Постанова

від 21.06.2013 по справі 922/290/13-г

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р. Справа № 922/290/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Топоренко Ю.Е.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТВ" (вх. №1597 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 17.04.13 р. у справі № 922/290/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТВ" м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомаш" м. Харків

про розірвання договору та стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд розірвати договір № Е/12-03 про організацію перевезень вантажів від 26.03.2012 р. та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 63576,60 грн., штраф у розмірі 1097,30 грн. та судовий збір у розмірі 2867,50 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.04.13 р. по справі № 922/290/13-г ( суддя Ольшанченко В.І.) в позові відмовлено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТВ" штраф в сумі 1097,30 грн. і судовий збір в сумі 29,69 грн.

Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.04.13 р. по справі № 922/290/13-г та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що суд прийшов до помилкового висновку щодо відмови позивача від договору та розірвання договору, оскільки договором не передбачено право сторін відмовлятися від договору в односторонньому порядку, в зв'язку з чим позивач вважає, що судом невірно застосовано до даних правовідносин ст..ст. 615, 653 ЦК України.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.06.2013 р.

Відповідач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, причини його неявки суду невідомі. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином".

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У разі коли фактичне місце проживання учасника судового процесу невідоме, то господарський суд вправі надсилати процесуальні документи за останнім відомим йому на час такого надсилання місцем проживання фізичної особи - учасника судового процесу.

Якщо учасник судового процесу своєчасно не довів до відома господарського суду або інших учасників процесу про зміну свого фактичного місця проживання, то всі процесуальні наслідки такої бездіяльності покладаються на цю фізичну особу.

З наявних в матеріалах справи відомостей вбачається, що юридичною та фактичною адресою відповідача є: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 82, оф. 17. Однак, направлена за вказаною адресою відповідача ухвала про призначення справи до розгляду повернулась до суду з позначкою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Оскільки, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача, за наявними у справі доказами.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 26.03.2012 р. сторонами був укладений договір №Е/12-03 про організацію перевезень вантажів (надалі - договір), за яким експедитор (відповідач) згідно даного договору, що є дорученням клієнта (позивача), на підставі заявок клієнта, за його рахунок та за винагороду (плату) організовує переведення вантажів у залізничному рухомому складі й пов'язані з цим послуги шляхом укладання договорів з підприємствами, уповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезень вантажів, підприємствами - власниками (балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, іншими юридичними особами, а клієнт сплачує й приймає надані експедитором послуги на умовах даного договору.

Відповідно до пунктів 2.2.1, 2.2.2 договору клієнт зобов'язаний пред'явити експедитору не пізніше, ніж 12-го числа місяця, що передує місяцю планування, місячні плани перевезень та заявки на організацію перевезень за вказаною експедитором формою. За 5 діб до дати подачі вагонів відправити експедитору заявку на подачу вантажних вагонів відповідно до місячного плану перевезень.

Згідно п. 2.4.2 даного договору експедитор зобов'язаний організовувати відповідно до наданих клієнтом заявок на перевезення вантажів клієнта залізничним транспортом та надавати інші послуги, що пов'язані з перевезенням вантажів, шляхом укладання договорів з підприємствами, вповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезень вантажів, підприємствами - власниками (балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, іншими юридичними особами.

Відповідно до п. 2.4.6 вказаного договору експедитор зобов'язаний не пізніше 15-го числа місяця, наступного за місяцем надання послуг, надавати клієнту рахунки, податкові накладні за надані послуги та звіти експедитора про виконання доручень клієнта.

Згідно п. 3.1 зазначеного договору клієнт для організації перевезень і пов'язаних з цим послуг та для відшкодування витрат експедитора здійснює авансові платежі. Авансові платежі мають бути здійснені до початку кожного місяця здійснення перевезень. Авансові платежі здійснюються на вартість перевезень, інших послуг та витрат експедитора, що плануються впродовж кожного місяця надання послуг. За згодою експедитора можлива оплата послуг (їхньої частини) з організації перевезень вантажів за фактом їх виконання впродовж 3-х календарних днів з моменту надання рахунку експедитором. Розрахунки здійснюються грошовими коштами.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до відповідача з листом №41 від 02.04.2012 р., в якому просив розглянути можливість організації перевезень залізничним рухомим складом щебня (ЕТСНГ 232395, ГНГ25171010) за маршрутом:

- Коростень-Житомирський (код 346204) - Пресня (код 198508) - 10 вагонів

- Ушица (код 348500) - Бескудніково (код 195800) - 24 вагона

- Коростень-Житомирський (код 346204) - Бескудніково (код 195800) - 24 вагона

- Ушица (код 348500) - Пресня (код 198508) - 24 вагона

- Коростень-Житомирський (код 346204) - Пресня (код 198508) - 24 вагона

- Ушица (код 348500) - Бескудніково (код 195800) - 24 вагона

Станції призначення по РЗД можливо будуть мінятися, але в межах одного відділку.

