Ухвала

від 20.06.2013 по справі 2а-1506/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1506/12/2670(в 2-х тома) Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

20 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Некрасовій М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Транс Лок» до державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, державна податкова інспекція у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби України подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Податковим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Луриус» за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки було складено акт №520/23-61/33549031 від 23.12.2011 року, в якому встановлено порушення п.п. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п.138.1 ст.138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 246921 грн., в тому числі за ІІ-й квартал 2011 року на суму 71036 грн., за ІІ-ІІІ-й квартали 2011 року на суму 211743 грн.

Також встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 157550 грн.

На підставі акту податковим органом винесено податкові-повідомлення рішення №0000012360 від 18 січня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 246921 грн., в тому числі за основним платежем - 211743 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 35178 грн., та № 0000022360 від 18 січня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 157551 грн., в тому числі за основним платежем - 157550 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 1 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ „Луриус", відповідно до умов договору постачання №4/26052, були погоджені відповідні специфікації від 26.05.2011 року на загальну суму 1104745,94 грн., в т.ч. ПДВ 184124,32 грн. (специфікація №1 - на суму 370621,44 грн., в т.ч. ПДВ 61770,24 грн.; специфікація №2 - на суму 574679,45 грн., в т.ч. ПДВ 95779,91 грн.; специфікація №3 - на суму 122232,52 грн., в т.ч. ПДВ 20372,09 грн.; специфікація №4 - на суму 360,83 грн., в т.ч. ПДВ 60,14 грн.; специфікація №5 - на суму 1751,17 грн., в т.ч. ПДВ 291,86 грн.; специфікація №6 - на суму 6145,57 грн., в т.ч. ПДВ 1024,26 грн.; специфікація №7 - на суму 28954,96 грн., в т.ч. ПДВ 4825,83 грн.).

На виконання умов вказаного договору поставки №4/26052, ТОВ „Луриус" поставило позивачу товари на загальну суму 1104745,94 грн., в т.ч. ПДВ 184124,32 грн., що підтверджується видатковими накладними (№Р1-0000003 від 27.05.2011 року, № Р1-0000008 від 23.06.2011 року, № Р1-0000010 від 01.07.2011 року, №Р1-0000011 від 01.07.2011 року, №Р1-0000012 від 01.07.2011 року, №Р1-0000013 від 01.07.2011 року, №Р1-0000014 від 01.07.2011 року), які від імені ТОВ „Луриус" підписані його директором ОСОБА_3 та містять всі обов'язкові реквізити.

Судом першої інстанції було встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю „Луриус" було оформлено на користь позивача податкові накладні №1 від 01.07.2011 року, №2 від 01.07.2011 року, №3 від 01.07.2011 року, №4 від 01.07.2011 року, №5 від 01.07.2011 року, №3 від 27.05.2011 року та №4 від 23.06.2011 року на загальну суму 1104745,94 грн., в т.ч. ПДВ 184124,32 грн. Дані податкові накладні складені та підписані директором ТОВ „Луриус" ОСОБА_3

Зазначені податкові накладні оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

Згідно з дослідженими судом наданими позивачем деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів за травень-вересень 2011 року, всі господарсько-фінансові стосунки позивача з ТОВ „Луриус" та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки №4/26052 позивачем були сплачені кошти всього на загальну суму 183156,30 грн., в т ч. ПДВ 30526,05 грн., що підтверджується, дослідженими судом першої інстанції, належним чином засвідченими банківськими виписками.

З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.п. 134.1.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (на час формування спірних сум валових витрат), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, відповідно до п.п. 14.1.228. ПК України, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В контексті наведеного, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У той же час, згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищевикладених положень вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних . Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент здійснення вказаних правовідносин, ТОВ «Луриус» було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платник податку та йому було присвоєно індивідуальний податковий номер.

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем були реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ «Луриус», яке на момент здійснення господарської діяльності було зареєстровано як платник податку на додану вартість, то податкові повідомлення-рішення винесено податковим органом безпідставно та необґрунтовано.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н.М.

Повний текст виготовлено: 25.04.2013 року.

.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.