Постанова

від 04.06.2013 по справі 2а-12100/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12100/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

за участю секретаря: Присяжної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК Груп" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТСК Груп" (далі по тексту - ТОВ "ТСК Груп") звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 09.07.2010 року №00007423330/0, №0000752330/0, № 0001511750/0 та зобов'язати Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі м. Києва переглянути результати перевірки та скласти новий акт перевірки про відсутність порушень норм чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2011 року даний позов задоволено частково.

Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 09.07.2010 року №00007423330/0, №0000752330/0, № 0001511750/0.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "ТСК Груп" зареєстроване Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією 05.12.2007 року за № 10681020000021584. Основним видом діяльності підприємства за КВЕД є оптовий продаж будівельних матеріалів.

В період з 28.05.2010 року по 17.06.2010 року працівниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі по тексту - ДПІ у Голосіївському районі міста Києва) було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТСК Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05.12.2007 р. по 31.03.2010 p., валютного та іншою законодавства за період з 05.12.2007 р. по 31.03.2010 р.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункту 5.1 пункту 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 56 521,00 грн.;

- пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податку на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 45 217,00 грн.

- п.п.4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 та п.22.3 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

За результатами перевірки відповідачем було складено акт від 24.06.2010р. № 671/1-23-30-35570264, на підставі якого винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 09.07.2010р. № 0000742330/0, яким ТОВ «ТСК Груп» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 56 521,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 28 260,00 грн.;

- від 09.07.2010р. № 0000752330/0, яким ТОВ «ТСК Груп» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 45 217,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 22 609,00 грн.;

- від 09.07.2010р. № 0001511750/0, яким ТОВ «ТСК Груп» визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1 457,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2 914,00 грн.

Позивач не погоджується з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача та мотивує це тим, що підприємством правомірно було віднесено до складу валових витрат суми, що були сплачені ТОВ «РА «ЛУАР МЕДІА СТУДІЇ» та ТОВ «РА «НЬЮ МЕДІА СТИЛЬ» за надання рекламних послуг, що на його думку є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість при придбання (отриманні) рекламних послуг.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом наведених норм, для формування валових витрат обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 ст. 5 Закону, є подальше фактичне використання таких витрат у власній господарській діяльності підприємства та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Положенням пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З аналізу норм діючого законодавства випливає, до складу податкового кредиту можуть бути віднесені тільки ті суми податку на додану вартість, які сплачені в зв'язку з придбанням товарів, послуг чи основних фондів, призначених для використання в межах та з метою подальшого використання у господарській діяльності платника податку. Право на включення сплаченого (нарахованого) ПДВ до податкового кредиту виникає за умови встановлення тієї обставини, що вартість придбаних товарів (робіт, послуг) підлягає віднесенню до складу валових витрат виробництва (обігу) відповідно до вимог наведеного підпункту 5.1 ст. 5 Закону № 334. До складу валових витрат належать лише витрати, прямо передбачені Законом, що використовувалися для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як вбачається з Акту перевірки від 24.06.2010р. № 671/1-23-30-35570264, при аналізі податкових накладних, виписаних ТОВ «РА «ЛУАР - МЕДІА СТУДІЇ», ТОВ «РА «НЬЮ - МЕДІА СТИЛЬ», декларацій з податку на прибуток за відповідні звітні періоди, відомостей обліку валових витрат в розрізі контрагентів, первинних бухгалтерських документів, ДПІ у Голосіївському районі міста Києва було встановлено факт віднесення ТОВ «ТСК Груп» витрат на рекламу до складу валових в розмірах 122 573,00 грн. та 103 509,00 грн. відповідно від наступних контрагентів: ТОВ «РА «ЛУАР - МЕДІА СТУДІЇ» (стан платника, який знаходиться на обліку в Бориспільській ОДПІ: «до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням») та ТОВ «РА «НЬЮ МЕДІА СТИЛЬ» ЄДРПОУ 35760176 (стан платника, який знаходиться на обліку в ДТП у Печерському районі м. Киева, - «запит на встановлення місцезнаходження (місце проживання).

