Постанова

від 13.06.2013 по справі 801/4564/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 червня 2013 р. (12:33) Справа №801/4564/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим, м. Сімферополь, у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Малого приватного підприємства "АМО"

до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.01.13р. №0000122300 та №0000132300,

Представники сторін:

представник позивача - Большаков В.Ю., довіреність № 1 від 20.05.13р.;

Директор-керівник позивача, Гребенніков О.Г. статут №2801 від 16.11.1993р.;

представник відповідача - Джемілова А.Н., довіреність № 17/10 від 22.05.13р.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Малого приватного підприємства "АМО" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень 16.01.13р. №0000122300 та №0000132300.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток є хибними та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку Малого приватного підприємства "АМО". Позивач вказує на те, що незважаючи на наявність передбачених Законом №996 та Положенням №88 первинних документів та реальність впливу підтверджених цими документами господарських операцій на активів (майна), власного капіталу, зобов'язань та фінансових результатів позивача, відповідач дійшов висновків про те, що відображення цих операцій в податковому обліку є порушенням норм законів. На думку позивача, твердження податкового органу, щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Бренд строй» є необґрунтованим, оскільки чинним законодавством України не передбачено таких підстав нікчемності правочину, як можливість встановлення/не встановлення основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів і т.п., також згідно ст. 204 ЦК України недійсність правочину визнається виключно судом.

У судовому засіданні, що відбулося 13.06.13р., представники позивача наполягали на задоволенні позовних вимог, представник відповідача заперечував проти позову посилаючись на те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі правомірних висновків Акту перевірки.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

У період з 21.12.2012р. по 27.12.2012р. Державною податковою інспекцією у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Малого приватного підприємства "АМО" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Ротонда торг», ПП «Габаріт-груп», ПП «Гранд-М», ПП «Райс-М»,ПП «Грандпродукт», ТОВ»ВТК «Окнополь», ТОВ «Бренд строй», ПП «Сіті Буд», ПП «Скипер», ПП «Добре Місто», ПП «Команд»,ПП «Мобкримторг», ПП «Визит Торг»,ПП «Нантехімидж», ПП «Кримторг», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», ПП «Базис Торг», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ТОВ «Тонар-Крим», ТОВ «Кримстройиндустрия», ТОВ «Аквамарін», ПП «Евроградстрой», ПП «Прима Торг», ТОВ «ТМ-Компані», Фірма «Капітель Плюс», КП «Альянс», ПП «Пан Буд», ПП «Беллатрикс», ПП «Севелітсрой», ПП «Мастер Торг» за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р., про що складено акт №3/40/22/20701118 від 04.01.2013р. (далі - Акт) (а.с.7-27).

Згідно з висновками Акту, перевіркою встановлено порушення Малим приватним підприємством "АМО" :

- п.3.1 ст.3, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6250,00грн., у тому числі 4 квартал 2010 року - 6250,00грн;

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.97р., що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 5000,00грн., в тому числі за листопад 2010 року - 5000,00грн.

На підставі вищенаведеного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.01.13р. №0000122300 про нарахування грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 6250,00грн., з яких 5000,00грн. - основний платіж, 1250,00грн. - штрафні санкції та №0000132300 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 7812,50грн., з яких 6250,00грн. - основний платіж, 1562,50грн. - штрафні санкції (а.с.28-31).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Акті перевірки зазначено, що у період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р. відповідно до даних податкового обліку МПП «АМО» встановлено, що вказане підприємство мало взаємовідносини з ТОВ «Бренд строй» у 4кварталі 2010р.

Відповідач, в якості обґрунтування доводів, що викладені в Акті перевірки посилається на матеріали кримінальної справи №69-0146; акти «Про неможливість проведення зустрічних звірок платників податків» надісланих на адресу ДПІ листом №3006/7/22-8 від 24.05.2012р.; акт перевірки ТОВ «Бренд Строй» №29/22/36165567 від 06.04.2012р.

У Акті перевірки зазначено, що відносно директора ТОВ «Союз КДС» порушена кримінальна справа №69-0146, за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 212 ч.3 КК України та відносно директора ТОВ БВП «Строітель-плюс», та фізичних осіб за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала в сприянні директору ТОВ «Союз КДС» в мінімізації ним податкових зобов'язань, скоєного повторно, за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків директору ТОВ «Союз КДС», що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ст..ст. 28 ч.2, 205 ч.2, 27 ч.5, 212 ч.3 КК України.

Також у Акті перевірки зазначено, що в ході досудового слідства порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) зокрема ТОВ «Бренд строй» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками складу злочину, передбаченого ст.ст. 28 ч.2,205ч.2 КК України.