03.04.2012 р. відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №042 на суму 63576,60 грн. за послуги з організації перевезення вантажів.

Судом також встановлено, що платіжним дорученням №558 від 03.04.2012 р. позивач здійснив попередню оплату відповідачу згідно виставленого ним рахунку-фактури від 03.04.2012 р. в сумі 63576,60 грн.

Таким чином сторони узгодили вказану заявку на організацію перевезень вантажу.

З матеріалів справи вбачається, що 05.09.2012 р. позивач надіслав відповідачу претензію, в якій вказав, що відповідачем не надано жодної з послуг по організації перевезення вантажів, чим грубо порушено власні договірні зобов'язання на суму 61451,40 грн., а також вимагав розглянути претензію і розірвати договір №Е/12-03 від 26.03.2012 р., повернути ТОВ „СТВ" грошові кошти в сумі 63576,60 грн. та сплатити штраф в сумі 1843,54 грн.

Відповідач отримав дану претензію 02.10.2012 р., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з того, що визнав встановленим факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором.

В той же час місцевий господарський суд вважав, що позивач у претензії, яка була надіслана відповідачу 05.09.2012 р. відмовився від договору, в зв'язку з чим дійшов висновку, що договір слід вважати розірваним з дня отримання претензії відповідачем, тобто з 02.10.2012 р., тому в задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору судом відмовлено.

Застосувавши до даних правовідносин положення ст..ст. 615, 653, 935 ЦК України, суд першої інстанції визначився, що сплачений позивачем за договором аванс в сумі 63576,60 грн. не підлягає поверненню відповідачем, оскільки він був сплачений позивачем до розірвання договору.

З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги, що позивач не вимагав стягнення з відповідача збитків, позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 63576,60 грн. також визнані місцевим господарським судом такими, що задоволенню не підлягають.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду, оскільки вирішуючи спір між сторонами по справі, господарський суд не з'ясував дійсні обставини справи в їх сукупності, не надав належної правової оцінки суті даного господарського спору, умовам договору, не вірно застосував норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 26.03.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТВ" м. Київ та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеценергомаш" м. Харків був укладений договір №Е/12-03 про організацію перевезень вантажів.

Цього ж дня, 26.03.2012 р., сторони уклали додаткову угоду до договору, якою доповнили пункт 3.2 договору додатковими умовами щодо порядку проведення розрахунків.

Згідно п. 2 додаткової угоди всі інші умови вищезазначеного договору, не змінені в цій додатковій угоді, залишилися чинними у попередній редакції, і сторони підтверджують їх обов'язковість для себе.

При цьому п. 9.3 договору визначено, що сторони мають право розірвати договір до закінчення терміну його дії шляхом укладення відповідної додаткової угоди до даного договору.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, договором чітко передбачено можливість розірвання договору шляхом укладення відповідної додаткової угоди до даного договору.

Як свідчать матеріали справи, 05.09.2012 р. позивач надіслав відповідачу претензію, в якій вимагав ї розглянути і розірвати договір №Е/12-03 від 26.03.2012 р., повернути ТОВ „СТВ" грошові кошти в сумі 63576,60 грн. та сплатити штраф в сумі 1843,54 грн. в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Отже, вказана претензія помилково визнана судом першої інстанції підставою для розірвання договору, оскільки розірвання договору в односторонньому порядку в силу умов договору є неможливим. До того ж позивач вимагав розглянути претензію і висував лише свій намір розірвати договір.

В зв'язку з наведеним є помилковим застосування судом першої інстанції до даних правовідносин положень ст. 615 ЦК України, згідно якої у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, оскільки договором не передбачена одностороння відмова від зобов'язань.

Також, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом не вірно застосовано норми ст. 653 Цивільного кодексу України, оскільки договір №Е/12-03 від 26.03.2012 р. не можна вважати розірваним.

Відповідно до п. 9.1 договору, даний договір набирає чинності з дати підписання сторонами та діє до 31.12.2012 р.

П. 9.2. договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не менш, ніж за 30 днів до закінчення його дії не повідомить іншу сторону в письмовій формі про припинення дії договору.

Як вже зазначалось вище, позивач повідомив відповідача претензією від 05.09.2012 р. про намір розірвати договір .

Отже, оскільки договір №Е/12-03 про організацію перевезень вантажів від 26.03.2012 р. не був пролонгований, він закінчив свою дію 31.12.2012 р.

За таких обставин, в зв'язку з закінченням дії договору, позовні вимоги про його розірвання є безпідставними.

Згідно ст. 631 Цивільного кодексу України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Таким чином, діюче законодавство чітко передбачає, що з закінченням строку дії договору припиняються і зобов'язання сторін за зазначеним договором, окрім відповідальності за його порушення.

Отже, зважаючи, що строк дії договору, а відповідно й час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору, сплив 31.12.2012 року, колегія суддів зазначає, що відповідач за умови невиконання зобов'язання з перевезення вантажу, після закінчення строку дії договору володіє набутими грошовими коштами в сумі 63576,60 грн. без достатніх правових підстав.

Як свідчать матеріали справи на виконання умов договору відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 63576,60 грн., перераховані за платіжним дорученням № 558 від 03.04.2012 р., в якості попередньої оплати згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури від 03.04.2012 р.

Однак, послуги з перевезення вантажу відповідач не здійснив, грошові кошти також не були повернуті позивачу.

При цьому, умови договору в установленому законом порядку сторонами не змінювались, у тому числі в частині перенесення або призупинення строків виконання зобов'язань.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія суддів зазначає, що в процесі розгляду справи відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту виконання своїх зобов'язань в порядку та на умовах визначених договором ні в передбачений договором строк, ні після його закінчення.

Отже, зважаючи на те, що відповідачем не виконано зобов'язання з перевезення вантажу на суму, перераховану йому позивачем в якості попередньої оплати, строк договору протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, закінчив свою дію, в зв'язку з чим відповідач утримує грошові кошти у розмірі 63576,60 грн. безпідставно.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з того, що підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

В даному випадку, відповідач набув майно у вигляді перерахованих позивачем грошових коштів на виконання зобов'язань з перевезення вантажу за договором. Підстави для подальшого зберігання майна (утримання грошових коштів) відсутні, оскільки договір закінчив свою дію 31.12.2012 р.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що відповідач безпідставно утримує грошові кошти в розмірі 63576,60 грн., в зв'язку з чим, керуючись ст. 1212 ЦК України, а також принципом розумності та справедливості, дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 63576,60 грн.

За таких обставин, рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 63576,60 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в зазначеній частині.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1097,30 грн., колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про їх задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що сторони несуть майнову відповідальність відповідно до діючого законодавства України за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з цим договором, в тому числі за невиконання плану перевезень, сторона, що допустила таке невиконання сплачує іншій стороні штраф у розмірі 3% від суми, яка розрахована на підставі залізничного тарифу завантаженого вагону, що мав би бути відправлений зі станції відправлення з вантажем на експорт, до станції перетину Державного кордону України за кожен ненаданий експедитором або не завантажений клієнтом вагон. Штрафні санкції сплачуються з урахуванням умов, передбачених розділом 2.4 даного договору, якщо експедитор не виконав своїх обов'язків на протязі 10 днів з моменту оплати клієнтом заявки на перевезення.

Згідно ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

З урахуванням викладеного, перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій, колегія суддів зазначає, що у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1097,30 грн. за невиконання своїх зобов'язань за договором, тому рішення в зазначеній частині є правомірним та підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, факти, викладені в апеляційній скарзі позивача і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні даного господарського спору знайшли своє підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 17.04.2013 року по справі № 922/290/13-г частковому скасуванню та покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТВ" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.04.2013 року по справі № 922/290/13-г скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 63576,60 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомаш" (61003 м. Харків, вул. Сумська, 82, оф. 17. Код ЄДРПОУ 25470051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТВ" (03127 м. Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 100/2. Код ЄДРПОУ 19489156) грошові кошти в розмірі 63576,60 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1690,81 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції, 860,25 грн. витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 21 червня 2013 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.