Постанова

від 25.06.2013 по справі 826/7350/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 червня 2013 року № 826/7350/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Акстрейд»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Акстрейд» (далі по тексту - позивач, ПП «Акстрейд») звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 17.01.2013 року № 0000702280 та №0000712280.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 20.06.13р. відповідач до суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Позивач, щодо розгляду справи у порядку письмового провадження не заперечував.

У зв'язку із наведеним судом у судовому засіданні 20.06.13р. прийнято рішення про розгляду справи у письмовому провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Акстрейд» з питань взаємовідносин з TOB «Укртехномас-Сервіс» (код ЄДРПОУ 37144600) та дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р., за результатами якої складено Акт перевірки №2179/22-80/36798148 від 18.12.2012р. (надалі - Акт перевірки), яким встановлено наступні порушення ПП «Акстрейд»: пп.7.4.5 п.7.4., п.п.7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при відображенні в податковому обліку результатів господарських відносин відповідно до відомостей, отриманих за результатами перевірки ПП «Акстрейд», що призвело до заниження податку на додану вартість за грудень 2010 року на загальну суму 116 993,29 грн.; п.п.5.3.9. п.5.3., ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР зі змінами та доповненнями та пп.138.2 ст.38 пп.139.1.9. п.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-V1, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства за IV квартал 2010р. на суму 146 242,00 грн.

Відповідно до Акту документальної позапланової виїзної перевірки за №2179/22-80/36798148 від 18.12.2012р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва зазначає, що ПП «Акстрейд» неправомірно завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на 116 993,29 грн. та занижено податок на прибуток підприємств на суму 146 242,00 грн. за поставлений від TOB «Укртехномас-Сервіс» товар у відповідності до Договору №01121001 від 01.12.2010р.

Дані твердження ґрунтуються на тому, що ПП «Акстрейд» формувало податковий кредит та суму податку на прибуток у грудні 2010 року від постачальника TOB «Укртехномас-Сервіс», по яким відповідними перевірками угоду визнано нікчемною з мотивів неможливості фактичного здійснення господарських операцій через виконання функцій директора TOB «Укртехномас-Сервіс» «підставною» особою - ОСОБА_1 - внаслідок його протиправних дій. З огляду на зазначене, на думку перевіряючих осіб, усі операції купівлі-продажу TOB «Укртехномас-Сервіс» з його постачальниками та покупцями не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Не погоджуючись з Актом ПП «Акстрейд» подали заперечення.

ПП «Акстрейд» отримало від Державної податкової адміністрації у м. Києві рішення про результати розгляду первинної скарги відповідно до якої податкове повідомлення - рішення від 17 січня 2013 р. за №0000702280 та податкове повідомлення - рішення від 17 січня 2013 р. за №0000712280 було залишене без змін, а первину скаргу директора ПП «Акстрейд» без задоволення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представників Позивача, представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до Договору №01121001, укладеного 01.12.2010р. між ПП «Акстрейд» та TOB «Укртехномас-Сервіс», останнє як Продавець взяло на себе зобов'язання передати належний йому товар у власність Покупцеві в строки та за ціною обумовленими даним Договором, а ПП «Акстрейд» як Покупець відповідно зобов'язалося прийняти та оплатити поставлений Товар. Протягом усього строку дії даного Договору його сторонами належним чином виконувалися свої зобов'язання, на підтвердження чого свідчать відповідні податкові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки ПАТ «Альфа Банк».

Що стосується порушення позивачем п п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало в заниженні податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Серед іншого, валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації).

Відповідно до положень пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Акстрейд» було проведено оплату на користь ТОВ «Укртехномас-Сервіс» на придбання Товару за Договором.

Отже, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових витрат.

Отже, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу про порушення ПП «Акстрейд» пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки виконання умов укладеного договору сторонами оформлено актом виконаних робіт та податковими накладними та містить перелік виконаних робіт, передбачених умовами укладеного договору.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні ТОВ «Укртехномас-Сервіс», суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27.07.2010 року між ПП «Акстрейд» та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» був укладений договір № 0121001 від 01.12.2010 року.

Відповідно до п.1.1 Договору ТОВ «Укртехномас-Сервіс» зобов'язується передати, а позивач прийняти та оплатити товар, в подальшому «Товар», в кількості, по номенклатурі, ціні, строкам та умовам поставки згідно даного Договору та додаткової угоди до нього.

У відповідності до умов Договору між позивачем та ТОВ «Укртехномас-Сервіс»були укладені додатки на поставку Товару (аксесуари до мобільних телефонів та оргхтехники), що підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактури та податковими накладними.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд вважає помилковим висновки податкового органу щодо заниження сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагенти не виконали свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Укртехномас-Сервіс», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Таким чином, судом встановлено, що податковим органом не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 17.01.2013 року № 0000702280 та №0000712280.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 17.01.2013 року № 0000702280 та №0000712280.

3. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на користь Приватного підприємства «Акстрейд» понесені нею витрат по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Смолій