Постанова

від 27.06.2013 по справі 916/276/13-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2013 р.Справа № 916/276/13-г Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого : Мирошниченко М. А.,

суддів : Головей В. М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Подуст Л.В.

за участю представників:

Санаторію „Одеса" СБУ - Левицька Я.О. та Савчук Н.М. (за дорученням)

ТОВ „Спецавтотехніка Центр" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецавтотехніка Центр" на рішення господарського суду Одеської області від 17.05.2013 р. у справі № 916/276/13-г за позовом Санаторію „Одеса" Служби безпеки України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецавтотехніка Центр" про стягнення 272 731,77 грн.

ВСТАНОВИЛА:

01.02.2013 р. (вх. 479/2013) Санаторієм „Одеса" Служби безпеки України (далі позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецавтотехніка Центр" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до держаної власності № 1/5789 від 01.01.2003 р., у загальній сумі 285 185,00 грн., яка складається з:

заборгованості по орендній платі - 258 742,43 грн.,

заборгованості за використання електроенергії - 1042,89 грн.,

заборгованості за водопостачання - 601,30 грн.,

заборгованості за опалення - 10758,39 грн.,

заборгованості за дольове землекористування - 14040,00 грн.,

пені - 36012,22 грн.,

3 % річних - 4091,96 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував наступним.

Між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до держаної власності № 1/5789 від 01.01.2003 р. (далі договір), згідно якого позивач (за договором орендодавець) передав відповідно до акту приймання-передачі нерухомого військового майна, а відповідач (за договором орендар) прийняв у строкове, платне користування нежитлове приміщення у м. Одеса по вул. Французький бульвар, 52, що знаходиться на балансі санаторію „Одеса" СБ України. Відповідно до умов договору відповідач повинен своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, а також платежі за використання електроенергії, водопостачання, опалення і за дольове землекористування.

Проте відповідач в порушення вимог договору своєчасно не здійснював вказані платежі, в наслідок чого у нього виникла заборгованість за період з серпня 2012р. по грудень 2012 р. на яку позивач нарахував пеню та 3% річних (а.с. 2-6)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.02.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження по справі. (а.с. 1)

14.03.2013 р. не погоджуючись з позовними вимогами відповідач надав суду першої інстанції відзив на позов в якому (з урахуванням доповнень до відзиву від 14.05.2013 р.) зазначив, що позов подано з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому задоволенню не підлягає.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач зазначив наступне, що по-перше вимоги позивача згідно розрахунку є безпідставними, оскільки додатковою угодою від 22.12.2009 р. сторони встановили, що орендна плата з 01.12.2009 р. буде становити 16 935,31 грн., по-друге що наданий позивачем розрахунок розміру заборгованості щодо орендної плати, пені та 3 % річних є невірним, оскільки відповідач жодних рахунків для сплати орендної плати та інших платежів за період з серпня 2012 р. по грудень 2012 р. від позивача не отримував. (а.с. 74-76)

В процесі розгляду справи позивач 10.04.2013 р. (Вх. № 11720/2013) надав суду заяву про зменшення позовних вимог (у зв'язку із погашенням заборгованості відповідачем за електроенергію, водопостачання, опалення та дольове землекористування за період з серпня 2012 р. по грудень 2012 р.), у який просив стягнути з відповідача суму 272 731,77 грн. , яка складається з:

заборгованості по орендній платі за період з серпня 2012 р. по грудень 2012 р. (включно) в розмірі 258 742,42 грн.,

пені на рахованій на заборгованість по орендній платі в розмірі 10 225,90 грн.,

3 % річних в розмірі 3 763,45 грн. нарахованих на суму боргу (а.с. 125),

11.04.2013 р. відповідачем до місцевого господарського суду надано клопотання про проведення судово-бухгалтерської експертизи. (а.с. 119-120)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.04.2013р. справу прийнято до розгляду колегією суддів (головуючий Демешин О.А., судді Зайцев Ю.О. та Фаєр Ю.Г. (а.с. 168 )

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.05.2013 р. (повний текст якого складено та підписано колегією суддів у складі головуючого Демешина О.А., суддів Зайцев Ю.О. та Фаєр Ю.Г. 20.05.2013 р.) позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, передав відповідачу в оренду нерухоме майно, відповідач його прийняв в строкове платне користування, проте несвоєчасно та не в повному обсязі виконував зобов'язання щодо оплати орендної плати, а відтак вимоги викладені в позовній заяві є обґрунтованими. Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача щодо проведення судово-бухгалтерської експертизи місцевий господарський суд зазначив, що в матеріалах справи містяться всі необхідні для вирішення спору докази, а відповідність розрахунку орендних платежів, умовам договору із змінами та доповненням - не потребує спеціальних знань. Оцінка ж застосування при вирішенні спору тих чи інших норм законодавства або певних умов договору із змінами та доповненнями - здійснюється судом і не відноситься до компетенції експертів. (а.с. 230-232)

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду звернувся відповідач, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

Обґрунтовуючи свою позицію скаржник зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права посилаючись на наступне. Місцевий господарський суд в своєму рішенні дійшов хибного висновку, що після 01.01.2011 р. припинилось застосування розміру орендної плати в сумі 16 935,31 грн., без урахування ПДВ та нарахування орендних платежів повинно бути здійснене згідно умов договору оренди відповідно до встановленого розміру орендної плати за базовий місяць, оскільки зазначена додаткова угода діє протягом всього строку дії Постанови Кабінету Міністрів України „Деякі питання оплати оренди державного майна" від 25.03.2009 р. № 316, підписана сторонами додаткова угода від 19.11.2010 р., якою продовжено строк дії договору до 31.12.2013 р., не містить умов про скасування додаткової угоди від 22.12.2009 р.. Скаржник заперечує проти висновків господарського суду першої інстанції стосовно того, що відповідач погоджується з виставленими рахунками позивачем на загальну суму, оскільки він сплачував лише в якості орендної плати за договором. Також скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не були належним чином оцінені докази, надані відповідачем щодо наявності переплати за договором оренди, в зв'язку з чим суд прийшов до хибного висновку про існування заборгованості виключно керуючись позицією позивача та не звернув уваги на надані відповідачем докази, які мають значення для вирішення спору. Крім того скаржник зазначив, що господарським судом першої інстанції безпідставно застосовані положення п. 2 ст. 625 ЦК України та положення п. 3.5 договору.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 р. вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.06.2013 р. об 12:30 год., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

У письмовому відзиві на скаргу позивач не погоджується з нею, однак визнав що розмір пені та 3% річних розраховано невірно і додав до відзиву інший розрахунок цих нарахувань.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 р., за клопотанням скаржника, розгляд справи було відкладено на 27.06.2013 р. об 10.00 год., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені .

Оскільки представники позивача не заявили клопотання про фіксацію судового засідання за допомогою технічних засобів така фіксація не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

Представник скаржника в судове засідання не з'явився, хоча повідомлявся належним чином про розгляд справи, що підтверджується відміткою на зворотної стороні ухвали та реєстром поштових відправлень. Крім того на адресу скаржника направлялась телеграма , яку секретар цього підприємства відмовився приймати з посиланням на відсутність керівництва.

Колегія суддів дійшла висновку, що слід вважати що скаржник був повідомлений належним чином про розгляд скарги та прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю представника скаржника з огляду на таке.

Так, по-перше, розгляд справи вже відкладався за клопотання скаржника і відповідно він зобов'язаний був цікавитись подальшим рухом розгляду своєї скарги, в т.ч. з'ясувати дату її розгляду.

По-друге, як зазначалось вище, ухвала суду про призначення (відкладення) розгляду справи направлялась скаржнику.

По-третє, секретар скаржника відмовився прийняти телеграму з повідомленням про розгляд (відкладення) справи, що підтверджується повідомленням оператора поштового зв'язку.

Слід зазначити, що на порядок направлення ухвал про призначення апеляційної скарги до розгляду або відкладення її розгляду регулюється ст. 98 і ст. 64 ГПК України та приписами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 20.02.2013, № 28

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України суддя прийнявши скаргу, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення апеляційного провадження у справі, в якій зазначається про прийняття скарги до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Відповідно до п.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України затвердженої наказом Державної судової адміністрації від 20.02.2013, № 28, на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив.

З матеріалів справи вбачається, що на першому примірнику ухвалі від 18.06.2013р.. про відкладення розгляду скарги проставлено штамп Одеського апеляційного господарського суду, якій заповнено відповідно до вимог вищевказаної інструкції, що свідчить про те, що апеляційний суд здійснив передбачені законодавством дії, щодо належного повідомлення відповідача .

