Рішення

від 18.06.2013 по справі 910/8679/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8679/13 18.06.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНГУС»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Альткомкиївбуд»

Про стягнення 140 188,73 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Лавковська Л.І. - по дов. № б/н від 22.04.2013

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АНГУС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альткомкиївбуд» про стягнення 140 188,73 грн. заборгованості, яка складається з : 126 772,00 грн. основного боргу, 8 815,00 грн. пені, 4 601,73 грн. штрафні санкції за податковим кодексом за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору № 1/09-12 від 03.09.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2013 порушено провадження у справі № 910/8679/13 та призначено справу до розгляду на 23.05.2013.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 23.05.2013 справу № 910/8679/13 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю., в зв'язку перебуванням судді Сівакової В.В. у відпустці.

Відповідач у поданому 23.05.2013 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує посилаючись на наступне. Відповідно до положень Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Згідно із ст. 16 Податкового кодексу України обов'язком платника податків є сплата податків та зборів в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Посилання позивача на наявність вини відповідача у несвоєчасності сплати податку та нарахування контролюючим органом штрафних санкцій відповідач вважає недоречним та незаконним. Зазначає, що позивачем не подано доказів, які б підтверджували нараховані позивачу контролюючим органом штрафні санкції за прострочення виконання податкових зобов'язань. Звертає увагу на те, що відповідно до положень Господарського кодексу України, а саме ст. 20 відсутній такий засіб захисту порушених прав як стягнення штрафних санкцій за податковим кодексом. Пунктом 1.2. договору №1/09-12 від 03.09.2012 передбачено, що строк виконання робіт за договором протягом 1.5 місяців з моменту підписання. Акт №1/11-12 здачі-приймання послуг стосовно виконання Проекту Виконання Робіт по об'єкту «Стадіон по вул. Стрійській-Кільцева дорога у м. Львові». Улаштування доріг № 6, 7, 8 та прилеглих інженерних мереж був складений лише 03.12.2012, тобто з порушенням строку встановленого п. 1.2. договору. Отже, позивач не має підстав посилатися на п. 4.6. договору, так як роботи не були виконані у строки встановлені п. 1.2. договору. Враховуючи викладене, відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/8679/13 від 23.05.2013 (суддя Трофименко Т.Ю.) розгляд справи було призначено на 18.06.2013.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 10.06.2013 справу № 910/8679/13 передано на розгляд судді Сіваковій В.В., у зв'язку із виходом судді з відпустки.

Позивач у поданих 17.06.2013 до відділу діловодства поясненнях вважає викладені відповідачем у відзиві обставини такими, що не відповідають дійсності.

Позивач в судовому засіданні 18.06.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 18.06.2013 не з'явився.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвалу суду від 23.05.2013 було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Старокиївська, 10-Г, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 04.06.2013 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 23.05.2013 отримав 28.05.2013, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

В судовому засідання 18.06.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

03.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АНГУС» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альткомкиївбуд» (замовник) було укладено договір на виконання ПВР по об'єкту «Стадіон по вул. Стрійській-Кільцева дорога у м. Львові» № 1/09-12 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання Проекту Виконання Робіт по об'єкту «Стадіон по вул. Стрійській-Кільцева дорога у м. Львові». Улаштування доріг № 6, 7, 8 та прилеглих інженерних мереж.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що строк виконання робіт за договором становить - протягом 1,5 місяця з моменту підписання.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість виконаних робіт, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 126 772,00 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань позивачем нарахована пеня в сумі 8 815,00 грн. Також позивач вважає, що відповідач має сплатити 4 601,73 грн. штрафних санкцій за податковим кодексом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 5.1. договору договір укладено на строк - до повного виконання зобов'язань.

Відповідно до п. 2.1. договору вартість виконаних робіт згідно з протоколом погодження договірної ціни (додаток № 1), який є невід'ємною частиною договору, становить 113 977,00 грн. Крім того ПДВ - 22 795,00 грн. Всього 136 772,00 грн.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється:

Аванс - 50% - 56 988,50 грн. Крім того ПДВ - 11 397,50 грн. Всього 68 386,00 грн.