За твердженням податкового органу, витрати на рекламні послуги, отримані від ТОВ «РА «ЛУАР МЕДІА СТУДІЇ» та ТОВ «РА «НЬЮ МЕДІА СТИЛЬ», не можуть бути враховані позивачем при формуванні валових витрат та податкового кредиту, оскільки договори про надання рекламних послуг, укладені із зазначеними контрагентами, є нікчемними з огляду на відсутність реальної можливості вчинення таких правочинів.

Відповідно до пп. 5.4.4. п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше 2 відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Згідно пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань), зокрема, на суму податку на додану вартість, нараховану на вартість отриманих послуг, є факт реального надання послуг та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання.

При цьому, факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений лише з урахуванням якісних характеристик послуг, які б свідчили про призначення придбаних послуг для використання в господарській діяльності платника податків та відповідали б змісту цієї діяльності.

Так, в матеріалах справи відсутні докази складення позивачем плану-кошторису розробки оригінал-макетів рекламної продукції, витрат на послуги дизайнера по макетуванню, сканування і обробку зображень, тощо.

Крім цього, з листівок, які містяться в матеріалах справи та несуть в собі інформацію про надання рекламних послуг, не вбачається яким тиражем, та в якій типографії вони друкувалися. При цьому, дані листівки містять лише адреси по розміщенню магазинів (телефонів) без підтвердження реклами відносно продукції та товарів що продаються, знижок, акцій, тощо.

Так, під поняттям «реклама», в контексті ст.1 Закону України «Про рекламу» слід розуміти спеціальну інформацію про осіб чи продукцію, яка поширюється у будь - якій формі та у будь - який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку.

Згідно ч.1 ст. 9 вказаного Закону, реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

З аналізу норм діючого законодавства випливає, що для підтвердження понесених витрат важливо мати обгрунтоване документальне підтвердження зв'язку витрат на проведення рекламних заходів з господарською діяльністю підприємства, які за наявності підтвердження у відповідності до п.19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31 грудня 1999 р. N 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за N 27/4248, можуть бути віднесені на витрати щодо збуту продукції.

Доказів того, що виготовлення рекламної продукції є господарською діяльністю підприємства матеріали даної справи не містять.

Крім цього, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, з якого випливає, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. № 88, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Позивачем до перевірки не було надано жодних доказів на підтвердження взаємозв'язку рекламних послуг з його господарською діяльністю, що відповідно дає підстави для висновку про порушення ним вимог 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, та як наслідок завищення податкового кредиту на загальну сумі 45 217,00 грн.

Крім цього, з наведених вище обставин вбачається, що позивачем в порушення вимог п.5.1 ст.5. пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР було завищено валові витрати на загальну суму 226 082,00 грн., що в результаті вплинуло на правильність формування ним податкового кредиту у відповідних звітних періодах та призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 56 521,00 грн.

Що стосується висновків акту перевірки про порушення позивачем вимог п.п.4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 та п.22.3 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.п.4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Згідно п. 7.1 ст. 7 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Відповідно до п.22.3 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, встановлюється на рівні 13 відсотків від об'єкта оподаткування.

Як вбачається з висновків акту перевірки від 24.06.2010р. № 671/1-23-30-35570264, позивачем в процесі здійснення господарської діяльності утримувався податок з доходів фізичних осіб у відповідності до ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», однак було допущено помилки у визначенні сукупного оподатковуваного доходу громадян при визначенні податку з доходів фізичних осіб.

Таким чином, в порушення вимог пп. 4.2.9 п.4.2 ст. 4, п.7.1 ст.7., ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивачем фактично не було утримано податок з доходів фізичних осіб з доходу, отриманого платником податку від його працедавця, як додаткове благо у вигляді оплати додаткових послуг мобільного зв'язку (всього по 1 особовому рахунку донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 1 457,30 грн.).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо неправильного формування позивачем валових витрат і податкового кредиту та приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог, які є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2011 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК Груп" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, слід відмовити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2011 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСК Груп" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.