Ухвала

від 26.03.2013 по справі 2а-12456/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 р.Справа № 2а-12456/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2013р. по справі № 2а-12456/12/2070

за позовом Міжнародного консорціуму "Енергозберігання"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Міжнародний консорціум "Енергозберігання" (далі - МК "Енергозберігання") звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо визначення в акті №834/22-104/23753877 від 08.06.2012 року завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в листопаді 2011 року на 278495,00 грн. та до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в листопаді 2011 року на 18820,00 грн., за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ "Олдеко" за листопад 2011 року на суму 124175,00 грн., з ТОВ "Ліката" за листопад 2011 року на суму 173140,00 грн.; скасувати податкове повідомлення - рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 22.06.2012 року №0000692212, згідно якого визначена сума завищення від'ємного значення податку на додану вартість - 18820,00 грн.; скасувати податкове повідомлення - рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 22.06.2012 року №0000682212, згідно якого визначена сума податку на прибуток за основним платежем - 341912,00 грн.

14 січня 2013 року постановою Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов Міжнародного консорціуму "Енергозберігання" до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволений в повному обсязі.

Визнано протиправними дії Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби щодо визначення в акті №834/22-104/23753877 від 08.06.2012 року завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в листопаді 2011 року на 278495,00 грн. та до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в листопаді 2011 року на 18820,00 грн., за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Олдеко» за листопад 2011 року на суму 124175,00 грн., з ТОВ «Ліката» за листопад 2011 року на суму 173140,00 грн.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 22.06.2012 року №0000692212, згідно якого визначена сума завищення від'ємного значення податку на додану вартість - 18820,00 грн.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 22.06.2012 року №0000682212, згідно якого визначена сума податку на прибуток за основним платежем - 341912,00 грн.

Відповідач, не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Західна міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби зазначає, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що за в ході проведення перевірки встановлено відсутність фактів реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Олдеко" та ТОВ "Ліката".

Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що під час перевірки не виявлено транспортних та супроводжувальних документів по отриманню товару від ТОВ "Олдеко" та ТОВ "Ліката".

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.09.1995 року МК "Енергозберігання" зареєстровано Виконавчим комітетом Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 23753877, перебуває на податковому обліку в Західній міжрайонній державній податковій інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби та є платником податку на додану вартість з 15.03.2000 року, що підтверджується довідками з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №313686, №742638, свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №29452314.

Працівниками Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку МК "Енергозберігання" з питань проведення фінансово-господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Ліката» (код ЄДРГЇОУ 37009784) та ТОВ „Олдеко» (код ЄДРПОУ 37680145) за листопад 2011 року, та подальшої їх реалізації.

08.06.2012 року за результатами перевірки складено акт №834/22-104/23753877, яким встановлено порушення позивачем: заниження податку на прибуток в сумі 341 912,00 грн. за рахунок порушення п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п.138.8.1. п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Олдеко» за 4 квартал 2011 року на загальну суму 620875,00 грн. та ТОВ «Ліката» за 4 квартал 2011 року на загальну суму 865700,00 грн., вартість яких не підтверджена відповідними розрахунковими документами; завищення податкового кредиту, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в листопаді 2011 року на 278495,00 грн. та до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в листопаді 2011 року на 18820,00 грн., за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Олдеко» за листопад 2011 року на суму 124175,00 грн., з ТОВ «Ліката» за листопад 2011 року на суму 173140,00 грн., що є порушенням вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 р.

В ході проведення перевірки контролюючий орган прийшов до висновку про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат сум витрат по операціям з придбання товару у ТОВ «Ліката» та ТОВ «Олдеко» у 4 кварталі 2011 року, а також формування позивачем у цьому періоді податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від вказаних контрагентів, правочини з якими укладені без мети настання реальних наслідків, а тому є нікчемними

22.06.2012 року на підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення №0000692212, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у листопаді 2011 року у розмірі 18820,00 грн., та №0000682212, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 341912,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішення та з діями відповідача, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідач діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 138.8.1 п. 138.3 ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Ліката» (продавець) укладено договір № 11/31 від 10.11.2011 р. (а.с. 69 том 1).

На виконання умов якого в листопаді 2011 року продавець поставив на адресу позивача товар - каркаси шаф, металоконструкції, блоки споживання, конденсатори, генератори, мікросхеми та інше, на загальну суму 1038840,00 грн., у тому числі ПДВ - 173140,00 грн. згідно специфікацій від 11.11.2011р., від 14.11.2011р., від 15.11.2011р., від 16.11.2011р., від 23.11.2011р., від 24.11.2011р., від 25.11.2011р. (а.с. 70-76 том 1), що підтверджується видатковими накладними: № 67 від 14.11.2011 р. на суму 148 620,00 грн., в тому числі ПДВ-24 770,00 грн.; №68 від 14.11.2011 р. на суму 149 340,00 грн., в тому числі ПДВ-24 890,00 грн.; №80 від 16.11.2011 р. на суму 148 980,00 грн., в тому числі ПДВ-24 830,00 грн.; №81 від 16.11.2011 р. на суму 149 460,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 910,00 грн.; № 106 від 24.11.2011 р. на суму 147 300,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 550,00 грн.; № 114 від 25.11.2011 р. на суму 148 440,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 740,00 грн.; № 115 від 25.11.2011 р. на суму 146 700,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 450,00 грн. (а.с. 116, 118, 120, 122, 124, 127, 129, том 1).