Залишок - згідно актів здачі-приймання виконаних робіт протягом 10 діб після підпису акту - 68 386,00 грн. в тому числі ПДВ - 11 397,50 грн.

Надані позивачем копія банківської виписки від 26.10.2012 та довідка ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підтверджують сплату відповідачем 25.10.2012 згідно платіжного доручення № 695 коштів лише в розмірі 10 000,00 грн.

Отже, відповідач в порушення умов договору аванс в повному розмірі не сплатив.

Згідно з п. 3.1. договору після завершення робіт виконавець надає замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт. Замовник протягом 5 днів після його отримання зобов'язався підписати акт здачі-приймання робіт або надати обґрунтовані зауваження та надати його виконавцю (п. 3.2. договору).

Позивачем подано акт № 1/11-12 від 03.12.2012, який підписано та скріплено печатками обох сторін, відповідно до якого послуги стосовно виконання Проекту Виконання Робіт по об'єкту «Стадіон по вул. Стрійській-Кільцева дорога у м. Львові». Улаштування доріг № 6, 7, 8 та прилеглих інженерних мереж оформлені належним чином та прийняті відповідачем на суму 136 772,00 грн. В даному акті зазначено, що позивачем отриманий аванс в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідач у 10-денний строк після підписання акту здачі-прийняття робіт від 03.12.2012 оплату за виконані роботи не здійснив.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать, що в порушення взятих на себе зобов'язань за договором відповідач вартість виконаних робіт у визначений договором строк в повному обсязі не сплатив, в зв'язку з чим виникла заборгованість, яка складає 126 772,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості виконаних робіт в розмірі 126 772,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за виконані роботи не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що за кожен день несвоєчасних розрахунків за виконані роботи згідно п. 2.2. договору замовник сплачує пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки встановленої Національним банком України.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за виконані роботи.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті виконаних робіт відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, відповідно до п. 4.6. договору, пеню розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 8 815,00 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 8 815,00 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення 4 601,73 грн. штрафних санкцій за податковим кодексом слід зазначити наступне

Позивач вважає, що відповідач має сплатити 4 601,73 грн. штрафних санкцій (пеня та штраф), що нараховані податковою службою, в зв'язку з тим, що позивач з вини відповідача не може розрахуватись з бюджетом за податковим зобов'язанням з ПДВ, яке виникло з дати оформлення акту від 03.12.2012.

Згідно з ст.ст. 8, 9 Податкового кодексу України податок на додану вартість є загальнодержавним та обов'язковим до сплати на всій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 16.1.4. ст. 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пункт 14.1.265. ст. 14 Податкового кодексу України визначає, що штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) це - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п. 36.1. ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 31.1. ст. 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Отже, законодавець визначає, що платник податку самостійно несе відповідальність за порушення податкового законодавства щодо своєчасної сплати податку на додану вартість.

Позивач в позовній заяві також вказує на те, що ним понесені збитки в тому числі на суму 4 601,73 грн.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі і понесених витрат.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження понесення ним збитків в розмірі 4 601,73 грн. не подано.

Також суд не погоджується з твердженнями позивача, що збитки мали місце саме внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем за договором.

Отже, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та нібито понесеними позивачем витратами саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання.

Частина 1 ст. 15 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення 4 601,73 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача 4 601,73 грн.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АНГУС» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альткомкиївбуд» (м. Київ, вул. вул. Старокиївська, 10-Г, код ЄДРПОУ 34290829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АНГУС» (м. Київ, вул. Сокальська, 4, код ЄДРПОУ 34477529) 126 772 (сто двадцять шість тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 00 коп. основного боргу, 8 815 (вісім тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 00 коп. пені, 2 711 (дві тисячі сімсот одинадцять) грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 25.06.2013.

СуддяВ.В. Сівакова