Рішення

від 05.12.2008 по справі 31/416-42/281

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

31/416-42/281

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  31/416-42/281

05.12.08

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус"

ДоМіністерства внутрішніх справ України

Державного казначейства України

Третя особа Департамент державної служби охорони при МВС України

Провідшкодування збитків та стягнення моральної шкоди в сумі 742500 грн.

За участюПрокуратури м. Києва

                                                                                    Суддя  Спичак О.М.                                                                                                                                                  

Представники сторін:

від позивача:      Сіренко Ю.Є. –дов. № б/н від 05.06.2007 року;

від відповідача 1:  Грінцов М.М. – дов. № 05/2008 від 14.01.2008 року;

від відповідача 2:  не з'явився;

від третьої особи:  Гаврилюк С.І. –дов. № 11/1-2-438/Гр. від 04.02.2008 року;

від прокуратури:  Висоцька О.О. –посвідчення № 216 від 25.09.2007 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 727500,00 грн. заподіяних неправомірними діями відповідача, відшкодування моральної шкоди та збитків, понесених у зв'язку з отриманням юридичної допомоги, у розмірі відповідно 10000,00 грн. та 5000,00 грн. посилаючись на незаконне анулювання відповідачем ліцензії на право здійснення господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності та ліцензії на право здійснення господарської діяльності з надання   послуг, пов'язаних з охороною громадян.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача упущену вигоду та неотриманні прибутки у розмірі 727500 грн., витрати по оплаті юридичних послуг у розмірі 4000,00 грн. та судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2007 року рішення господарського суду міста Києва від 15 жовтня 2007 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України на користь позивача упущену вигоду та неотриманні прибутки у розмірі 727500 грн., витрати по оплаті юридичних послугу розмірі 4000,00 грн. та судові витрати. В іншій частині  позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2008 рішення Господарського суду м. Києва від 15 жовтня 2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 грудня 2007 року скасовано. Справу передано на новий розгляд Господарському суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.06.2008 року справу прийнято до свого провадження суддею Паламар П.І. та присвоєно справі номер 31/416 –42/281. Розгляд справи призначено на 22.07.2008.

Ухвалою суду від 22.07.2008 року  розгляд справи відкладено на 06.08.2008 року.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва № 01-1/338 від 07.08.2008 року вказану справу було доручено прийняти до свого провадження судді Спичаку О.М.

Ухвалою суду від 12.08.2008 року справу № 31/416 –42/281 прийнято до свого провадження суддею Спичак О.М., розгляд справи призначено на 09.09.2008 року.

09.09.2008 року позивач та відповідачі повноважних представників в судове засідання не направили, не виконали вимог суду викладених в ухвалі про призначення справи до розгляду, надіслали клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2008 року розгляд справи відкладено на 06.10.2008 року.

Представник Міністерства внутрішніх справ України в судовому засіданні 06.10.2008 року надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечує та просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача 2 в судове засідання 06.10.2008 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Крім того, судовому засіданні 06.10.2008 року представники сторін подали суду клопотання про продовження строку вирішення спору по  справі № 31/416-42/281, яке судом задоволено.

Ухвалою суду  від 06.10.2008 року з власної ініціативи суду було залучено в справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних  вимог  на  предмет спору на стороні відповідача Департамент державної служби охорони, розгляд справи відкладено на 13.11.2008 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 13.11.2008 року представник позивача надав суду додаткові пояснення по суті спору, якими позовні вимоги підтримав, а позов просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю підготувати письмові заперечення на письмові пояснення позивача.

Представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував, просив в його задоволенні відмовити.

Прокурор, який приймав участь у судовому засіданні, проти задоволення позову також заперечував.

Представник третьої особи надав усні пояснення по справі, відповідно до яких проти задоволення позову заперечував.  

Крім того, представник позивача подав заяву про відмову від позовних вимог до Державного  казначейства України.

13.11.2008 року в судовому засіданні оголошено перерву до 05.12.2008 року.

05.12.2008 року в судове засідання з'явились представники учасників процесу та прокурор, окрім представника відповідач 2, який про причини неявки суд не повідомив.

Присутні представники повністю підтримали раніше надані пояснення та заперечення.

На підставі положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 05.12.2008р. на підставі ст. 85 ГПК України за згодою учасників процесу  оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення представників учасників процесу, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.06.2006 року Наказом Міністерства внутрішніх справ України  № 620 анульовано видані позивачу ліцензія серія АА № 546467 на право здійснення господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, та ліцензія серії АА № 546468 на право здійснення господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною громадян.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про  визнання протиправним рішення Міністерства внутрішніх справ України та про скасування Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 14.06.2006 року № 620.

