Постанова

від 21.06.2013 по справі 826/5588/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 червня 2013 року 10:52 № 826/5588/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Гончаренко О.М.,

від відповідача: Денисенко О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантбуд» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень від 06 грудня 2012 року №0006052250, №0006062250, -

В С Т АН О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантбуд» (далі - позивач, ТОВ «Атлантбуд») з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС), в якому просив визнати протиправними дії та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року №0006052250, №0006062250.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2013 року провадження у даній справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті із порушенням вимог законодавства, оскільки право позивача на включення витрат на оплату товарів, отриманих від ТОВ «Леміш Груп», до складу валових витрат підтверджується усіма необхідними первинними документами, а податковий кредит було сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих контрагентом. Крім того, позивач посилався на те, що придбані у вказаного контрагента товари були використані ним у власній господарській діяльності.

Відтак, висновки відповідача стосовно не підтвердження господарських операцій з придбання товарів первинними документами позивач вважає необґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Крім того, позивач посилався на неправомірність дій ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС по проведенню перевірки, оскільки наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки №1504 від 08.11.2012 р. ТОВ «Атлантбуд» було отримано 13.11.2012 року, тобто після початку проведення перевірки.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених у адміністративному позові.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення п. 5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1. та пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було безпідставно віднесено до складу валових витрати у розмірі 1 099 454,00 грн. та сформовано податковий кредит з ПДВ у сумі 219 723,00 грн. за наслідками проведених господарських операцій з ТОВ «Леміш Груп», оскільки господарські операції з придбання товару реально не відбувалися, що свідчить про протиправність правочинів, укладених з метою зменшення позивачем обсягу податкових зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.

Позивач - ТОВ «Атлантбуд» (код ЄДРПОУ 31955166) зареєстроване Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією 06.03.2002 року.

Як платник податків позивач перебуває на обліку в ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС із 21.03.2002 р. за №3445, є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 22.03.2002 р. №38273974, індивідуальний податковий номер 319551626560.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 08.11.2012 р. по 14.11.2012 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Атлантбуд» (код ЄДРПОУ 31955166) з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп» (код ЄДРПОУ 36521019) за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 21.11.2012 р. №564/22-511/31955166 (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - а.с.14-23.

06 грудня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0006052250 (а.с.25), яким позивачу за порушення п. 5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 343 318,00 грн., з яких 274 654,00 грн. - основного платежу та 68 664,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0006062250 (а.с.26) , яким позивачу, у зв'язку із порушенням пп.7.4.1. та пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 274 655,00 грн., з яких 219 723,00 грн. - основного платежу та 54 932,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для нарахування вказаних сум стали висновки акту перевірки про те, що включення фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп» за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року до валових витрат та включення до податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими накладними контрагента позивача - ТОВ «Леміш Груп», є неправомірним, оскільки фінансово - господарські відносини мають характер безтоварних операцій.

З зазначеними висновками суд погоджується, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між ТОВ «Атлантбуд» (Одержувач) та ТОВ «Леміш Груп» (Постачальник) були оформленні первинні бухгалтерські документи (рахунки-фактури, податкові, видаткові накладні - а.с. 96-124) на постачання товару (дверні блоки, петлі дверні, дверні механізми та інші матеріали).

Дослідивши додані до позовної заяви документи, суд встановив, що рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні за господарськими операціями між ТОВ «Атлантбуд» та ТОВ «Леміш Груп» підписано від імені останнього ОСОБА_3.

В той же час, як встановлено в ході судового розгляду, особа, яка значилась директором та засновником ТОВ «Леміш Груп» (ОСОБА_3) в порушення діючого законодавства фінансово-господарською діяльністю підприємства не займався, ніяких рахунків-фактур, видаткових, податкових накладних та інших документів первинного бухгалтерського обліку не підписував, продаж товарів не здійснював та нікому не доручав вчиняти будь-які дії від свого імені.

Так, вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012р., який набрав законної сили, громадянина ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27 , ч.1 ст.205 (пособництво у вчиненні фіктивного підприємництва); ч.2 ст.358 (підроблення документів) Кримінального кодексу України (том ІІ, а.с.IV, а.с.1-6).

