Рішення

від 26.06.2013 по справі 906/708/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "26" червня 2013 р. Справа № 906/708/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г. ,

при секретарі Пастощук О.А.,

за участю представників сторін:

від позивача: Василівський М.Ю. - представник за довіреністю №23

від 12.06.2011р.,

від відповідача: Затилюк О.П., представник за довіреністю від 03.01.2013р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Кейсінг Трейд" (с.Гатне, Києво-Святошинський район, Київська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РУТА" (м. Малин)

про стягнення 83286,98 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Кейсінг Трейд" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута" про стягнення 83286,98грн., із яких 60381,81грн. основного боргу, 1094,50грн. інфляційних, 3004,06грн. 3 % річних, 14992,52грн. пені, 3814,09грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 23.05.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 13.06.2013р.

Зважаючи на часткове невиконання позивачем вимог ухвали суду, неявку представника відповідача, ухвалою від 13.06.2013р. господарський суд з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи та необхідністю витребування додаткових доказів відклав розгляд справи на 26.06.2013р.

25.06.2013р. на адресу господарського суду від ТОВ "Юкрейн Кейсінг Трейд" надійшло клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахункові рахунки №26009074214001 в "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" МФО 320702, №26009272213 в АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" у м.Києві, МФО 380805, №26001020123785 в ПАТ "ВТБ Банк" МФО 321767 в сумі заборгованості 83117,09грн. і судових витрат в розмірі 1720,50грн. (а.с.79-80).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав подане клопотання про забезпечення позову та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти клопотання про забезпечення позову заперечив, зазначив, що позивачем не надано жодних доказів в його обґрунтування. До того ж, доводи позивача про ліквідацію ТОВ "РУТА" безпідставні.

Розглядаючи клопотання позивача про забезпечення позову, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В обґрунтування клопотання про забезпечення позову, ТОВ "Юкрейн Кейсінг Трейд" посилається на те, що позивачу стало відомо, що ТОВ "Рута" має намір ліквідувати своє підприємство, що на думку позивача, призведе до того, що відповідач не розрахується з ТОВ "Юкрейн Кейсінг Трейд" в добровільному порядку. У зв'язку з цим рішення суду неможливо буде виконати по причині відсутності коштів на розрахункових рахунках товариства. Також зазначає про те, що відповідач користується коштами ТОВ "Юкрейн Кейсінг Трейд" з метою власного збагачення вже більше двох років, чим завдає значних збитків позивачу.

Відповідно до ст.66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з своєї ініціативи має право вжити передбачених ст.67 цього кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Перелік заходів до забезпечення позову визначений ст.67 ГПК України, а саме:

- накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

- заборона відповідачеві вчиняти певні дії;

- заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

- зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. (п.3 Постанови ВГСУ від 26.12.11 р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Відповідно до пп.1.1 (абз.2) п.1 Інформаційного листа ВГСУ від 12.12.2006р. №01-8/2776 у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

При цьому, застосування заходів до забезпечення позову може мати місце лише за наявності підстав, викладених у законі. При подачі заяви про забезпечення позову заявник насамперед повинен обґрунтувати звернення із заявою відповідними доказами, що підтверджують необхідність вжиття відповідних заходів.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У клопотанні про забезпечення позову, позивач просить накласти арешт на грошові кошти, посилаючись лише на те, що відповідач має намір ліквідувати своє підприємство з метою уникнення виконання обов'язку по погашенню заборгованості і, що невжиття заходів по забезпеченню позову, на думку позивача, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Натомість, жодного обґрунтування такого припущення позивачем не наведено. Також до клопотання позивачем не додано доказів, які б підтверджували, що невжиття визначених позивачем заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Отже, здійснивши оцінку обґрунтованості клопотання позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів до забезпечення позову, з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання позивача про забезпечення позову у даному випадку. В зв'язку з цим, у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову слід відмовити.

Також, 25.06.2013р. до суду від позивача надійшов детальний розрахунок суми боргу (а.с.85-94).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначив, що станом на 26.06.2013р. сума основної заборгованості відповідача складає 57381,81грн. Також подав підписаний позивачем акт звірки взаємних розрахунків станом на 26.06.2013р., довідку позивача від 26.06.2013р. про стан заборгованості відповідача, докази направлення відповідачу копії позовної заяви з доданими документами, а також податкові накладні (а.с.99-106).

