Постанова

від 29.01.2019 по справі 826/7350/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2019 року

Київ

справа №826/7350/13-а

адміністративне провадження №К/9901/3531/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013 (суддя - Смолій І.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 (головуючий суддя - Аліменко В.О., судді: Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/7350/13-а за адміністративним позовом Приватного підприємства Акстрейд до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Акстрейд звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.01.2013 №0000702280 та №0000712280.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі №826/7350/13-а, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятих податкових повідомлень-рішень. При цьому, відповідач посилається на безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом договірних відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Укртехномас-сервіс з огляду на нікчемність укладених правочинів та безтоварний характер проведених проведених операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. При цьому відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що відповідно до постанови Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2012 у справі №1-167/12 засновник Товариства з обмеженою відповідальністю Укртехномас-сервіс ОСОБА_2 вчинив злочин передбачений частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (створення спільно з невстановленими досудовим слідством особами з метою прикриття незаконної діяльності суб'єкта підприємницької діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю Укртехномас-сервіс , що свідчить про відсутність факту здійснення реальних господарських операцій, в тому числі, і з позивачем. А тому визначення позивачу суми грошових зобов'язань згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на думку суб'єкта владних повноважень, є правомірним.

Приватне підприємство Акстрейд не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.03.2014 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі №826/7350/13-а.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 25.01.2019 закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу №826/7350/13-а до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 29.01.2019.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства Акстрейд з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю Укртехномас-Сервіс за період з 01.01.2010 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внаслідок заниження позивачем податку на додану вартість за грудень 2010 року на загальну суму 116993,29грн.; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 138.2 статті 38 підпункту 139.1.9 пункту 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внаслідок заниження позивачем податку на прибуток підприємства за IV квартал 2010 року на суму 146242,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 18.12.2012 №2179/22-80/36798148 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.01.2013 №0000702280, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 182803,00грн., з яких: 146242,00грн. - основний платіж та 36561,00грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000712280, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 146241,00грн., з яких: 116993,00грн. - основний платіж та 29248,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошових зобов'язань став висновок контролюючого органу про безпідставність формування Приватним підприємством Акстрейд валових витрат та податкового кредиту за результатом взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Укртехномас-Сервіс з огляду на нікчемність укладених правочинів та безтоварний характер проведених господарських операцій, тобто таких, які спрямовані на надання податкової вигоди з метою несплати податків до бюджетів, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних правових наслідків. На думку відповідача, єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством позивача незаконної податкової вигоди.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки Приватним підприємством Акстрейд належними первинними документами підтверджено товарність проведених операцій та отримання останнім реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності укладених правочинів між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Укртехномас-Сервіс .

Проте, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проте, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо реальності вчинення спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Укртехномас-Сервіс , з огляду на доводи відповідача, що зазначене підприємство створене без наміру здійснювати господарську діяльність, видані позивачу податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені особи, яка за грошову винагороду створила юридичну особу - контрагента позивача та заперечує про свою участь у його діяльності, а тому не можуть вважатись належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (робіт/послуг).

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Наявність судового рішення, прийнятого за результатами розгляду кримінальної справи про злочин, предметом якої є податки, збори, а саме - рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, яким встановлено що ОСОБА_2, вступивши у попередню злочинну змову з невстановленими слідством особами, створили фіктивне підприємство - Товариство з обмеженою відповідальністю Укртехномас-Сервіс , та провели з його допомогою фіктивні господарські операції. Вказані дії зазначеної особи кваліфіковані за частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України як фіктивне підприємництво, що ставить під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Укртехномас-Сервіс , та, як наслідок, потребує ретельного та всебічного дослідження обставин, які підтверджують або спростовують факт самого здійснення таких операцій.

Разом з цим обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом судами не були перевірені належним чином.

Зокрема, судами попередніх інстанцій не з'ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між Приватним підприємством Акстрейд та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, не допитано посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю Укртехномас-Сервіс , задіяних в такому процесі, як свідків, з метою з'ясування достовірності пояснень, наданих у рамках досудового розслідування.

З наведеного вбачається, що у справі також залишилися недослідженими обставини про те чи контрагент позивача був спроможним виконати умови спірного договору; чи міг поставити/виконати обсяг товарів (робіт/послуг) в обумовлені сторонами строки; чи мав контрагент позивача виробничий, технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеним контрагентом судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладених в акті перевірки або підтверджених іншими доказами.

Таким чином, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі №826/7350/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду