Постанова

від 21.06.2013 по справі 815/3748/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Справа № 815/3748/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

сторін:

позивач: Лакотош Д.В. - представник за довіреністю

відповідач: Савецька Н.С. - представник за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» до державної податкової інспекції у м. Іллічівськ Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій при проведенні перевірки, результати якої викладені в акті перевірки №110/22-0304/36487591 від 22.01.2013р.; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000012202 від 15.02.2013р.,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» до державної податкової інспекції у м. Іллічівськ Одеської області Державної податкової служби, в якому позивач просить визнати протиправними дії при проведенні перевірки, результати якої викладені в акті перевірки №110/22-0304/36487591 від 22.01.2013р.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000012202 від 15.02.2013р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнято за результатами Акту перевірки, висновки якого в свою чергу ґрунтуються на Акті про неможливість проведення зустрічної звірки МПП «Ларс», де зазначено, що правочини, укладені МПП «Ларс» з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб та не встановлено факт передачі товарів (послуг) МПП «Ларс» контрагентам-покупцям, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Позивач зазначив, що акт перевірки не містить жодного посилання на конкретні первинні документи, які були укладені між сторонами, натомість позивачем надано до перевірки всі належним чином оформлені первинні та бухгалтерські документи, які підтверджують господарску діяльність з МПП «Ларс». Окрім того, позивач зазначив, що ДПІ у м. Іллічівськ не мало законних підстав, передбачених Податковим кодексом України, для проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «ТЕК «Координатор», оскільки платнику податків вручено зовсім інше повідомлення.

У судовому засіданні представник позивача, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на законних підставах та відповідає чинному законодавству, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Приватне підприємство «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» зареєстровано 20.07.2009 року виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області (Т.1, а.с.26-28).

Позивач перебуває на обліку в ДПІ у м. Іллічівську з 21.07.2009 року за №3249/12963 (а.с.23).

На підставі наказу №28 від 16.01.2013р. та повідомлення №2 від 18.01.2013 року, виданих ДПІ у м. Іллічівську Одеської області згідно п.20.1 ст. 20, п. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України посадовою особою ДПІ у м. Іллічівську проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» з питань взаємовідносин з МПП «Ларс» за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 110/22-0304/36487591 від 22.01.2013р. «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» з питань взаємовідносин з МПП «Ларс» за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року», відповідно до висновків якого встановлено порушення: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 п. 201.1. ст. 201 ПК України, п.п. 6.3 п. 6,п.п.12.1,12.4,12.5,12.6 п. 12 наказу Міністерства фінансів України №1379 від 01.11.2011р. «Про затвердження форм податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», п.1,2 ст. 9 закону України «Про бухгалтерський обілк та фінансову звітність України», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України, в результаті чого збільшено значення ряд. 19 Декларації з податку на додану вартість за січень 2012 року в сумі 25 792 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012202 від 15.02.2013р., яким ПП «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 32 240 грн., з яких за основним платежем 25 792 грн. та за штрафними (фінансовим) санкціями у розмірі 6448 грн. (а.с.46).

ПП «ТЕК «Координатор» було оскаржено вищезазначене податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби Одеської області.

04.04.2013р. ПП «ТЕК «Координатор» отримало рішення про результати розгляду первинної скарги № 735/10/10-2007 від 02.04.2013р., яким податкове повідомлення-рішення № 0000012202 від 15.02.2013р. залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням ДПС в Одеській області про результати розгляду первинної скарги, ПП «ТЕК «Координатор» 15.04.2013р. було направлено скаргу до Державної податкової служби України.

ПП «ТЕК «Координатор» отримало рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарги № 1959/6/99-99-10-01-18 від 30.04.2013р., яким податкове повідомлення-рішення № 0000012202 від 15.02.2013р. залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Позивач, не погоджуючись з діями по проведенню перевірки та з зазначеним рішенням податкового органу, звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати дії протиправними, скасувати податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України).

Відповідно п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій при проведені перевірки, результати якої викладені в акті перевірки №110/22-0304/36487591 від 22.01.2013р., суд вважає, що вони не підлягають задовленню, з огляду на наступне.

Відповідно п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення про початок проведення перевірки №2 від 18.01.2013 року вручено під розписку директору ПП «ТЕК «Координатор» Лушпенко Ю.О., про що свідчить розписка №002 до повідомлення та будь-яких доказів зворотнього позивачем не надано.

Щодо встановлених під час перевірки порушень, зафіксованих в акті №110/22-0304/36487591 від 22.01.2013р., на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012202 від 15.02.2013р, суд зазначає наступне.

Як вбачається з податкового повідомлення-рішення №0000012202 від 15.02.2013р., підставою для його прийняття є порушення п.198.1,п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1, ст. 201 ПК України.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням

послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п 14.1.36. п. 14. 1 ст. 14 ПКУ).

Згідно п.п. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. а п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198. 6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Перевіркою встановлено, що за період з 01.01.2012 року по 31.01.2012 року позивачем задекларовано податкового кредиту по ПДВ у розмірі 31 025 грн. по взаємовідносинах з МПП «Ларс».

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковими накладними, отриманими від МПП «Ларс», суд виходить з наступного.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.7 вказаної статті податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Щодо господарських операцій ПП «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» (Замовник) із МПП «Ларс» (Експедитор), судом встановлено, що 02.01.2012р. укладено договір на танспортно-експедиторське обслуговування вантажів №04, відповідно до умов якого Експедитор за дорученням Замовника забезпечує за винагороду та за рахунок Замовника траснпортування вантажу відповідно доручень замовника (Т.1, а.с. 78-79).

На виконання зазначеного договору позивач отримав податкові накладні №17 від 04.01.2012 року, №65 від 11.01.2012 року, №58 від 11.01.2012 року, №56 від 11.01.2012 року, №57 від 11.01.2012 року, 58 від 11.01.2012 року, 66 від 11.01.2012 року, 69 від 12.01.2012 року, №100 від 17.01.2012 року, №№99,98 від 17.01.2012 року, №97 від 16.01.2012 року, №81 від 14.01.2012 року, №80 від 14.01.2012 року, №№79, 78 від 13.01.2012 року, №70 від 12.01.2012 року, №105 від 18.01.2012 року, 101 від 17.01.2012 року, №106 від 18.01.2012 орку, №116 від 19.01.2012 року, №126 вівд 20.01.2012 року, №№127, 128 від 20.01.2012 року, №132 від 21.01.2012 року, №133 від 21.01.2012 року, №179 від 29.01.2012 року, №135 від 23.01.2012 року, №148 від 24.01.2012 року, №№149, 152 від 24.01.2012 року,№№153, 154, 155, 156 від 25.01.2012 року, №№158, 159, 161, 162, 163, 164 від 26.01.2012 року, №171 від 27.01.2012 року,№175 від 28.01.2012 року, №160 від 26.01.2012 року, №180 від 30.01.2012 року, №181 від 31.01.2012 року.

04.01.2012 року між ПП «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» (Покупець) та МПП «Ларс» (Постачальник) укладено договір поставки товару №03, відповідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та завчасно оплатити товар на умовах, визначених даним Договором (Т.1, а.с.80-82).

На виконання зазначеного договору позивач отримав податкові накладні №96 від 16.01.2012 року, №64 від 11.01.2012 року.

24.01.2012 року між ПП «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» (Замовник) із МПП «Ларс» (Експедитор) укладено договір на танспортно-експедиторське обслуговування вантажів №06, відповідно до умов якого Експедитор за дорученням Замовника забезпечує за винагороду та за рахунок Замовника траснпортування вантажу відповідно доручень замовника (Т.1, а.с. 83-85).

Суми ПДВ за зазначеними податковими накладними включено позивачем ло податкового кредиту за період з 01.10.2012 року по 31.01.2012 року.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В якості підтверджуючих документів на виконання зобов'язань за договором поставки №03 від 04.01.2012 року позивачем надано накладні на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 16 січня 2012 року, від 11 січня 2012 року, рахунки-фактури від 11.01.2012 року від 04.01.2012 року; на виконання договору №04 від 02.01.2012 року надано договори - заявки про надання транспортних послуг, рахунки-фактури, акти здачі-прийннятя робіт(наданя послуг).