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_3 в травні 2009 року на прохання осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, за грошову винагороду погодився зареєструвати в органах державної влади на своє ім'я суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ «Леміш Груп». Не маючи намір здійснювати діяльність підприємства, пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в статутних документів ТОВ «Леміш Груп», усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього засновника та власника вказаного підприємства, ОСОБА_3 надав особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, свої паспортні дані, які необхідні для складання статутних та реєстраційних документів підприємства. Далі, особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, при невстановлених обставинах виготовила статут ТОВ «Леміш Груп», в яких ОСОБА_3 був зазначений як засновник вказаного підприємства. Достовірно усвідомлюючи, що зареєстроване на його ім'я підприємство буде використовуватись для прикриття незаконної діяльності, ОСОБА_3 засвідчив своїм підписом статут ТОВ «Леміш Груп», незаконно набувши статус засновника.

Використовуючи ТОВ «Леміш Груп» для прикриття незаконної діяльності, особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, уникли від контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до вищевказаного вироку винність ОСОБА_3 підтверджена показаннями свідків та самого ОСОБА_3, згідно з якими він не здійснював ніякої господарської діяльності на підприємстві, документів фінансово-господарської діяльності не підписував. Також встановлено, що ТОВ «Леміш груп» було створене ОСОБА_3 з метою покриття незаконної діяльності за ознаками організації фіктивного підприємництва та визнано його винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України.

Згідно вказаного вище вироку є доведеним факт створення ТОВ «Леміш Груп» з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво) та те, що від імені цього підприємства діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значимих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновником товариства.

Отже, як видно з наявних матеріалів справи, та було встановлено також перевіркою, ТОВ «Леміш Груп» зареєстроване та провадить фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновника та керівника, що є ознакою фіктивності даного підприємства.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли до 01 січня 2011 року - моменту набрання чинності Податковим кодексом України, судом при вирішенні справи застосовуються норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та формування позивачем спірних сум податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, на переконання суду, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

З урахуванням вищезазначеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції , яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною , але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Суд зазначає, що за вимогами п/п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.97р. № 165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.97р. за №233/2037 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яким затверджено Порядок заповнення податкової накладної, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження здійснення господарської операції.

Обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним , таким, що має юридичну силу.

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

У разі підписання первинного документу не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що ТОВ «Леміш Груп», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «Атлантбуд» валових витрат та податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові та видаткові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому формування валових витрат та віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного суду України від 05 березня 2012 року (номер у ЄДРСР 23740257).

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 29.04.2012р. судом було витребувано у позивача письмові пояснення керівника та відповідальних осіб щодо особи, які представляли контрагентів позивача при укладенні угоди та виконання робіт (передачі товарів) та докази фактичного виконання робіт (передачу товару).

Позивачем було надано пояснення директора про те, що інтереси ТОВ «Леміш Груп» представляла особа на ім'я Сергій, однак, документів які б вказували на повноваження зазначеної особи діяти від імені ТОВ «Леміш Груп» у позивача відсутні, тоді як, така особа повинна мати довіреність або інший документ, встановлений законом. Також позивачем не було надано жодних пояснень щодо місця передачі товару та документів, осіб, якими така передача здійснювалась.

Враховуючи, що складені з ТОВ «Леміш Груп» рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, які є доказами реальності здійснення господарських операцій, підписані невідомими особами від імені директора ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_3, суд приходить до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не беруться судом до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Позивач в адміністративному позові вказував, що реальність господарських операцій з постачання товару від ТОВ «Леміш Груп» підтверджується товарно-транспортними накладними.

Судом витребовувалися від позивача товарно-транспортні накладні, які б підтверджували факт перевезення товару від ТОВ «Леміш Груп» до ТОВ «Атлантбуд».

Однак, позивачем, в порушення вимог суду, не були надані такі документи.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 р. №488/346 і введені в дію з 01.01.1996р.

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу, застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р., основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно розділу 1 вказаних Правил, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського: оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції .

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів: належним чином оформлених товарно-транспортних накладних із всіма необхідними реквізитами, які б засвідчували фактичну передачу товару та фактичне перевезення товарно - матеріальних цінностей, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких би можливо було встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та відвантаження цього товару, суд дійшов висновку про непідтвердженість реальності проведення господарських операцій з ТОВ «Леміш Груп», тобто, про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ та податком на прибуток.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012 у справі № 2610/9798/2012 встановлено, що контрагент позивача зареєстрований внаслідок вчинення злочину для прикриття протиправної діяльності, отже, виписані від його імені видаткові та податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту, а понесених витрат до складу валових є безпідставним.

Також, суд враховує той факт, що ТОВ «Атлантбуд» не надав податковому органу під час перевірки жодного первинного бухгалтерського документу на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Леміш Груп». Як вбачається з акту перевірки та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Атлантбуд» повідомило ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС листом від 09 листопада 2012 року про неможливість надати до перевірки підтверджуючі первинні документи бухгалтерського обліку у зв'язку з тим, що 17 жовтня 2012 року ОСОБА_4 виявив відсутність оригіналів та копій фінансово-господарських і первинних документів по взаємовідносинах між ТОВ «Атлантбуд» та ТОВ «Леміш Груп».

Відповідно до п.44.1. ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно до п.44.3. ст.44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи , а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Пунктом 44.5 ст.44 Податкового кодексу України встановлено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Судом встановлено, що господарські операції між ТОВ «Атлантбуд» та ТОВ «Леміш Груп» відбувалися в період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року. Тобто, на момент проведення перевірки (08-14 листопада 2012 року) не минуло 1095 днів, протягом яких ТОВ «Атлантбуд» мав зберігати первинні бухгалтерські документи по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп».

На виконання вимог п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України посадова особа ТОВ «Атлантбуд», після виявлення 17 жовтня 2012 року, відсутності оригіналів та копій фінансово-господарських і первинних документів по взаємовідносинах між ТОВ «Атлантбуд» та ТОВ «Леміш Груп», зобов'язана була протягом 5 днів, тобто до 22 жовтня 2012 року, письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку про дану обставину.

В свою чергу, ТОВ «Атлантбуд» повідомило ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС про відсутність вказаних документів лише листом від 09 листопада 2012 року, чим порушило вимоги п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України.

У зв'язку з вищенаведеним суд приходить до висновку, що податковий орган правомірно не взяв до уваги письмове повідомлення позивача від 09.11.2012 року про відсутність оригіналів та копій фінансово-господарських і первинних документів по взаємовідносинах між ТОВ «Атлантбуд» та ТОВ «Леміш Груп», оскільки воно подане з порушенням строків, встановлених законом.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Закон України «Про податок на додану вартість» та Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що позивачем в порушення вимог п. 5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.4.1. та пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість у розмірі 219 723,00 грн. та занижено податок на прибуток у розмірі 274 864,00 грн.

Оскільки судом встановлено правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень від 06 грудня 2012 року №0006052250, №0006062250, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про скасування вказаних рішень.

Щодо позовних вимог ТОВ «Атлантбуд» в частині визнання неправомірними дії ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС по проведенню позапланової виїзної перевірки позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В основу обґрунтування незаконності проведення податковим органом позапланової виїзної перевірки ТОВ «Атлантбуд» позивач зазначав, що наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки №1504 від 08.11.2012 р. ТОВ «Атлантбуд» було отримано 13.11.2012 року, тобто після початку проведення перевірки.

Судом встановлено, що ТОВ «Атлантбуд» звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки №1504 від 08.11.2012 р. ТОВ «Атлантбуд».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2013 року по справі 2а-15680/12/2670 (а.с.53-55) позов ТОВ «Атлантбуд» залишено без задоволення.

Отже, законність винесення наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки №1504 від 08.11.2012 р. ТОВ «Атлантбуд» не підлягає оцінці в межах даної справи, оскільки вона вже була встановлена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2013 року по справі 2а-15680/12/2670.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання неправомірними дій ДПІ у Подільському районі міста Києва щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Атлантбуд».

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону та є безпідставними.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 26 червня 2013 року.