Розрахунок між підприємствами проведено в безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: №1652 від 19.12.2011 року, №1654 від 19.12.2011 року, №1653 від 19.12.2011 року, №1668 від 20.12.2011 року, №1666 від 20.12.2011 року, №1667 від 20.12.2011 року, №1665 від 20.12.2011 року, (а.с. 132-135 том 1).

ТОВ «Ліката» виписано та надано позивачу податкові накладні: № 67 від 14.11.2011 р. на суму 148 620,00 грн., в тому числі ПДВ-24 770,00 грн.; №68 від 14.11.2011 р. на суму 149 340,00 грн., в тому числі ПДВ-24 890,00 грн.; №80 від 16.11.2011 р. на суму 148 980,00 грн., в тому числі ПДВ-24 830,00 грн.; №81 від 16.11.2011 р. на суму 149 460,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 910,00 грн.; № 106 від 24.11.2011 р. на суму 147 300,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 550,00 грн.; № 114 від 25.11.2011 р. на суму 148 440,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 740,00 грн.; № 115 від 25.11.2011 р. на суму 146 700,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 450,00 грн. (а.с. 114-115, 117, 119, 121, 123, 125-126, 128 том 1).

В податковому обліку позивачем витрати на придбання ТМЦ від ТОВ «Ліката» були включені до складу витрат декларації з податку на прибуток підприємств за період 4 квартал 2011 року у сумі 865 700,00 грн., до складу податкового кредиту декларації з ПДВ в листопаді 2011 року у сумі 173140,00 грн., що підтверджено податковою декларацією з податку на додану вартість за листопад 2011 року та декларацією з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року, копії яких приєднані до матеріалів справи.

07.11.2011 р. між позивачем і ТОВ «Олдеко» було укладено договір поставки № 11/30 (а.с. 77 том 1).

На виконання умов якого в перевіряємому періоді останнє поставило на адресу позивача товар - стаціонарний газоаналізатор, модем, антену, реле РТГ, вентилятор, перетворювачі тиску, шафи управління, каркаси шаф та інше на загальну суму 745050,00 грн., у тому числі ПДВ - 124175,00 грн. згідно специфікацій від 29.11.2011 року, від 28.11.2011 року, від 24.11.2011 року, від 23.11.2011 року, від 22.11.2011 року (а.с. 78-82 том 1), що підтверджується видатковими накладними: № 605 від 24.11.2011 р. на суму 148 920,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 820,00 грн.; №638 від 25.11.2011 р. на суму 149 100,00 грн., в тому числі ПДВ-24 850,00 грн.; №690 від 28.11.2011 р, на суму 149 460,00 грн., в тому числі ПДВ-24 910,00 грн.; №731 від 29.11.2011 р. на суму 148 350,00 грн., в тому числі ПДВ-24 725,00 грн.; № 824 від 30.11.2011 р. на суму 149 220,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 870,00 грн. (а.с. 104, 107, 108, 110, 112 том 1).

Розрахунок між підприємствами проведено в безготівковій формі в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: №1504 від 25.11.2011 року, №1518 від 28.11.2011 року, №1544 від 30.11.2011 року, №1568 від 02.12.2011 року, №1574 від 05.12.2011 року (а.с. 130-132 том 1).

ТОВ «Олдеко» виписано та надано позивачу податкові накладні: № 605 від 24.11.2011 р. на суму 148 920,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 820,00 грн.; №638 від 25.11.2011 р. на суму 149 100,00 грн., в тому числі ПДВ-24 850,00 грн.; №690 від 28.11.2011 р, на суму 149 460,00 грн., в тому числі ПДВ-24 910,00 грн.; №731 від 29.11.2011 р. на суму 148 350,00 грн., в тому числі ПДВ-24 725,00 грн.; № 824 від 30.11.2011 р. на суму 149 220,00 грн., в тому числі ПДВ - 24 870,00 грн. (а.с. 105, 106, 109, 111, 113 том 1).

В податковому обліку позивачем витрати на придбання ТМЦ від ТОВ «Олдеко» були включені до складу витрат декларації з податку на прибуток підприємств за період 4 квартал 2011 року у сумі 620 875,00 грн., до складу податкового кредиту декларації з ПДВ в листопаді 2011 року у сумі 124175,00 грн., що підтверджено податковою декларацією з податку на додану вартість за листопад 2011 року та декларацією з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року, копії яких приєднані до матеріалів справи.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи, відповідають вищезазначеним нормам закону та підтверджують реальне проведення між сторонами господарських операцій та засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, оскільки безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарські операції за договорами, укладеними між позивачем та контрагентами ТОВ "Олдеко" та ТОВ "Ліката" повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Відповідно до вищезазначених договорів, в п.3.4 зазначено, що поставка продукції згідно п. 1.1. договорів здійснюється силами та за рахунок продавця; транспортні витрати несе продавець, а в п. 3.5 визначено, що передача продукції (комплектуючих виробів) здійснюється на підставі накладної, підписаної сторонами.

