Ухвала

від 01.04.2015 по справі 2а-12456/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/25915/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова

Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013

у справі № 2а-12456/12/2070 (12456/12/2070)

за позовом Міжнародного консорціуму «Енергозберігання»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова

Харківської області Державної податкової служби

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013, адміністративний позов Міжнародного консорціуму "Енергозберігання" (надалі - МК "Енергозберігання") до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі - МДПІ м. Харкова) задоволено в повному обсязі; скасовано податкові повідомлення-рішення МДПІ м. Харкова від 22.06.2012 №0000692212 та №0000682212.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2013 і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити МК "Енергозберігання" у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями МДПІ м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку МК "Енергозберігання" з питань проведення фінансово-господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Ліката» та ТОВ „Олдеко» за листопад 2011 року, та подальшої їх реалізації. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №834/22-104/23753877 від 08.06.2012 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 22.06.2012: №0000692212, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на 18820,00 грн.; №0000682212, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на 341912,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження, рішеннями Державної податкової адміністрації в Харківській області від 12.09.2012 №4554/10/10.2-17 та Державної податкової служби України від 16.10.2012 №3629/0/61-12/10-2115 оскаржені податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги - без задоволення

Як вбачається з акта перевірки, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало віднесення позивачем до складу витрат сум по операціям з придбання товару у ТОВ «Ліката» та ТОВ «Олдеко» у 4 кварталі 2011 року, а також формування позивачем у цьому періоді податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від вказаних контрагентів, правочини з якими укладені без мети настання реальних наслідків, а тому є нікчемними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Ліката», як продавцем, укладено договір № 11/31 від 10.11.2011, на виконання умов якого в листопаді 2011 року продавець поставив позивачу товар на загальну суму 1038840,00 грн. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: специфікації до договору, видаткові накладні, податкові накладні. Розрахунок проведено в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Також, між позивачем і ТОВ «Олдеко» укладено договір № 11/30 від 07.11.2011, на виконання умов якого продавець поставив на адресу позивача товар на загальну суму 745050,00. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: специфікації до договору, видаткові накладні, податкові накладні. Розрахунок проведено в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на підставу відсутності реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем правочинами в касаційній скарзі відповідач посилається на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних.

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач неодноразово звертався з листами № 487/11 від 25.11.2011, № 503/11 від 29.11.2011 до ТОВ «Олдеко» та листом № 455/11 від 16.11.2011 до ТОВ «Ліката» щодо надання йому товарно-транспортних накладних на поставлену за договорами продукцію. Водночас, у наданні товарно-транспортних накладних контрагенти позивача відмовили, мотивуючи своє рішення тим, що відповідні накладні не є документами суворої звітності та не впливають на відображення в бухгалтерському та податковому обліку операцій з постачання товару. Зазначене належним чином обґрунтовує відсутність у позивача товарно-транспортних накладних.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов'язковий безумовний доказ реальності здійснених господарських операцій. Натомість оцінка таких операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу здійснених операцій, з урахуванням особливостей їх суті та змісту.

Крім того, як на підставу для висновків про безтоварність укладених позивачем правочинів в касаційній скарзі відповідач посилається на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 24.02.2012 №511/23-513 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ліката» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.01.2011 по 31.12.2011» та акт від 17.02.2012 №318/23-5/37680145 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за листопад 2011 року».

Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом безтоварності укладених позивачем правочинів, оскільки зазначені акти лише фіксують факт неможливості проведення зустрічної звірки та не можуть давати оцінку реальності господарських операцій.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 у справі № 2а-12456/12/2070 (12456/12/2070) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна