Ухвала

від 25.09.2013 по справі 826/5588/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5588/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

25 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційнутовариства з обмеженою відповідальністю «Атлантбуд» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Атлантбуд» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 06 грудня 2012 року № 0006052250, № 0006062250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Атлантбуд» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність дій та правомірність спірних рішень податкової інспекції, а тому відмовив в їх скасуванні. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 08.11.2012 р. по 14.11.2012 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Атлантбуд» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп» за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт від 21.11.2012 р. № 564/22-511/31955166.

06 грудня 2012 року на підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 0006052250, яким позивачу за порушення п. 5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 343 318,00 грн., з яких 274 654,00 грн. - основного платежу та 68 664,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій та № 0006062250, яким позивачу, у зв'язку із порушенням пп.7.4.1. та пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 274 655,00 грн., з яких 219 723,00 грн. - основного платежу та 54 932,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для нарахування вказаних сум стали висновки акту перевірки про те, що включення фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп» за період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року до валових витрат та включення до податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими накладними контрагента позивача - ТОВ «Леміш Груп», є неправомірним, оскільки фінансово - господарські відносини мають характер безтоварних операцій.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Так, між ТОВ «Атлантбуд» (одержувач) та ТОВ «Леміш Груп» (постачальник) були оформленні первинні бухгалтерські документи (рахунки-фактури, податкові, видаткові накладні - на постачання товару (дверні блоки, петлі дверні, дверні механізми та інші матеріали), які підписано від імені останнього Ващенком О.О.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012р., який набрав законної сили, громадянина Ващенка О.О. було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27 , ч.1 ст.205 (пособництво у вчиненні фіктивного підприємництва); ч.2 ст.358 (підроблення документів) КК України.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли до 01 січня 2011 року - моменту набрання чинності ПК України, судом першої інстанції при вирішенні справи правомірно застосовуються норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 «Про податок на додану вартість» (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та формування позивачем спірних сум податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Так, пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Дана правова позиція узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Виходячи з положень пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.97 року № 165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.97р. за № 233/2037 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яким затверджено Порядок заповнення податкової накладної, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Зважаючи на те, що що ТОВ «Леміш Груп», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «Атлантбуд» валових витрат та податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові та видаткові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому формування валових витрат та віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Дана правова позиція, викладена у постанові Верховного суду України від 05 березня 2012 року.

Крім того, згідно пояснень директора позивача інтереси ТОВ «Леміш Груп» представляла особа на ім'я Сергій, однак, документів які б вказували на повноваження зазначеної особи діяти від імені ТОВ «Леміш Груп» у позивача відсутні, тоді як, така особа повинна була мати довіреність або інший документ, встановлений законом. Також позивачем не було надано жодних пояснень щодо місця передачі товару та документів, осіб, якими така передача здійснювалась.

Таким чином, враховуючи, що складені з ТОВ «Леміш Груп» рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, які є доказами реальності здійснення господарських операцій, підписані невідомими особами від імені директора ТОВ «Леміш Груп» Ващенка О.О., судом першої інстанції зроблено правильний висновок, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не бути взяті до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Посилання апелянта на те, що реальність господарських операцій з постачання товару від ТОВ «Леміш Груп» підтверджується товарно-транспортними накладними, на думку суду апеляційної інстанції, також є необґрунтованими, з огляду на те, що дані товарно-транспортні накладні позивачем не були надані на вимогу суду першої інстанції.

Відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції . Дана правова позиція також міститься в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»,

Крім того, колегія суддів не може не зауважити, що судом першої інстанції правомірно враховано той факт, що ТОВ «Атлантбуд» не надали податковому органу під час перевірки жодного належного первинного бухгалтерського документу на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Леміш Груп». Позивач повідомив ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС листом від 09 листопада 2012 року про неможливість надати до перевірки підтверджуючі первинні документи бухгалтерського обліку у зв'язку з тим, що 17 жовтня 2012 року Шпак В.І. виявив відсутність оригіналів та копій фінансово-господарських і первинних документів по взаємовідносинах між ТОВ «Атлантбуд» та ТОВ «Леміш Груп».

Відповідно до п.44.1. ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно до п.44.3. ст.44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Пунктом 44.5 ст.44 Податкового кодексу України встановлено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Зважаючи на те, що господарські операції між ТОВ «Атлантбуд» та ТОВ «Леміш Груп» відбувалися в період з жовтня 2009 року по грудень 2010 року, то на момент проведення перевірки (08-14 листопада 2012 року) ще не минуло 1095 днів, протягом яких ТОВ «Атлантбуд» повинні були зберігати первинні бухгалтерські документи по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп».

Крім того, на виконання вимог п.44.5 ст.44 ПК України посадова особа ТОВ «Атлантбуд», після виявлення 17 жовтня 2012 року, відсутності оригіналів та копій фінансово-господарських і первинних документів по взаємовідносинах між ТОВ «Атлантбуд» та ТОВ «Леміш Груп», зобов'язана була протягом 5 днів, тобто до 22 жовтня 2012 року, письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку про дану обставину, що позивачем зроблено не було.

Судова колегія також повністю погоджується з доводами суду першої інстанції щодо протиправності позовних вимог ТОВ «Атлантбуд» в частині визнання неправомірними дії ДПІ у Подільському районі міста Києва ДПС по проведенню позапланової виїзної перевірки позивача, з наступних підстав.

В своїй апеляційній скарзі в обґрунтування незаконності проведення податковим органом позапланової виїзної перевірки ТОВ «Атлантбуд» зазначає, що наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки № 1504 від 08.11.2012 року ними було отримано 13.11.2012 року, тобто після початку проведення перевірки.

В свою чергу, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2013 року по справі 2а-15680/12/2670 ТОВ «Атлантбуд» було відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування зазначеного вище наказу.

Статтею 255 КАС України, встановлено, що постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Отже, законність винесення наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки № 1504 від 08.11.2012 р. ТОВ «Атлантбуд» не підлягає оцінці в межах даної справи, оскільки вона вже була встановлена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2013 року по справі 2а-15680/12/2670.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання неправомірними дій ДПІ у Подільському районі міста Києва щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Атлантбуд». При цьому, колегія суддів зауважує, що позивачем було допущено перевіряючи до вказаної перевірки.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено правильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантбуд» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.06.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.