Враховуючи вищенаведене, в Акті перевірки зроблені висновки відносно того, що ТОВ «Бренд строй» має ознаки «фіктивного підприємства» та усі господарські операції за його участю спрямовані на надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат і податкового кредиту.

При дослідженні судом сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат позивача по взаємовідносинах з ТОВ «Бренд строй» за спірний період суд вказує на наступне.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу №01/11-2010/1088 від 01.11.2010р., що укладений між позивачем та ТОВ «Бренд строй», позивачу було поставлено товар - трансформатор ТМГ 100,10*0,4) загальною вартістю 30000,00грн., в тому числі ПДВ 5000,00грн., що підтверджується: рахунком-фактурою №1749 від 03.11.2010р., товарно-транспортною накладною №003 від 04.11.2010р., податковою та видатковою накладними №2119 від 04.11.2010р. ( а.с.45-50).

Судом встановлено, що отриманий від вищенаведеного контрагента товар сплачено позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №190 від 04.11.2020р.(а.с.55).

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що факти відсутності у первинних документах позивача будь-якого з обов'язкових реквізитів перевіркою також не встановлено і в Акті перевірки не наведено.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на матеріали кримінальної справи №69-0146; акти «Про неможливість проведення зустрічних звірок платників податків» надісланих на адресу ДПІ листом №3006/7/22-8 від 24.05.2012р.; акт перевірки ТОВ «Бренд Строй» №29/22/36165567 від 06.04.2012р., оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, матеріали кримінальної справи №69-0146; акти «Про неможливість проведення зустрічних звірок платників податків» надісланих на адресу ДПІ листом №3006/7/22-8 від 24.05.2012р.; акт перевірки ТОВ «Бренд Строй» №29/22/36165567 від 06.04.2012р, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених договорів між позивачем та ТОВ «Бренд Строй», з огляду на таке.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В даному ж випадку, як слідує з акту перевірки, висновки працівників контролюючого органу про фіктивність договорів з ТОВ «Бренд Строй» ґрунтувались тільки на матеріалах досудового слідства та Актах про неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, а не вироку суду, що набрав законної сили.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

Судом з'ясовано, що договір укладений між позивачем та ТОВ «Бренд Строй», виходячи з його змісту, спрямований не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів (послуг) покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст правочину з ТОВ «Бренд Строй» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину.

Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем не враховано те, що придбаний позивачем у ТОВ «Бренд Строй» трансформатор має технічний паспорт, заводський номер, та інші технічні характеристики та протоколи іспитів, встановлений на трансформаторній підстанції та переданий на баланс ТОВ «Крименерго» , що підтверджується матеріалами справи.

За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Що стосується висновків податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 6250,00грн., та заниження податку на додану вартість всього у сумі 5000,00грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який втратив чинність, але діяв під час виникнення спірних відносин, далі - Закон №334) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Бренд Строй» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток підприємств за спірний період.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який втратив чинність, але діяв під час виникнення спірних відносин, далі Закон №168), поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В силу вимог п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4.5 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту с суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити реквізити, що наведені у цій статті, зазначені окремими рядками.

Як зазначено у п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми викладені у Податковому кодексі України.

Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

ТОВ «Бренд Строй» на момент укладення з позивачем договору і виписки податкової накладної було зареєстровано у якості платника податку на додану вартість.

Перевіряючи податкову накладну, виписану ТОВ «Бренд Строй» судом встановлено, що вона відповідає вимогам законодавства, чинного на час її складання.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ та з податку на прибуток підприємств спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товару від зазначеного вище контрагента, не проведення платежів з ним (в тому числі оплату ПДВ), не використання товару в господарській діяльності платника податків. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

У позовній заяві позивач просить суд скасувати спірні податкові повідомлення-рішення. В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи необхідність повного захисту прав та інтересів позивача, суд вважає необхідним, відповідно до положень ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, відповідно до задоволених позовних вимог.

Під час судового засідання, яке відбулось 13.06.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 18.06.2013 року.

Керуючись ст. ст.11, 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби, прийняті відносно Малого приватного підприємства "АМО" 16.01.13р.:

- №0000122300 про нарахування грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 6250,00грн., з яких 5000,00грн. - основний платіж, 1250,00грн. - штрафні санкції;

- №0000132300 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 7812,50грн., з яких 6250,00грн. - основний платіж, 1562,50грн. - штрафні санкції.

3. Стягнути судовий збір в розмірі 140,63грн. (сто сорок гривень шістдесят три копійки) із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі АР Крим Державної податкової служби (98400, АР Крим, м. Бахчисарай, вул. Сімферопольська, 3; рахунки невідомі) на користь Малого приватного підприємства "АМО"(98400, АР Крим, м. Бахчисарай, вул.Фрунзе, 97/52; ЄДРПОУ 20701118; рахунки невідомі).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.