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів з МПП «Ларс».

Суд погоджується з зазначеними твердженнями представника відповідача, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не приймаються судом в якості належного доказу виконання зазначених господарських операцій, оскільки акти складені в різних містах України одним днем та підписані одніми й тими ж особами одночасно.

Відповідно п. п.11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтранс України № 363 від 14.10.1997р. основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

У податкових накладних, наданих до перевірки в розділі «Номенклатура товарів/послуг продавця» вчинено запис «Пошук та найм автотраспорту за маршрутом ...», але згідно умов Договору №06 від 24.02.2012 року » («Експедитор») «...зобов'язаний висилати «Замовнику» (ПП «ТЕК Кооридинатор»), згідно попередньої домовленості, транспортні накладні, авіа накладні, специфікації та інші документи, отримані від відправника чи з місця їх оформлення, не пізніше робочого дня після їх отримання...», тобто умовами Договору передбачено отримання ПП «ТЕК «Координатор» транспортних накладних.

Позивачем ані під час проведення перевірки ані під час подання заперечень до акту перевірки не надано ані товарно-транспортних накладних ані дорожніх листів та будь-якої іншої траспорнтої документації, тобто позивачем не підтверджено фактичність виконання договірних зобов`язань з МПП «Ларс».

Щодо правомірностоі формування податкового кредиту за податковими накладними, виписаними за договором поставки товару №03 від 04.01.2012 року судом встановлено, що пунктом 1.2 зазанченого Договору передбачено, що асортимент, якість та ціна товару визначаються сторонами при формуванні Замовлення на кожну партію товару та зазначаються в рахунках-фактурах Постачальника, а також в товаросупровідних документах (накладаних), які складаються на підставі замовлень Покупця. Підписані сторонам накладні прирівнюються до специфікацій, які є невідємною частиною даного договору.

Надані позивачем на виконання договору накладні на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 16 січня 2012 року, 11 січня 2012 року, рахунки-фактури від 11.01.2012 року, 04.01.2012 року не містять даних про особу, які їх виписала, що не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Стосовно відсутності фактичного виконання робіт за договорами, укладеними з МПП «Ларс», судом встановлено, що відповідач посилався на висновки акту ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС «Про неможливість проведення зустрічної звірки Малого приватного підприємства МПП «Ларс", код за ЄДРПОУ 24536580, щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року, яким встановлено, що операції МПП „Ларс" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим МПП „Ларс" не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Суд не погоджується з висновком відповідача щодо фіктивності угод, з огляду на наступне.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено у ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

В розумінні п.п.14.1.202 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Згідно ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За приписами ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договору, а також податкової накладної, підписаної від імені однієї із сторін, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсними у судовому порядку вищезазначених договорів.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

Однак, на думку суду дійсність договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції на виконання цього договору. Тобто відсутність встановленої судом недійсності цивільного правочину чи господарського зобов'язання не є перешкодою для донарахування податкових зобов'язань платника у разі порушення ним вимог податкового законодавства (що має місце, зокрема, за відсутності реального виконання господарської операції, відображеної в податковому обліку).

В судовому засіданні не було підтверджено належного виконання сторонами договорів, реальності укладених правочинів.

Відтак, позивачем не було надано суду усіх первинних документів, які б свідчили про реальність операцій між позивачем та МПП «Ларс», в тому числі належних та допустимих доказів на підтвердження факту транспортування товару, позивач не спростував висновків податкового органу, які наведені в акті перевірки.

Суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0000012202 від 15.02.2013р є такими, що відповідає нормам чинного законодавства, тому не підлягає скасуванню.

Частиною другою ст.71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного підприємства «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову приватного підприємства «Транспортно-експедиційна компанія «Координатор» до державної податкової інспекції у м. Іллічівськ Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій при проведенні перевірки, результати якої викладені в акті перевірки №110/22-0304/36487591 від 22.01.2013р.; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000012202 від 15.02.2013р., - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови буде виготовлено та піписано 21 червня 2013 року.

Cуддя: Г.П.Самойлюк