Ухвала

від 02.09.2013 по справі 801/4564/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/4564/13-а

02.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Мунтян О.І.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Малого приватного підприємства "АМО"- Гребенніков Олександр Григорович - статут №2901 від 16.11.1993,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаманко Є.О.) від 13.06.2013 у справі № 801/4564/13-а

за позовом Малого приватного підприємства "АМО" (вул. Фрунзе, 97, кв. 52, місто Бахчисарай, Автономна Республіка Крим,98400)

до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Сімферопольська, 3, місто Бахчисарай, Автономна Республіка Крим,98400)

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.06.2013 адміністративний позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, прийняті відносно Малого приватного підприємства "АМО" 16.01.2013: №0000122300 про нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 6250,00грн., з яких 5000,00грн. - основний платіж, 1250,00грн. - штрафні санкції; №0000132300 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 7812,50грн., з яких 6250,00грн. - основний платіж, 1562,50грн. - штрафні санкції, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.06.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Малого приватного підприємства "АМО" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.01.2013: №0000122300 та №0000132300.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті по необґрунтованим висновкам про порушення позивачем норм податкового законодавства, які були зроблені в результаті проведеної відповідачем перевірки. Суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо відсутності права на формування податкового кредиту з підстав встановлення нікчемності господарських операцій позивача з контрагентом, оскільки операції з контрагентом, за результатом яких сформований податковий кредит не є нікчемними, фактично відбулися та мали реальний характер, що є підставою для формування податкового кредиту.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 16.01.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000122300 про нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 6250,00грн., з яких 5000,00грн. - основний платіж, 1250,00грн. - штрафні санкції та №0000132300 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 7812,50грн., з яких 6250,00грн. - основний платіж, 1562,50грн. - штрафні санкції.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт №3/40/22/20701118 від 04.01.2013 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ БВП «Строитель-плюс», ПП «Ротонда торг», ПП «Габаріт-груп», ПП «Гранд-М», ПП «Райс-М»,ПП «Грандпродукт», ТОВ»ВТК «Окнополь», ТОВ «Бренд строй», ПП «Сіті Буд», ПП «Скипер», ПП «Добре Місто», ПП «Команд»,ПП «Мобкримторг», ПП «Визит Торг»,ПП «Нантехімидж», ПП «Кримторг», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», ПП «Базис Торг», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Кримспецтехнолоджи», ТОВ «Тонар-Крим», ТОВ «Кримстройиндустрия», ТОВ «Аквамарін», ПП «Евроградстрой», ПП «Прима Торг», ТОВ «ТМ-Компані», Фірма «Капітель Плюс», КП «Альянс», ПП «Пан Буд», ПП «Беллатрикс», ПП «Севелітсрой», ПП «Мастер Торг» за період з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункт 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6250,00грн., у тому числі з 4 квартал 2010 року - 6250,00грн; підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 5000,00грн., в тому числі за листопад 2010 року - 5000,00грн.

З акту перевірки вбачається, що контрагент позивача ТОВ «Бренд строй» має ознаки «фіктивного підприємства» та усі господарські операції за його участю спрямовані на надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат і податкового кредиту.

Із такими висновками відповідача не погоджується судова колегія з урахуванням того, що висновки відповідача про фіктивність договорів з ТОВ «Бренд Строй» ґрунтувались тільки на матеріалах досудового слідства та Актах про неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, а не вироку суду, що набрав законної сили та з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем та ТОВ «Бренд строй» 01.11.2010 укладений договір купівлі-продажу №01/11-2010/1088, відповідно до умов якого позивачу було поставлено товар - трансформатор ТМГ 100,10*0,4) загальною вартістю 30000,00грн., в тому числі податок на додану вартість 5000,00грн., що підтверджується: рахунком-фактурою №1749 від 03.11.2010, товарно-транспортною накладною №003 від 04.11.2010, податковою та видатковою накладними №2119 від 04.11.2010, отриманий від вищенаведеного контрагента товар сплачено позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №190 від 04.11.2020. Зазначені документи містяться у матеріалах справи та ретельно досліджені судовою колегією.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що придбаний позивачем у ТОВ «Бренд Строй» трансформатор має технічний паспорт, заводський номер, та інші технічні характеристики та протоколи іспитів, встановлений на трансформаторній підстанції та переданий на баланс ТОВ «Крименерго» , що підтверджується матеріалами справи.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентом договору, який вказаний вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентом.

Щодо доводів викладених в акті перевірки судова колегія зазначає, що викладені вище обґрунтування встановлених актом перевірки порушень податкового законодавства не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальних справах порушених відносно посадових осіб постачальників контрагентів позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, оскільки ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагентів позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентами по вказаних вище договорах. Також слід вказати, що неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентом з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентом правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття спірних повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 16.01.2013: №0000122300 про нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 6250,00грн., з яких 5000,00грн. - основний платіж, 1250,00грн. - штрафні санкції та №0000132300 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 7812,50грн., з яких 6250,00грн. - основний платіж, 1562,50грн. - штрафні санкції, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.06.2013 у справі № 801/4564/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 вересня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко