ «Імпульс» складала 11 осіб. Отже, відповідно до частини 1 статті 19 Закону 875-XII для відповідача встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робоче місце.

Таким чином, відповідач відповідно до частини першої статті 20 Закону N 875-XII повинен був сплатити Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне не створене робоче місце. Згідно вказаного звіту середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 9923 грн, а тому за 1 нестворене робоче місце сума адміністративно-господарських санкцій становить 4 961,5 грн.

Відповідно до пункту 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Отже, відповідач повинен був до 15.04.2010 року самостійно визначити та сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2009 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в розмірі 4 961 грн.

У зв'язку з несплатою відповідачем до 15.04.2010 року самостійно адміністративно-господарських санкцій у відповідності до статті 20 Закону N 875-XII підлягають стягненню з нарахуванням пені у розмірі 120 % річної облікової ставки НБ України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Згідно наявного у матеріалах справи розрахунку, розмір пені, що підлягає стягненню становить 238 грн.

Враховуючи те, що відповідачем вказані адміністративні господарські санкції не сплачені, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення їх з відповідача на користь Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів з нарахуванням пені.

Таким чином, оскаржувана постанова судом першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та у відповідності до ст. 202 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

З огляду на те, що оскаржувана постанова судом першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про її скасування та прийняття нової постанови про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 11, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2010 року у справі № 2а-2539/10/0370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.

Стягнути з Командитного товариства «Імпульс» (ідентифікаційний код - 13355408, Волинська область, м. Нововолинськ, проспект Перемоги, 3) на користь Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 4 963,64 грн (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят гривень шістдесят копійок) та пені в сумі 238 грн (двісті тридцять вісім гривень).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів з дня складання її у повному обсязі може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін

Постанова у повному обсязі складена та підписана 20.06.2013 року.