Постановою Господарського суду м. Києва від 30.10.2006 року справі 39/241-А за позовом ТОВ «Сіріус»до Міністерства внутрішніх справ України визнано протиправним рішення МВС України, скасовано Наказ МВС України від 14.06.2006 року № 620, зобов'язано відповідача відновити дію ліцензії та встановлено протиправність рішення щодо анулювання ліцензій позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 року Постанову Господарського суду міста Києва від  30.10.2006 року залишено без змін.

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування  заподіяних йому збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 727 500, 00 грн., реальних збитків у вигляді витрат сплачених позивачем за отриману юридичну допомогу у розмірі 5000 грн. а також відшкодування завданої  моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за період з моменту видачі Наказу № 620 від 14.06.2006 року  до моменту набрання Постановою Господарського м. Києва законної сили, а саме 30.01.2007 року, позивач втратив можливість займатись передбаченим п. 4.2 Статуту,  основним видом господарської діяльності, зокрема надавати послуги з охорони громадян, державної та іншої форм власності, внаслідок чого втратив декілька своїх клієнтів, вартість послуг яким за вказаний період визначає, як упущену вигоду.

Зокрема, як стверджує позивач, внаслідок анулювання ліцензії він  вимушений був зі своїми замовниками Закритим акціонерним товариством «Управління механізації «Київзеленбуд»та Приватним підприємством «Аланбуд» розірвати Договори про надання охоронних послуг від 01.06.2006 року та 05.06.2006 року, на доказ чого додає Додаткову угоду від 03.07.2006 року та Угодою про розірвання договору про надання охоронних послуг від 26.06.2006 року.

Розмір упущеної вигоди по згаданим Договорам з липня 2006 року по 30 січня 2007 року позивача визначає в сумі 525 000, 00 грн.

Водночас, на підставі Додаткової угоди  від 24.04.2006 року  позивачем було достроково припинено дію Договору від 15.11.2006 року з Товариством обмеженою відповідальністю «Цибулівський цукровий завод».

Відповідно розмір упущеної вигоди по цьому договору позивач визначає в сумі 202 500 грн.

Крім того, як стверджує позивач він поніс реальні збитки, пов'язані з отримання юридичної допомоги для захисту своїх  прав та охоронюваних законом інтересів. Свою вимогу позивач обґрунтовує тим, що в силу ст. 22 Цивільного кодексу України втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, слід віднести до  реальних збитків. А тому, витрати на юридичну допомогу щодо захисту своїх прав  та інтересів, позивач відносить до  реальних збитків. Розмір реальних збитків, позивач оцінює в 5000, 00 грн., на доказ чого надав договір про надання юридичних послуг № 01/07 від 03.07.2006.

Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди  в розмірі 10 000 грн., завданої поширенням відомостей, що не відповідають дійсності, позивач обґрунтовує тим, що відповідач опублікував  інформацію про анулювання ліцензії на інтернет-сайтах, які на його думку належить Міністерству внутрішніх справ України, а саме підрозділу, що діє при Міністерстві –Департаменту Державної Служби охорони, чим завдав шкоду інтересам, честі, гідності та ділової репутації Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус».

Під час розгляду справи позивач в порядку статті 78 ГПК України, звернувся до суду з заявою про відмову від позовних вимог до Державного казначейства України, яка відповідно до п.4. ч.1 ст. 80 ГПК України була розглянута та прийнята господарським судом і відповідно провадження по справі в цій частині припинено.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням , що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засідання всіх обставин справи  в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Постановою Господарського суду Києва від 30 жовтня 2006 року по справі № 39/241-А за позовом ТОВ «Сіріус» до Міністерства внутрішніх справ України, залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2007 року  позов задоволено, визнано протиправним рішення МВС України та скасовано Наказ МВС України від 14 червні 2006 року № 620.

Згідно з Положенням про Міністерство внутрішніх справ України затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.2006 року № 1383, Міністерство є центральним органом виконавчої влади та головним органом в системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політику у сфері захисту  прав і свобод людини та громадянина, охорони громадського порядку , забезпечення громадської безпеки, захисту права власності, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, безпеки дорожнього руху, громадянства, імміграційної та паспортної роботи, протидії незаконної міграції.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Положеннями ст. 1174 Цивільного кодексу України встановлено, шкода завдана юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійснення нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин. Таким чином, відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, несе держава за рахунок коштів, які належать їй на праві власності.

Оскільки, розпорядження майном здійснюється через відповідні фінансові органи держави, то саме ці фінансові органи повинні бути відповідачами за позовами, що витікають з даного делікту.

Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України, в нашій країні застосовується казначейська форма обслуговування  державного бюджету, що передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами Державного бюджету.

Статтею 31 до Закону “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007  встановлено, що виконання рішення, яке прийнято органом державної влади, що відповідно до закону має право на його застосування, про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, здійснюється Державним казначейством України за попереднім інформуванням Міністерства фінансів України.

Статтею 28 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державне казначейство здійснює безспірне списання з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1232 "Питання Державного казначейства України", Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, до основних завдань якого входить, зокрема:

1) забезпечення казначейського обслуговування державного бюджету на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні    платежів за  цими  зобов'язаннями; ведення бухгалтерського обліку і складення звітності про виконання державного бюджету;

2) управління наявними фінансовими ресурсами, що ним обліковуються.

У урахуванням наведеного, відшкодування позивачу шкоди, завданої рішенням Міністерства внутрішніх справ України визнаного незаконним в судовому порядку, здійснюється державою за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок, коштів міністерства які виділялись на його утримання  для здійснення функцій держави.

Такої ж думки притримується Конституційний суд України, у справі № 1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік"  (справа про відшкодування шкоди державою) прийнято рішення від 03.10.2001 N 12-рп/2001 (далі –Рішення Конституційного Суду), в якому зазначено, що відшкодування шкоди заподіяної громадянину незаконними діями державного органу проводиться за рахунок коштів державного бюджету, а не рахунок коштів спрямованих на утримання таких органів.

Згідно ч. 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановленими кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися (частини 5 і 6 ст. 51 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до частин 1 та 7 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Після закінчення бюджетного періоду усі бюджетні призначення втрачають чинність.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України  «Про структуру бюджетної класифікації України»від 12 липня 1996 № 327/96 –ВР (з наступними змінами, внесене ми згідно із Законом від 21 грудня 2000 року) фінансування структурою видатків України у розглядуваній сфері є правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави. Економічна структура даних видатків  - це видатки на оплату праці, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, видатки на відрядження, оплату послуг з утримання приміщень і обслуговування установ та організацій тощо. До цих видатків бюджету належать і капітальні видатки –придбання основного капіталу, капітальне будівництво, капітальний ремонт.

Усі зазначені видатки конкретизуються у відомчій структурі видатків бюджетної класифікації України, що затверджується Міністерством фінансів України.

Таким чином, структура бюджетної класифікації у функціональній структурі видатків бюджетної класифікації України не передбачені видатки (коштів) на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями , діями чи бездіяльністю судів та правоохоронних органів, за рахунок видатків на їх утримання.

Враховуючи вище викладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем в даному випадку повинна бути держава в особі  Державного казначейства України.

Оскільки позивач відмовився від позову до Державного казначейства України і відмову прийнято господарським судом, господарський суд приходить до висновку, що вимоги позивача до Міністерства внутрішніх справи України про стягнення збитків нормативно не обґрунтовані та не доведені.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України одним із видів цивільно-правової відповідальності є відшкодування завданих збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

В супереч викладеному вище, позивачем належним чином не доведено причинний зв'язок  між протиправною поведінкою відповідача та збитками, так само як і їх дійсний розмір, що в свою чергу унеможливлює застосування такого виду відповідальності як збитки.

З цих же підстав відхиляються позовні вимоги в частині стягнення збитків у вигляді витрат на правову допомогу.

Вимога позивача про відшкодування моральної  шкоди внаслідок  розповсюдження неправдивої  інформації на інтернет-сайті www.dso.com.ua, а також на офіційному сайті МВС України  www.mvs.gov.ua визнана судом не обґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано жодних доказів, що дана інформація дійсно була розміщена на зазначених сайтах, а також не доведено, що зазначена інформація підірвала ділову репутацію, заподіяла позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги правових норм викладених вище, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально не доведені, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1.Припинити провадження по справі в частині позовних вимог до Державного казначейства України.

2. В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після  закінчення  десятиденного  строку з дня  його  підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя                                                                                                   О.М.Спичак

Дата підписання    05.02.2009 р.