Ухвала

від 28.01.2013 по справі 2а-1870/7076/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2013 р.Справа № 2а-1870/7076/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної Податкової Служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2012р. по справі № 2а-1870/7076/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергонафтмаш"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної Податкової Служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергонафтмаш» (надалі за текстом - ТОВ «Енергонафтмаш», позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Сумах (надалі за текстом - ДПІ у м. Сумах, відповідач), в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.07.2012р. №00000092260/30024, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість в загальному розмірі 216341,00грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2012р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах від 19.07.2012року №00000092260/30024.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.3 п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України», ч. 2, 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Відповідач зазначає, що факт відсутності реальної поставки товарів від ПП «Арикон» по нікчемній угоді унеможливлює подальше використання поставлених товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача, а тому сформований податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних вказаним контрагентом, є неправомірним.

На підставі ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Енергонафтмаш», зареєстрований юридичною особою (код ЄДРПОУ 32318138), взятий на податковий облік 22.05.2009р., зареєстрований платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 04.04.2003р. №25772430 (а.с.7-8).

У період з 30.03.2012р. по 05.04.2012р. спеціалістами ДПІ у м. Сумах була проведена документальна виїзна позапланова перевірка ТОВ «Енергонафтмаш» за період з 01.04.2011р. по 30.06.2011р. з питань взаємовідносин з ПП «Арикон», за результатами якої складено акт від 06.04.2012р. №158/2260/32318138/6 (а.с.7-20).

З посиланням на вказаний акт перевірки 25.04.2012р. ДПІ у м. Сумах було винесено податкове повідомлення-рішення №0000092260/7927, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість в загальному розмірі 216342,00грн., в тому числі зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість за квітень 2011р. в сумі 9696грн., за травень 2011р. в сумі 206645грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1грн. (а.с.88).

За наслідками адміністративного оскарження рішенням ДПС в Сумській області від 02.07.2012р. №8967/10/10-105-103/119ск (а.с.91-93) зазначене вище податкове повідомлення-рішення від 25.04.2012р. (а.с.88) було скасовано в частині застосування штрафної (фінансової) санкції, в іншій частині - податкове повідомлення-рішення залишено без змін (а.с.91-93).

За результатами оскарження ДПІ у м. Сумах 19.07.2012р. було винесено податкове повідомлення-рішення №00000092260/30024 (а.с.21), яким зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість в загальному розмірі 216341,00грн., в тому числі зменшено суму від'ємного значення з податку на додану вартість за квітень 2011р. в сумі 9696грн., за травень 2011р. в сумі 206645грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.(п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України)

Пунктом 201.4 ст. 201 Податкового кодексу передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Отже, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

У відповідності з п.п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пп. 200.1 та пп.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З матеріалів справи вбачається, що передумовою для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту в перевіряємому періоді стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ПП «Арикон».

Так, між ТОВ «Енергонафтмаш» (Замовник) та ПП «Арикон» (Продавець) було укладено договір №01-03/11 від 01.03.2011р. про виготовлення поковки (корпус, вал, колесо, вал), згідно пункту 1.1. умов якого Продавець на підставі ескізів наданих Замовником зобов'язується виготовити поковки 5 групи з попередньою обробкою та виконанням не руйнуючих методів контролю.

На підтвердження виконання господарських операцій з даним підприємством, позивачем надано специфікацію до договору, видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, рахунок-фактуру, прибуткову накладну, журнал-ордер по рахунку 631, договір транспортної експедиції, платіжні доручення, акти приймання-передачі товару, вантажно-митні декларації (а.с.22-30, 47-56,79-87,97-100).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, про що свідчать наявні в справі копії платіжних доручень (а.с.25,26,79-81).

Вказаний товар поставлявся на підприємство позивача автоперевізником ПП ОСОБА_1, на підтвердження чого надано копії товарно-транспортної накладної (а.с.27-28,99-100) договору транспортної експедиції, укладеного ТОВ «Енергонафтмаш» з ПП ОСОБА_1_4 (а.с. 47-49), акта виконаних робіт (а.с.97), рахунку (а.с.98).

Товар від ПП «Арикон», який був поставлений позивачу, був оприбуткований на підприємстві ТОВ «Енергонафтмаш», та в подальшому реалізований ВАТ «ИЦ ИЭС» (м. Москва, РФ), на підтвердження чого надано копії рахунку-фактури (а.с.29-30), попередньої калькуляції (а.с.50-54), прибуткової накладної (а.с.55), витягу з журналу-ордеру і відомість по рахунку 631 (а.с.56), акту приймання-передачі продукції до ВАТ «ИЦ ИЭС» (а.с.82), сертифікату якості (а.с.83), вантажно-митної декларації (а.с.84-87).

Отже, податковий кредит сформований позивачем за датою отримання послуг, що підтверджено податковою накладною, яка оформлена згідно із вимогами статті 201 Податкового кодексу України, підписана та скріплена печаткою контрагента позивача ПП «Арикон», який на момент їх видачі знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було зареєстровано платником ПДВ.

Таким чином, позивач відповідно до п. п. 198.2, п.п. 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України на підставі належних первинних документів правомірно відніс податок на додану вартість, сплачений в ціні товару, за зазначеним договором, до складу податкового кредиту.

Отже, позивачем належними первинними та іншими документами підтверджено реальність укладеного договору №01-03/11 від 01.03.2011р., правомірність формування податкового кредиту в розмірі 216341,00 грн. та, відповідно, залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2011р. на суму 9696,00 грн. та залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду , що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду за травень 2011р. на суму 206645,00 грн.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, у ПП «Арикон» відсутні необхідні трудові ресурси та виробничі потужності, основні фонди та інші активи, необхідні для здійснення господарської діяльності.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності ПП «Арикон» не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності. Такі висновки узгоджуються із практикою Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання підрядником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності договору, укладеного позивачем з ПП «Арикон» також враховуючи наступне.

Так, викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчиненого позивачем правочину як фіктивного або інших доказу щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчиненого позивачем правочину.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної Податкової Служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02.10.2012р. по справі № 2а-1870/7076/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В. Судді (підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.