Пленум Вищого господарського суду України у своєї Постанові від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснив, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання , закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представники позивача в усних поясненнях наданих суду просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, однак визнали при цьому помилковість наданих суду першої інстанції розрахунків пені та 3% річних і не заперечували проти здійснення їх перерахунку.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови

Заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2003 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1/5789, згідно до умов якого орендодавець здав , а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлові вбудовані приміщення технічного призначення, площею 249,31 кв. м., розташовані за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 52, що знаходяться на балансі Санаторію „Одеса" СБУ, з метою розміщення станції техобслуговування. (а.с. 23-26).

Розділом 3 Договору сторони визначили розмір (ставку) орендної плати, порядок строки її здійснення та можливість нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання умов оплати.

Пунктом 5.8 договору сторони передбачили обов'язок орендаря укласти з орендодавцем договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послу орендарю.

Пунктом 10.1 Договору сторони визначили термін його дії (з 01.01.2003 р. до 31.12.2005р.)

Водночас з матеріалів справи вбачається , що в умови Договору сторони вносили зміни стосовно строків його дії, реквізитів сторін, розміру орендної плати і порядку її здійснення.

Так Додатковою угодою від 14.10.2003р . до Договору (а.с. 28) до розділу 3 Договору було внесено зміни, зокрема:

- пункт 3.1. викладено в наступній редакції :

„Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без урахування ПДВ за базовий місяць вересень 2002 року - 2450,00 грн., яка перераховується в повному обсягу на рахунок орендодавця по спеціальному фонду щомісячно не пізніше 12 місяця наступного за звітним. Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції місяців, наступних за базовим, включно перший"

- п. 3.3. було виключено з договору;

- пункт 3.5 цього розділу викладено в такий новій редакції :„Орендна плата, що перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації. Орендодавець також має право на пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення платежу від суми заборгованості за кожний день прострочення

Додатковою угодою від 01.01.2006 р . до Договору (а.с. 29) сторони дійшли згоди щодо часткової компенсації орендарем орендодавцю понесених ним витрат по оплаті податку на землю, а Додатковою угодою від 30.11.2006 р . до договору сторони серед іншого виклали п.3.3. договору у такий редакції (фактично включили цей пункт у договір, оскільки раніше додатковою угодою від 14.10.2003р. його було виключено) :

„3.3. Орендна плата перераховується в повному обсязі на рахунок орендодавця (балансоутримувача) по спеціальному фонду щомісячно не пізніше 12 місяця наступного за звітним.

Плата з використання земельної ділянки (з урахуванням ПДВ) сплачується орендарем орендодавцю одночасно зі сплатою орендної плати в розмірі 1/12 річної суми."

Додатковою угодою від 03.03.2009 р . до Договору (а.с. 33) сторони знову внесли зміни до п.3.3 Договору та виклали його у такий редакції :

„п.3.3. Орендна плата за поточний місяць перераховується Орендодавцю щомісячно, не пізніше 28-го числа поточного місяця на рахунок Орендодавця в повному обсязі"

Додатковою угодою від 22.12.2009 р. до Договору (а.с. 35) сторони внесли зміни до п.3.1. Договору, виклавши його в наступній редакції :

„ 3.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати затвердженої Кабінетом Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1846 і становить без урахування ПДВ та індексу інфляції за базовий місяць розрахунку - листопад 2009 р. - 37 634,02 грн. Виходячи з урахуванням зменшення орендної ставки на 55% за базовий місяць розрахунку, орендна плата з 01.08.2009 р. буде становити 16 935,31 грн., без урахування ПДВ.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць за індекси інфляції місяців, наступних за базовим, включаючи перший."

При цьому пунктом 3 додаткової угоди від 22.12.2009 р. сторони обумовили що вона набирає чинності з 01.01.2010 р. і діє до 31.12.2010 р., але в будь-якому випадку є чинною протягом всього строку дії Постанови Кабінету Міністрів України „Деякі питання оплати оренди державного майна" від 25.03.2009 р. № 316

Додатковою угодою від 19.11.2010 р . (а. с.36) сторони продовжили дію договору до 32.12.2013р.