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги в сумі 57381,81грн. основного боргу визнав та надав підписаний відповідачем акт звірки взаєморозрахунків станом на 25.06.2013р., банківські виписки, платіжне доручення №788 від 19.06.2013р., довідку з ЄДРПОУ, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, довідку про взяття на облік платника податків, статут підприємства (а.с.108-130). Представник відповідача заперечив проти стягнення пені та штрафу посилаючись на те, що ні договір №111/П від 13.04.2009р., на який посилається позивач в позовній заяві, ні договір №112 від 22.04.2011р., відповідачем не підписувався. Зазначив, що у зв'язку з відсутністю у відповідача розрахунку позовних вимог відповідач не перевірив правильність нарахування 3% річних та інфляційних. Заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що позивачем на адресу ТОВ "Рута" не була надіслана ні копія позовної заяви, ні додані до позову документи (а.с.107).

Представник позивача просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи посилаючись на його необґрунтованість.

Розглянувши заявлене представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки наявними в матеріалах належними доказами підтверджується факт надіслання на адресу ТОВ "Рута" 16.05.2013р. позовної заяви №17 від 15.05.2013р. (а.с.49-50), 19.06.2013р. - доданих до позовної заяви документів (а.с.101), а також детального розрахунку заборгованості (а.с.95).

Дослідивши надані до справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

У позовній заяві позивач посилається на те, що 13.04.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Кейсінг Трейд" (позивач/продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рута" (відповідач/покупець) укладено договір №111/П від 13.04.2009р. (надалі - договір), на виконання умов якого на підставі видаткових накладних №РН-0000033 від 11.02.2011р., №РН-0000075 від 22.04.2011р., №42 від 28.02.2012р., №45 від 03.03.2012р., №49 від 05.03.2012р. та довіреностей №7 від 11.02.2011р., №49 від 22.04.2011р. позивачем було передано у власність відповідача товар на загальну суму 88853,98грн.

Вказує, що розрахунки у повному обсязі відповідачем проведено не було, в результаті чого у останнього утворилася перед позивачем заборгованість в розмірі 60381,81грн.

Зазначає, що 11.02.13р. відповідачу під розписку була вручена претензія з актом звірки від 04.02.2012р. про сплату заборгованості. Після отримання претензії відповідачем частково проведено оплату на суму 1900,00грн. Неоплаченою залишилась заборгованість в розмірі 60381,81грн.

У зв'язку прострочкою оплати, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 1094,50грн. інфляційних, 14992,52грн. пені, 3004,06грн. 3% річних та 3814,09грн. штрафу.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами по справі у 2011-2012 роках існували договірні зобов'язання купівлі-продажу. При цьому, підставою виникнення вказаних відносин позивач вважає факт передачі відповідачу товару згідно договору №111/П від 13.04.2009р. (а.с.17-18) та видаткових накладних №РН-0000033 від 11.02.2011р., №РН-0000075 від 22.04.2011р., №42 від 28.02.2012р., №45 від 03.03.2012р., №49 від 05.03.2012р. і довіреностей №7 від 11.02.2011р., №49 від 22.04.2011р. (а.с.19-23).

Однак, в процесі розгляду справи судом було встановлено, що у видаткових накладних №РН-0000033 від 11.02.2011р., №РН-0000075 від 22.04.2011р., згідно яких здійснювалася поставка товару, відсутнє посилання на договір №111/П від 13.04.2009р., а умовою поставки зазначено рахунки-фактури. При цьому, у видаткових накладних №42 від 28.02.2012р., №45 від 03.03.2012р., №49 від 05.03.2012р. міститься посилання на договір №112 від 22.04.2011р., який у матеріалах справи взагалі відсутній.

Позивач у письмових поясненнях від 12.06.2013р. вказав, що зазначення в накладних договору №112 від 22.04.2011р. є помилковим. Це пов'язано з тим, що при автоматичному переході 01.01.2012р. з бухгалтерської програми 1С:7.7 на 1С:8.2 змінилась форма первинних документів і програма автоматично заповнила замість реквізитів договору №111/П від 13.04.2009р., реквізити договору №112 від 22.04.2011р. взявши із старої програми реквізити цього договору з останньої податкової накладної на ТОВ "Рута". У зв'язку з цим, позивач просить вважати, що видаткові накладні №42 від 28.02.2012р., №45 від 03.03.2012р., №49 від 05.03.2012р. та всі попередні накладні є підтвердженням виконання умов договору №111/П від 13.04.2009р. та є його невід'ємною частиною.

В судовому засіданні представник відповідача вказав, що договір №111/П від 13.04.2009р., на який посилається позивач в позовній заяві, між сторонами не підписувався, як не підписувався і договір №112 від 22.04.2011р.

Статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмові формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно наданої позивачем копії договору №111/П від 13.04.2009р. (а.с.17-18), складеного у формі єдиного документа, договір покупцем - ТОВ "Рута" не підписаний та не скріплений печаткою товариства, що свідчить про те що зазначений договір не укладений.

Таким чином, посилання позивача на укладення з відповідачем договору №111/П від 13.04.2009р. не обґрунтоване; наданими у справі доказами не підтверджено виникнення між сторонами відносин з поставки продукції саме на виконання умов даного договору. Крім того, в матеріалах справи відсутній договір №112 від 22.04.2011р., посилання на який міститься у видаткових накладних №42 від 28.02.2012р., №45 від 03.03.2012р., №49 від 05.03.2012р.

З огляду на вищевикладене, у господарського суду відсутні підстави вважати, що товар за видатковими накладними №РН-0000033 від 11.02.2011р., №РН-0000075 від 22.04.2011р., №42 від 28.02.2012р., №45 від 03.03.2012р., №49 від 05.03.2012р., передавався позивачем саме на виконання умов договору №111/П від 13.04.2009р., договору №112 від 22.04.2011р.

За таких обставин, у даному випадку, між сторонами існують правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу, підтвердженням чого є належним чином оформлені, підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні.

Стаття 655 ЦК України встановлює, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно наданих позивачем видаткових накладних №РН-0000033 від 11.02.2011р. на суму 9072,17грн., №РН-0000075 від 22.04.2011р. на суму 32306,40грн., №42 від 28.02.2012р. на суму 37800,00грн., №45 від 03.03.2012р. на суму 5627,21грн., №49 від 05.03.2012р. на суму 4048,20грн. (а.с.19-23) та довіреностей №7 від 11.02.2011р., №49 від 22.04.2011р. (а.с.19 на звороті), відповідачу було передано товар на загальну суму 88853,98грн.

При цьому, слід зазначити, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Отже, накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку відповідача здійснити розрахунки з позивачем.

Вказана правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 28.02.2012р. №5002-8/481-2011 та від 21.04.2011р. №9/252-10, а також інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012.

Так, згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлено не було, у відповідача виник обов'язок здійснити розрахунок з позивачем після отримання товару.

Однак, у вказані строки відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав. З матеріалів справи вбачається, що на час звернення позивача з позовом у даній справі, відповідач свої зобов'язання по оплаті за отриманий товар виконав частково, на загальну суму 28472,17грн.,а саме: 22.02.2011р. на суму 3072,17грн., 09.03.2011р. на суму 1000,00грн., 18.03.2011р. на суму 1000,00грн., 22.04.2011р. на суму 4000,00грн., 15.06.2011р. на суму 500,00грн., 29.06.2011р. на суму 500,00грн., 25.07.2011р. на суму 1000,00грн., 29.07.2011р. на суму 500,00грн., 05.08.2011р. на суму 1000,00грн., 20.10.2011р. на суму 500,00грн., 06.01.2012р. на суму 500,00грн., 05.03.2012р. на суму 10000,00грн., 30.01.2013р. на суму 3000,00грн., 10.04.2013р. на суму 1900,00грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с.60-73).

Таким чином, станом на час звернення позивача з позовом до господарського суду, у відповідача перед позивачем залишилась непогашеною заборгованість в сумі 60381,81грн. (88853,98грн. - 28472,17грн.).

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що неоплаченим станом на час звернення з позовом залишився товар, отриманий відповідачем за видатковими накладними №42 від 28.02.2012р. на суму 37800,00грн., №45 від 03.03.2012р. на суму 5627,21грн., №49 від 05.03.2012р. на суму 4048,20грн. та частково за видатковою накладною №РН-0000075 від 22.04.2011р. на суму 12906,40грн.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що 23.05.2013р. та 19.06.2013р., тобто після звернення позивача з позовом до суду (позовна заява, згідно штампу вхідної кореспонденції господарського суду Житомирської області, надійшла до господарського суду 20.05.2013р.), відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості на загальну суму 3000,00грн. що підтверджується банківською випискою за 23.05.2013р. на суму 2000,00грн, (а.с.74) та платіжним дорученням №788 від 19.06.2013р. на суму 1000,00грн. (а.с.130).

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3000,00грн. підлягає припиненню.

Отже, на час прийняття рішення, непогашеною залишилась заборгованість відповідача перед позивачем на суму 57381,81грн., що також вбачається з довідки позивача (а.с.99).

У відповідності до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач заборгованість в сумі 57381,81грн. визнав, що вбачається з акту звірки розрахунків (а.с.127), проте доказів її погашення не надав.

Таким чином, правомірними та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості в сумі 57381,81грн.; провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3000,00грн. підлягає припиненню.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення 14992,52грн. пені та 3814,09грн. штрафу, слід зазначити наступне.

Згідно ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, недодержання якої тягне за собою нікчемність зазначеного правочину.

Частиною 1 ст.548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Оскільки, як встановлено судом, передача відповідачу товару здійснювалась на підставі накладених (а не на підставі договору), тобто відсутній правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений у письмовій формі, вимоги позивача про стягнення пені (14992,52грн.) та штрафу (3814,09грн.) є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача за прострочення грошового зобов'язання 1094,50грн. інфляційних та 3004,06грн. 3% річних, господарський суд зазначає наступне.

Приписами частини 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З розрахунку позивача (а.с.90-92), наданого на виконання вимог ухвали суду від 13.06.2013р. вбачається, що 3% річних останнім нараховано в сумі 3128,20грн. за період, починаючи з дати поставки товару по видаткових накладних. Однак, враховуючи, що прострочення виконання зобов'язання виникло на наступний день після поставки товару, здійснивши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що правомірним, в межах заявленого позивачем період, є нарахування 3% річних в сумі 3124,58грн. Проте, зважаючи на те, що позивачем, згідно позовної заяви (а.с.8) заявлено до стягнення меншу суму 3% річних, а саме 3004,06грн., ніж правомірно нарахована, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 3004,06грн. підлягають задоволенню.

Щодо інфляційних слід зазначити, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №6.2-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", у випадку, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

З наданого позивачем на виконання вимог ухвали суду, розрахунку інфляційних (а.с.88-90) вбачається, що з урахуванням наведеного вище порядку застосування індексів інфляції, господарський суд, перевіривши правильність проведених позивачем нарахувань, встановив відсутність інфляційних втрат за період, визначений позивачем у розрахунку, у зв'язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 1094,50грн. інфляційних безпідставні. У задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів сплати заборгованості не надав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 57381,81грн. основного боргу та 3004,06грн. 3% річних обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню. В частині стягнення з відповідача 14992,52грн. пені, 3814,09грн. штрафу та 1094,50грн. інфляційних суд відмовляє за необґрунтованістю. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3000,00грн. підлягає припиненню.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

На підставі ст.ст.11, 509, 525, 526, 547, 548, 625, 655, 692 ЦК України, ч.1 ст.175, ч. 1 ст. 193 ГК України та керуючись ст.ст.32, 33, 34, 43, 49, 66, 67, п.1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити Публічному акціонерному товариству "Юкрейн Кейсінг Трейд" у задоволенні клопотання про забезпечення позову.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РУТА" (11600, Житомирська область, м.Малин, вул.Кримського, буд.137, ідентифікаційний код 31164401)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн Кейсінг Трейд" (08160, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Гатне, вул.Радянська, буд.4, ідентифікаційний код 32157201)

- 57381,81грн. основного боргу;

- 3004,06 грн. 3 % річних;

- 1309,39грн. судового збору.

4. Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 3000,00грн.

5. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 27.06.13

Суддя Кравець С.Г.

Віддрукувати:

1 - до справи,

2,3 - сторонам (рек. з пов.)