Постанова

від 25.06.2013 по справі 910/2759/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2013 р. Справа№ 910/2759/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Маросин М. О. - представник за довіреністю від 24.07.2013

від відповідача: Акулова А. В. - представник за довіреністю № 2 від 06.02.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-Профіль»

на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013

у справі № 910/2759/13 (суддя Чебикіна С. О.)

за позовом Малого колективного підприємства «Трубопроводбуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-Профіль»

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ :

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 104 820,67 грн. за поставлений за договором № 8 від 12.01.2011, але неоплачений товар, пені в сумі 218 249,50 грн., 3% річних в сумі 3 285,26 грн. та збитків від інфляції в сумі 1 158,16 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на послуги адвоката в сумі 5 000 грн. .

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2013, повний текст якого підписаний 24.04.2013, у справі № 910/2759/13 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 104 820,67 грн., пеню в сумі 9 267,93 грн., 3% річних в сумі 3 285,26 грн., збитки від інфляції в сумі 1 158,16 грн., в задоволенні решти вимог, в тому числі, щодо оплати витрат за послуги адвоката, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за умовами спірного договору товару.

Часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені ґрунтуються на тому, що позивачем при її розрахунку не враховано приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» в частині розміру пені та приписи ч. 6 ст. 232 ГК України щодо періоду нарахування пені.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат на послуги адвоката, суд першої інстанції врахував здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді, самостійний вибір позивачем конкретного адвоката, який надаватиме йому юридичні послуги та представлятиме його інтереси в суді, зважаючи на тривалість розгляду і складність справи, та дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат на послуги адвоката в сумі 5 000 грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦКС-Профіль» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі № 910/2759/13 в частині стягнення пені в сумі 9 267,93 грн. та постановити нове рішення, яким у стягненні пені в сумі 9 267,93 грн. відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦКС-Профіль» посилається на те, що суд першої інстанції при вирішенні спору по суті дійшов невірного висновку про те, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені закінчується 05.04.2012 та 28.05.2013, тобто після спливу одного року та шести місяців з дня, коли позивач набув права на стягнення пені.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

12.01.2011 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір № 8 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача продукцію, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах, передбачених Договором.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що поставка продукції здійснюється на складі відповідача та підтверджується видатковою накладною.

Відповідно до п. 2.2 Договору суму Договору складає сума всіх накладних, які підписані сторонами на підтвердження відвантаження продукції.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 262 820,67 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвіченими копіями видаткових накладних № ТР-02098 від 28.09.2011 на суму 202 569,91 грн., №ТР-02140 від 31.10.2011 на суму 1 059,16 грн., № РН-02239 від 16.11.2011 на суму 1 059,16 грн., № ТР-02181 від 22.11.2011 на суму 55 289,98 грн., №ТР-00020 від 24.01.2012 на суму 2 842,46 грн. та довіреності на отримання матеріальних цінностей № 12 від 28.09.2011 (а.с.16-18, 20, 22, 24).

Факт отримання продукції за вказаними видатковими накладними на суму 262 820,67 грн. відповідачем не заперечується.

Згідно з п. 3.1 Договору відповідач зобов'язаний оплатити отриманий від позивача рахунок в строк, який вказаний в рахунку або погоджений сторонами в Договорі.

Як вбачається з матеріалів справи, в рахунок оплати спірної продукції відповідач перерахував позивачеві 158 000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з банківського рахунку позивача (а.с. 27-36).

Отже, згідно з Договором відповідач має оплачувати спірну продукцію саме в строки, які встановлюються у рахунках, що їх виставляє позивач. Факт оплати зазначеної суми сторонами не заперечується.

Позивачем до матеріалів справи долучені наступні рахунки-фактури:

- № ТР-00534 від 28.09.2011 на суму 202 569,91 грн. Рахунок дійсний до сплати до 04.10.2011;

- № ТР-00595 від 31.10.2011 на суму 1 059,16 грн. Рахунок дійсний до сплати до 05.11.2011;

- № ТР-00627 від 16.11.2011 на суму 1 059,16 грн. Рахунок дійсний до сплати до 21.11.2011;

- № ТР-00622 від 22.11.2011 на суму 55 289,98 грн. Рахунок дійсний до сплати до 27.11.2011;

- № ТР-0000042 від 24.01.2012 на суму 2 842,46 грн. рахунок дійсний до сплати до 29.01.2012.