Отже, поставка продукції позивачу здійснювалася зазначеними підприємствами автомобільним транспортом.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається (п. 11.3 Правил). Відповідно до п. 11.5 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Згідно п. 11.7 Правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються Перевізнику.

Оскільки за умовами договору № 11/30 від 07.11.2011 р. вантажовідправником товару виступає ТОВ «Олдеко», а за умовами договору № 11/31 від 10.07.2011р. вантажовідправником товару є ТОВ «Ліката», то зобов'язання оформити дорожні листи та товарно-транспортні накладні на перевезення продукції на адресу позивача, а також надати останньому другі екземпляри належним чином оформлених товарно-транспортних накладних зобов'язані саме ці підприємствах.

З наявного в матеріалах справи листування між позивачем і ТОВ «Олдеко» вбачається, що позивач неодноразово (листами № 487/11 від 25.11.2011 р., № 503/11 від 29.11.2011 р.) (а.с. 75, 77 том 2) звертався до ТОВ «Олдеко» із проханням надати йому товарно-транспортні накладні на поставлену за договором № 11/30 від 07.11.2011 р. продукцію, проте, незважаючи на викладену в листі № 26/11 від 26.11.2011 р. (а.с. 76 том 2) обіцянку надати зазначені товарно-транспортні накладні, наступним листом від 30.11.2011 р. № 30/11 (а.с. 78 том 2) ТОВ «Олдеко» фактично відмовило у наданні ТТН на поставлену продукцію, пославшись на те, що ТТН не є документами суворої звітності та не впливають на відображення в бухгалтерському та податковому обліку операцій з постачання товару.

Крім того, позивач листом № 455/11 від 16.11.2011 р. (а.с. 79 том 2) звернувся до ТОВ «Ліката» із проханням надати йому товарно-транспортні накладні на поставку продукції за договором № 11/31 від 10.11.2011 р., проте листом від 18.11.2011 р. № 32 (а.с. 80 том 2) ТОВ «Ліката» повідомило, що чинним законодавством товарно-транспортні накладні виключені з переліку документів суворої звітності, у зв'язку із чим позивач звільняється від обов'язку ведення обліку ТТН та інших супровідних документів на вантаж.

Колегія судді зазначає, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Посилання відповідача в акті перевірки № 834/22-104/23753877 від 08.06.2012 р. на положення Правил оформлення перевізних документів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 863/5084, суд вважає безпідставним, оскільки зазначені Правила регулюють оформлення перевізних документів при перевезенні вантажів залізничним транспортом, тоді як відповідачем в ході розгляду справи не доведено, що постачання продукції ТОВ «Олдеко» та ТОВ «Ліката» на користь позивача здійснювалося саме залізничним транспортом.

Разом із тим, податковим органом під час проведення перевірки зроблено висновок про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Олдеко» та ТОВ «Ліката», з посиланням на матеріали, отримані ДПІ у Приморському районі м. Одеси, а саме: акт від 24.02.2012 №511/23-513 „Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ліката», код за ЄДРПОУ - 37009784, щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2011 по 31.12.2011 року" та акт від 17.02.2012 №318/23-5/37680145 „про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Олдеко", код ЄДРПОУ - 37680145 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період листопад 2011 року", згідно яких було встановлено відсутність фактів реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Олдеко» та ТОВ «Ліката» з підприємствами постачальниками- покупцями, в тому числі за листопад 2011 року.

Колегія суддів зазначає, що Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.04.2012 р. по справі № 1570/795/2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 р., визнано протиправними дії ДПІ у Приморському районі м. Одеси по складанню Акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Олдеко» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період листопад 2011 року» від 17.02.2012 р. № 318/23-5/37680145.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на акт № 318/23-5/37680145 від 17.02.2012 р.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Олдеко» та ТОВ «Ліката» не може свідчити про неможливість фактичного виконання робіт (послуг) ТОВ «Олдеко» та ТОВ «Ліката», оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; фактів невідображення контрагентом позивача у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства відповідачем не висвітлено; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Олдеко» та ТОВ «Ліката», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валовий дохід та податкові зобов`язання з ПДВ, належать до виключного прерогативи судових органів.

З огляду на приписи п.п. 5.2, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції не встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори оспорювались в судовому порядку, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано судові рішення, що набули законної сили, з приводу визнання зазначених договорів недійсними.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів, при виконанні вимог ст.11 КАС України, не виявлено.

Колегія суддів відмічає, що як позивач, так і вищевказані контрагенти позивача на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагент мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності для укладення спірного договору.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірок відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ «Олдеко» та ТОВ «Ліката» на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Олдеко» та ТОВ «Ліката» викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Крім того, матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ «Олдеко» та ТОВ «Ліката» були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по реальним господарським операціям із ТОВ «Олдеко» та ТОВ «Ліката», повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачені в рамках здійснення власної господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2013р. по справі № 2а-12456/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Жигилій С.П.