Позивач, як зазначалось вище, звернувся з позовом до місцевого господарського суду в якому просив (з урахуванням остаточних уточнень) стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за період з серпня 2012 року по грудень 2012 року (включно), а також нараховані на цю заборгованість пеню і 3% річних місцевий суд повністю задовольнив ці позовні вимоги.

Оцінюючи доводи скаржника щодо здійснення позивачем невірного розрахунку розміру орендної плати без урахування змін внесених до договору додатковою угодою від 22.12.2009 р. та необґрунтованим погодженням суду першої інстанції з цим розрахунком , колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Встановлення додатковою угодою від 22.12.2009 р. до Договору розміру плати за оренду в розмірі 16 935,31 грн. відбулося на підставі Постанови КМ України № 316 від 25.03.2009 р. „Деякі питання оплати оренди державного майна" (далі Постанова).

Так відповідно п. 1 вказаної Постанови до 1 січня 2010 р. було встановлено, що орендні ставки, визначені в додатку 2 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 , крім ставок, визначених пунктами 1-3 зазначеного додатка, застосовуються у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу.

Постановою № 1341 від 02.12.2009 р. „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. № 316" до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. №316 „Деякі питання оплати оренди державного майна" були внесені такі зміни: у пункті 1 цифри і слова „1 січня 2010 р." замінено цифрами і словами „1 січня 2011 р."

Посилання скаржника на те, що вказана Постанова є чинною, а тому повинна застосовуючись у його відносинах з позивачем на весь час дії договору, в тому числі при розрахунку орендної плати за серпень - грудень (включно) 2012 року (тобто за період за який заявлено стягнення) на переконання колегії суддів апеляційної інстанції є хибним з огляду на таке.

Дійсно зазначену Постанову Кабінет Міністрів України не відміняв, тобто не виносив іншої постанови про її скасування або втрату її чинності.

Проте зі змісту та суті в вказаної Постанови вбачається, що дія пільг по орендній платі встановлених цією Постановою закінчується 1.01.2011р. , тобто дія пільг визначена конкретним моментом (датою) у часі і після настання цього часу дія пільг автоматично припиняється і відповідно відновлюється ставка орендної плати розрахована відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 ( зі змінами) з урахуванням індексації, а відтак факт чинності самої постанови не може бути підставою для її застосування після - 01.01.2011р.

За таких обставин позивач, починаючи з 01.01.2011р., обґрунтовано нараховував відповідачу орендну плату без урахування вказаної пільги і саме в нарахованому позивачем розмірі, визначеному відповідно до умов договору (з урахуванням змін до нього), та Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 відповідач повинен був сплачувати цю плату.

При цьому надані позивачем наявні у справ докази (листи з повідомленням про вручення з описами змісту листів ) свідчать, що позивач на виконання умов договору направляв відповідачу рахунки по оплаті орендних платежів, а тому посилання відповідача, як на підставу відмови в позові, на те що позивач не виставляв йому рахунки не приймаються судом до уваги.

Відповідач, у порушення приписів ст. 33 ГПК України, не надав будь-яких належних і достатніх доказів, тобто не довів, що він належним чином виконав свої зобов'язання за Договором щодо здійснення орендних платежів у визначеному договором ( з урахуванням змін до нього) розмірі в період з серпня 2012р. по грудень 2012р. (включно).

Згідно ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, орендна плата встановлюється у грошовій формі, строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Аналогічні положення містяться й у главі 58 ЦК України, що регулює правовідносини

Згідно ч. 3 ст. 18 та ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ст.. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок зазначеної ним заборгованості колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що його зроблено арифметично вірно, з урахуванням встановленої Договором (змінами до нього) ставки орендної платі та її індексації а також Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. (зі мінами).

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив вимогу позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за період з серпня 2012р. по грудень 2012р.(включно) в розмірі 258 742, 42 грн. і наведені скаржником доводи в частині невірного її нарахування не спростовують, як зазначалось вище, обґрунтованість цього стягнення, а відтак не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цієї частині.

Посилання і доводи скаржника на те, що суд першої інстанції не врахував, що він (скаржник) здійснив переплату орендної оплати і ця переплата повинна бути зарахована, оскільки, по-перше, він повинен був сплачувати оренду у розмірі встановленому додатковою угодою від 22.12.2009 р., а позивач виставляв йому рахунки по іншій більшій ставки, а по-друге, позивач, починаючи з березня 2009 року, не мав правових підстав виставляти йому рахунки по оплаті за користування земельною ділянкою, одна виставляв їх, а він (відповідач) оплачував їх, не приймаються колегією суддів апеляційної інстанції до уваги з огляду на таке.

По -перше, судом апеляційної інстанції, як зазначалось вище, встановлено, що позивач виставляв відповідачу рахунки по орендній платі за період з серпня 2012 р. по грудень 2012р.(включно) з урахуванням умов Договору (змін до нього) та Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. (зі мінами), а також враховуючи що дія пільг встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. №316 „Деякі питання оплати оренди державного майна" ( з урахуванням змін внесених Постановою КМ України № 1341 від 02.12.2009 р.), закінчилась.

По -друге, зобов'язання відповідача щодо часткової компенсації позивачу понесених ним витрат по оплаті податку на землю, як встановлено і зазначалось, вище було включено до Договору додатковою угодою від 01.01.2006 р. і підтверджено та конкретизовано додатковою угодою від 30.11.2006 р. (а.с. 29, 30) якою сторонами прийнято і затверджено нову редакцію п.3.3. Договору в яку включено положення про сплату орендарем орендодавцю плати за користування земельною ділянкою.

Проте, як зазначалось вище, Додатковою угодою пункт 3.3 Договору (при цьому весь цей пункт а не якусь його частину або абзац) було викладено в новій редакції. Однак в цю редакцію зобов'язання щодо сплати орендарем платежів за використання земельної ділянки ( часткової компенсації орендодавцю сплаченого ним податку на землю) включено не було.

Викладене свідчить , що обов'язок орендаря (відповідача) по оплаті платежів за дольове використання земельної ділянки за цим Договором існував в проміжок часу починаючи з 30.11.2006 р. по 03.03.2009 р.

Дійсно матеріали справи свідчать, що позивач на протязі дії Договору, в т.ч. за період серпень - грудень 2012 року, поряд з рахунками по оплаті орендної плати виставляв відповідачу рахунки на відшкодування долевого землекористування ( а.с. 43 - 42), хоча, як встановлено вище, починаючи з 03.09.2009 р., умовами Договору відшкодування долевого землекористування передбачено не було.

Відповідач посилається на те, що він сплачував ці рахунки, а відтак переплатив позивачу орендну плату і не має заборгованості.

Проте з наданих відповідачем суду першої інстанції, наявних у справі платіжних доручень (а.с. 173 - 199), вбачається, що, по-перше, відповідач здійснював в період з березня 2009 р. по березень 2011 р. оплату позивачу з призначенням платежу „за оренду приміщень", а не за відшкодування долевого землекористування або за будь-що інше , а по -друге, ця оплата здійснювалась не за спірний період ( тобто не за серпень-грудень 2012р.)

Водночас якщо відповідач дійсно відшкодовував позивачу за дольове землекористування вже після 03.03.2009р., і має про це відповідні докази, то він має право вимагати повернення цих коштів, а не вважати що він цим самим покрив заборгованість по орендній платі, оскільки це різні види платежів і повинні обліковувати та враховуватись окремо одне від одного.

Слід також зазначити, що відповідач фактично користувався земельною ділянкою, а тому, незважаючи на відсутність в умовах договору зобов'язань по оплаті за її користування, на переконання колегії суддів, повинен був відшкодовувати позивачу за дольове користування цією ділянкою, однак це питання не входить до предмету цього спору.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що місцевим господарським судом необґрунтовано стягнуто з нього пеню за несплату орендної плати за серпень - грудень 2012 р. у загальній сумі 10 225,90 грн..

Оцінюючи ці доводи колегія суддів встановила наступне.

Як зазначалось вище, пунктом п.3.5 Договору ( з урахуванням змін внесених додатковою угодою від 14.10.2003р.) сторони встановили, що у разі перерахування орендної плати несвоєчасно або не в повному обсязі, орендодавець має право на пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , що діяла в період прострочення платежу від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню, у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Ст. 3 вищевказаного Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Аналогічна норма міститься в п. 2 ст. 343 ГК України.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивач, згідно умов Договору та приписів вищезазначених правових норм та враховуючи несплату відповідачем орендної плати у встановлені Договором строки, мав правові підстави нараховувати відповідачу пеню на цю заборгованість та вимагати її стягнення.

Колегією суддів апеляційної інстанції було перевірено розрахунок пені наданий позивачем суду першої інстанції у загальній сумі 10 225,90 грн. та встановлено, що його зроблено арифметично та методологічно неправильно.

Водночас перевіривши наданий позивачем суду апеляційної інстанції розрахунок пені у розмірі 10013,19 грн. колегія суддів дійшла висновку, що його зроблено арифметично і методологічно вірно, з урахуванням умов договору та приписів ч.6 ст. 232 ГК України за період починаючі з дати прострочення по кожному орендному платежу окремо до дати звернення до суду з цим позовом.

Проте цей розмір менший розміру пені яку зазначив позивач у позові і яку задовольнив місцевий суд, а відтак рішення місцевого суду в цієї частині підлягає зміні, тобто стягненню відлягає пеня у розмірі 10013, 19 грн.

Також скаржник не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за прострочення по грошовому зобов`язанню в сумі 3 763,45 грн.

Оцінюючи ці доводи колегія суддів встановила наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на приписи вищезазначеної правової норми, та враховуючи несплату відповідачем орендної плати у встановлені Договором строки, позивач мав правові підстави нараховувати на цю заборгованість 3% річних та звернутись до суду з вимогою про їх стягнення..

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції перевіривши розрахунок 3% річних зроблений позивачем та наданий ним як додаток до позову, з яким погодився місцевий суд, дійшла висновку, що його також зроблено невірно, оскільки позивач включив в суму з якої здійснював це нарахування розмір пені, хоча згідно ст. 625 ЦК України 3% річних можуть нараховуватись тільки на заборгованість , а крім того нарахував ці відсотки з всієї суми боргу не враховуючи настання строків здіснення окремих орендних платежів.

Водночас перевіривши наданий позивачем суду апеляційної інстанції розрахунок річних у розмірі 2002,64 грн. колегія суддів дійшла висновку, що його зроблено арифметично і методологічно вірно, з урахуванням приписів ст. 625 ЦК України за період починаючі з дати прострочення по кожному орендному платежу окремо до дати звернення до суду з цим позовом.

Проте цей розмір менший розміру річних якій зазначив позивач у позові і якій задовольнив місцевий суд, а відтак рішення місцевого суду в цієї частині підлягає зміні, тобто стягненню відлягає річні в розмірі 2002, 64 грн.

З огляду на викладене апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду зміні.

З урахуванням викладеного підлягає зміні рішення місцевого суду і в частині розміру судового збору, який, відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, необхідно стягнути на користь позивача

Водночас приймаючи до уваги, що апеляційна скарга задовольняється частково на користь скаржника з позивача підлягає стягненню часткове відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 49, 99, 101-105 ГПК України колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

1). Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецавтотехніка Центр" задовольнити частково.

2). Рішення господарського суду Одеської області від 17.05.2013р. у справі № 916/276/13-г змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції :

„ Позов Санаторію „Одеса" Служби безпеки України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецавтотехніка Центр" (у урахуванням остаточних уточнень) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецавтотехніка Центр" на користь Санаторію „Одеса" Служби безпеки України:

- 258 742 (двісті п'ятдесят вісім тисяч сімсот сорок дві ) грн. 42 коп . - заборгованості по орендній платі за серпень - грудень (включно) 2012 року.;

- 10 013 (десять тисяч тринадцять) грн. 19 коп. - пені за період з дня прострочення зобов'язання по оплаті орендної плати , по кожному орендному платежу окремо, по 31.01. 2013 року;

- 2002 (дві тисячі дві) грн. 64 коп. - 3% річних за період з дня прострочення зобов'язання по оплаті орендної плати , по кожному орендному платежу окремо, по 31.01. 2013 року;

- 5 415 (п'ять тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 16 коп. - часткового відшкодування понесених витрат по сплаті судового забору за розгляд позову.

В решті частині позову відмовити."

3). Стягнути з Санаторію „Одеса" Служби безпеки України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецавтотехніка Центр" 150 - (сто п'ятдесят) грн. 77 коп. - часткового відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги

4).Зобов'язати господарський суд Одеської області видати накази відповідно до резолютивної частини цієї постанови з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 27.06.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.