Відповідач у відзиві на позов заперечує отримання ним, з перелічених вище, рахунків-фактур № ТР-00534 від 28.09.2011 на суму 202 569,91 грн. та № ТР-00622 від 22.11.2011 на суму 55 289,98 грн.

Втім, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у видаткових накладних № ТР-02098 від 28.09.2011 на суму 202 569,91 грн. та № ТР-02181 від 22.11.2011 на суму 55 289,98 грн., згідно з якими були виставлені дані рахунки-фактури міститься посилання на зазначені-рахунки фактури, що свідчить про виставляння таких рахунків-фактур позивачем та, відповідно, про їх обізнаність з боку відповідача.

Крім того, про факт отримання відповідачем рахунку-фактури № ТР-00534 від 28.09.2011 на суму 202 569,91 грн. свідчить і те, що 158 000 грн. перераховано відповідачем саме в рахунок оплати даного рахунку-фактури.

З огляду на викладені вище обставини, враховуючи той факт, що відповідачем не надано доказів оплати зазначеної продукції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поставлена позивачем за Договором продукція на суму 104 820,67 грн. (262 820,67-158 000) відповідачем не оплачена.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 627 УК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем у строк, встановлений Договором, зобов'язання з оплати поставленої позивачем за Договором продукції на суму 104 820,67 грн., тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі відповідачем не висувається жодних заперечень ані проти факту поставки спірної продукції на заявлену до стягнення суму ані щодо факту неоплати відповідачем зазначеної продукції в повному обсязі.

Також, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача продукцію, мав вжити заходів для виконання свого зобов'язання по її оплаті, оскільки така продукція не була позивачем відповідачу подарована, і відповідач мав певні обов'язки перед постачальником продукції.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідач пені в сумі 218 249,50 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п. 3.2 Договору у випадку зриву строку оплати відповідач сплачує пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем при зверненні до суду не враховані приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» в частині розміру пені та приписи ч. 6 ст. 232 ГК України щодо строку нарахування пені, з огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволенні позовних вимог, присудивши до стягнення пеню в сумі 9 267,93 грн.

Проте, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача та стягнення пені саме в сумі 9 267,93 грн. помилковим з огляду на таке.

Враховуючи строки оплати спірної продукції, що їх встановлено в рахунках-фактурах, та те, що всі кошти, що їх оплачено відповідачем, були перераховані в рахунок продукції, що постачалась за видатковою накладною № ТР-02098 від 28.09.2011, неоплаченою залишилась наступна продукція:

- за видатковою накладною № ТР-02098 від 28.09.2011 продукція на суму 44 569,91 грн. (202 569,91-158 000), строк оплати до 04.10.2011;

- за видатковою накладною ТР-02140 від 31.10.2011 продукція на суму 1 059,16 грн., строк оплати до 05.11.2011;

- за видатковою накладною РН-02239 від 16.11.2011 продукція на суму 1 059,16 грн., строк оплати до 21.11.2011;

- за видатковою накладною № ТР-02181 від 22.11.2011 продукція на суму 55 289,98 грн., строк оплати до 27.11.2011;

- за видатковою накладною №ТР-00020 від 24.01.2012 продукція на суму 2 842,46 грн., строк оплати до 29.01.2012.

Отже, враховуючи строки, до яких продукція мала бути оплачена, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України строк нарахування штрафних санкцій та те, що частину з продукції, що поставлена за видатковою накладною № ТР-02098 від 28.09.2011, відповідач оплачував з пропуском встановленого відповідним рахунком строку, позивач мав розраховувати пеню за наступні періоди:

- за видатковою накладною № ТР-02098 від 28.09.2011: в період з 05.10.2011 по 14.11.2011 пеня нараховується на суму 99 569,91 грн., в період з 15.11.2011 по 12.12.2011 - на суму 79 569,91 грн., в період з 13.12.2011 по 04.04.2012 включно - на суму 44 569,91 грн.;

- за видатковою накладною ТР-02140 від 31.10.2011 на суму 1 059,16 грн. - за період з 06.11.2011 по 05.05.2012 включно

- за видатковою накладною РН-02239 від 16.11.2011 на суму 1 059,16 грн. - за період з 22.11.2011 по 21.05.2012 включно;

- за видатковою накладною № ТР-02181 від 22.11.2011 на суму 55 289,98 грн. - за період з 28.11.2011 по 27.05.2012 включно

- за видатковою накладною №ТР-00020 від 24.01.2012 на суму 2 842,46 грн. - за період з 30.01.2012 по 29.07.2012 включно.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як слідує з матеріалів справи, а саме з конверту, в якому позовна заява надійшла до суду, з позовом до суду позивач звернувся 09.02.2013 (штамп відділення зв'язку), тобто частина з пені, на яку позивач має право, знаходиться поза межами річного строку позовної давності.

Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В відзиві на позов (а.с. 94-96) відповідач звертається до суду з заявою про застосування до позовних вимог про стягнення неустойки спеціальної позовної давності в 1 рік.

Відповідно до ч. 4 ст. статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позивач має право на стягнення пені за наступні періоди:

- за видатковою накладною № ТР-02098 від 28.09.2011 за період з 09.02.2012 по 04.04.2012 включно на суму 44 569,91 грн.;

- за видатковою накладною ТР-02140 від 31.10.2011 на суму 1 059,16 грн., за період з 09.02.2012 по 05.05.2012 включно

- за видатковою накладною РН-02239 від 16.11.2011 на суму 1 059,16 грн., за період з 09.02.2012 по 21.05.2012 включно;

- за видатковою накладною № ТР-02181 від 22.11.2011 на суму 55 289,98 грн., за період з 09.02.2012 по 27.05.2012 включно;

- за видатковою накладною №ТР-00020 від 24.01.2012 на суму 2 842,46 грн., за період з 09.02.2012 по 29.07.2012 включно.

Втім, як слідує з позовної заяви, позивач нараховує пеню за прострочення оплати продукції, поставленої лише за видатковими накладними № ТР-02098 від 28.09.2011 та № ТР-02181 від 22.11.2011, з огляду на що та враховуючи те, що суду не надано права виходити за межі позовних вимог, задоволенню підлягають позовні вимоги про стягнення пені:

- за видатковою накладною № ТР-02098 від 28.09.2011 - за період з 09.02.2012 по 04.04.2012 включно на суму 44 569,91 грн. (облікова ставка до 23.03.2012 становила 7,75%, а з 23.03.2012 - 7,5%);

- за видатковою накладною № ТР-02181 від 22.11.2011 на суму 55 289,98 грн. - за період з 09.02.2012 по 27.05.2012 включно

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 3 528,66 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Сума боргу, щодо якої нараховується пеня, грн.Період прострочки Кількість днів прострочкипеня НБУ*2Сума пені 44569,91 09.02.2012 22.03.2012 43 15,5 813,86 44569,91 23.03.2012 04.04.2012 13 15 238,11 55289,98 09.02.2012 27.05.2012 109 15 2476,69 Всього 3528,66

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Дана правова позиція викладена в п. 4.3 постанові Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Вказаним вище спростовуються як посилання відповідача на те, що позивачем повність пропущений строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені, так і висновок суду першої інстанції про те, що строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені закінчується - 05.04.2013 (щодо накладної № ТР-02098 від 28.09.2011) та 28.05.2013р (щодо накладної № ТР-02181 від 22.11.2011), тобто після спливу 6 (шість) місяців та 1 (один) року.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 285,26 грн. та збитків від інфляції в сумі 1 158,16 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 285,26 грн. та збитків від інфляції в сумі 1 158,16 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 5 000 грн. слід зазначити наступне.

Матеріли справи містять договір про надання правової допомоги адвоката від 20.12.2012 , укладеного між позивачем як Замовником та адвокатом Маросіним Михайлом Олександровичем як Виконавцем (а. с. 59).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Виконавець зобов'язується надати Замовнику юридичні послуги по захисту його інтересів по справі за позовом Малого колективного підприємства «Трубопроводбуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-Профіль» про стягнення заборгованості за поставлений товар, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані послуги.

Згідно з п. 2.1 даного договору Замовник оплачує Виконавцю винагороди в розмірі 10 000 грн. без врахування транспортних видатків та видатків на відрядження.

Відповідно до п. 2.2 договору оплата проводить в національній валюті України в наступному порядку: в момент укладення даного договору Замовник оплачує 5 000 грн. на рахунок Виконавця. В момент набрання рішенням суду законної сили Замовник перераховує на рахунок Виконавця 5 000 грн.

Як слідує з матеріалів справи, а саме копії платіжного доручення № 350 від 08.01.2013 (а.с. 60) та виписки з банківського рахунку (а.с. 82), позивачем на виконання умов вказаного вище договору перераховано Маросіну М. О. грошові кошти в сумі 5 000 грн.

Позивач вимагає стягнути з відповідача зазначені 5 000 грн., вважаючи ці витрати судовими витратами на послуги адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України, на які розповсюджуються правила ст. 49 ГПК України.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

В контексті цієї норми, судові витрати на послуги адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з ч. 2 вказаної статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Матеріли справи містять копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність № 1830 від 22.12.2004, виданого Маросіну Михайлу Олександровичу.

Як слідує з матеріалів справи, участь в судових засіданнях в якості представника позивача на підставі ордеру № 154 від 12.03.2013 (а.с. 86) приймав особисто адвокат Маросін М. О.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат на послуги адвоката, суд першої інстанції врахував здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді, самостійний вибір позивачем конкретного адвоката, який надаватиме йому юридичні послуги та представлятиме його інтереси в суді, зважаючи на тривалість розгляду і складність справи та дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача судових витрат за послуги адвоката в сумі 5 000 грн. є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. При цьому, суд першої інстанції послався на пункт 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (з наступними доповненнями і змінами).

Втім, колегія суддів зауважує суду першої інстанції на тому, що дане роз'яснення втратило чинність згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від.21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Згідно з п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З огляду на наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів вважає, що адвокат Маросін М. О. входить до кола осіб, витрати на оплату послуг яких, при належному їх оформленні і виконанні, є судовими витратами в розумінні ст. 44 ГПК України. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні зазначених вимог.

За таких обставин, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з позовом та витрати на оплату послуг адвоката покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі № 910/2759/13 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 104 820,67, пеня в сумі 3 528,66 грн., 3 % річних в сумі 3 285,26 грн. та збитки від інфляції в сумі 1 158,16 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється, витрати позивача за звернення до суду з даним позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-Профіль» задовольняється частково.

Щодо витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-Профіль» за подачу апеляційної скарги, слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Загальна сума заявлених майнових вимог становить 327 513,59 грн.

Рішенням від 18.04.2013 у справі №910/2759/13 позов задоволено частково, загальна сума задоволених майнових вимог становить 118 532,02 грн.

Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 9 267,93 грн.

З урахуванням положень Закону України «Про судовий збір» та встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до підпункту «4» п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» відповідач при зверненні з апеляційною скаргою мав сплатити 860,25 грн., що ним і було зроблено.

Водночас слід врахувати, що цією постановою позовні вимоги в частині стягнення пені задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено пеню в сумі 3 528,66 грн.

З огляду на те, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 5 739,27 грн. (9 267,93-3 528,66), витрати позивача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги щодо цієї суми, які вираховуються пропорційно розміру оскаржених майнових вимог (9 267,93) та тих, у задоволенні яких відмовлено (5 739,27), та становлять 532,72 грн., слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-Профіль» на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі №910/2759/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі №910/2759/13 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2013 у справі №910/2759/13 в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-Профіль» (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 5, кім. 1116, ідентифікаційний код 33492736) на користь Малого колективного підприємства «Трубопроводбуд» (87536, Донецька область, м. Маріуполь, бульв. Комсомольський, буд. 3, ідентифікаційний код 13511179) основний борг в сумі 104 820 (сто чотири тисячі вісімсот двадцять) грн. 67 коп., пеню в сумі 3 528 (три тисячі п'ятсот двадцять вісім) грн. 66 коп., 3 % річних в сумі 3 285 (три тисячі двісті вісімдесят п'ять) грн. 26 коп., збитки від інфляції в сумі 1 158 (одна тисяча сто п'ятдесят вісім) грн. 16 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 255 (дві тисячі двісті п'ятдесят п'ять) грн. 86 коп. та витрати на оплату послуг адвоката в сумі 1 712 (одна тисяча сімсот дванадцять) грн. 96 коп. Видати наказ.»

4. Стягнути з Малого колективного підприємства «Трубопроводбуд» (87536, Донецька область, м. Маріуполь, бульв. Комсомольський, буд. 3, ідентифікаційний код 13511179) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦКС-Профіль» (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 5, кім. 1116, ідентифікаційний код 33492736) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 532 (п'ятсот тридцять дві) грн. 72 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2759/13.

Повний текст постанови складено: 01.07.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Пашкіна С.А.

Сітайло Л.Г.