Постанова

від 25.06.2013 по справі 1570/6100/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2013 р.Справа № 1570/6100/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суду у складі колегії:

головуючого судді -Кравченко К.В., судді -Градовського Ю.М., судді -Вербицькій Н.В. при секретарі -Конончук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фреон» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фреон» до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання дії протиправними, зобов'язання до вчинення певних дії та про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фреон» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ). Відповідно до заяви про зміну позовних вимог від 09.10.2012 року позивачем заявлені наступні позовні вимоги:

- визнати протиправними дії ДПІ з проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Фреон» на підставі наказу від 25.07.2012 року №362-и;

- визнати протиправними дії ДПІ зі складання акту від 07.08.2012 року №1025/22-34/26344335/55 «Про результати позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Фреон» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Лугпромстройсантехмонтаж» в березні-травні 2011 року»;

- визнати протиправними дії ДПІ щодо встановлення завищення позивачем податкового кредиту в податкових деклараціях з податку на додану вартість на загальну суму 82724,02 грн., у тому числі: у березні 2011 року у сумі 2736,58 грн., у квітні 2011 року у сумі 36703,11 грн., у травні 2011 року у сумі 19284,33 грн.;

- визнати протиправними дії щодо визнання нікчемними угод, укладених між ТОВ «Фреон» та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» в формі договорів субпідряду №03/18 від 01.03.2011 року, №03/19 від 01.03.2011 року, №04/27 від 01.04.2011 року, №04/28 від 01.04.2011 року, №05/30 від 04.05.2011 року, №05/31 від 04.05.2011 року, №05/32 від 04.05.2011 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000842334 від 17.09.2012 року;

- зобов'язати ДПІ у Київському районі м. Одеси відновити в обліковій картці платника податків - ТОВ «Фреон» суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 82724,02 грн., у тому числі: у березні 2011 року у сумі 2736,58 грн., у квітні 2011 року у сумі 36703,11 грн., у травні 2011 року у сумі 19284,33 грн..

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позапланова невиїзна документальна перевірка позивача, результати якої оформлені актом від 07.08.2012 року №1025/22-34/26344335/55, є незаконною, проведеною ДПІ із порушенням встановленого Податковим кодексом України порядку проведення такої перевірки, в результаті чого позивач був позбавлений можливості скористатися своїми правами на надання додаткових документів та надати свої заперечень на акт перевірки. Позивач також не погоджується з висновками акту перевірки про вчинення ним нікчемних правочинів із ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж»та про завищення податкового кредиту по операціям із цим контрагентом «Лугпромстройсантехмонтаж», зазначаючи, що такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи, є упередженими, не узгоджуються з приписами законодавства та спростовуються наданими позивачем первинними документами по цим операціям.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, звернення позивача до адміністративного суду із вищевказаними позовними вимогами пов'язано із негативними для позивача наслідками від проведеної відповідачем позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Лугпромстройсантехмонтаж» в березні - травні 2011 року, яка оформлена актом від 07.08.2012 року №1025/22-34/26344335/55 (надалі - акт перевірки).

На підставі цього акту перевірки ДПІ винесла податкове повідомлення-рішення №0000842334 від 17.09.2012 року, яким нарахувала позивачу грошові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 103450,00 грн., у тому числі 82724,00 грн. - за основним платежем та 20681,00 грн. - за штрафними санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з доводами ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту по операціям із ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», зазначивши, що докази реального вчинення позивачем операцій з цим підприємством відсутні, а надані позивачем первинні документи по таким операціям не є належним доказом їх проведення.

В обґрунтування своєї позиції суд першої інстанції зазначив, що акти виконаних робіт між позивачем та вказаним контрагентом складені неналежним чином, а також послався на використану відповідачем інформацію Ленінської МДПІ в м. Луганську стосовно ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» згідно якої це підприємство не має технічного персоналу, транспортних засобів та механізмів, необхідних та достатніх для виконання зобов'язань за укладеними із позивачем договорами субпідряду; ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» відсутнє за юридичною адресою; директор ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» притягається до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

З цих підстав суд першої інстанції визнав правомірним нарахування позивачу податковим повідомленням-рішенням №0000842334 від 17.09.2012 року зобов'язань з ПДВ і відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування цього рішення та про зобов'язання ДПІ відновити в обліковій картці позивача суми податкового кредиту з ПДВ в розмірі 82724,02 грн..

Щодо решти позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що дії органу податкової служби з проведення перевірки, оформлення її результатів та викладення їх у висновках акту перевірки є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх посадових обов'язків зі збирання доказової інформації щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог чинного податкового законодавства та не мають безпосереднього впливу на стан суб'єктивних прав та обов'язків платника податків. На думку суду першої інстанції позовні вимоги про оскарження дій ДПІ є похідними від позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0000842334 від 17.09.2012 року, а тому не спрямовані на захист прав та інтересів позивача в адміністративному судочинстві.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитися із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди перевіряють чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Слід зазначити, що виявлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених у п.3 ст.2 КАС України критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

В рамках даної адміністративної справи суду необхідно встановити, чи з дотримання визначених п.3 ст.2 КАС України критеріїв були вичинені та винесені оскаржені позивачем дії та рішення, в чому полягає порушення цих критеріїв, яким чином їх порушення впливає на права та інтереси позивача, та який спосіб захисту необхідно вжити суду для відновлення прав та інтересів позивача.

Обґрунтовуючи факт порушення своїх прав та інтересів, позивач стверджував про проведення відповідачем перевірки у незаконний спосіб, зокрема із порушенням приписів п.78.4 ст.78 та п.79.2 ст.79 ПК України, та винесення спірного повідомлення-рішення здійснено без дотримання вимог п.86.4 ст.86 КК України.

Проте суд першої інстанції в своєму рішенні ці твердження позивача залишив поза увагою і не дослідив законність дій ДПІ по проведенню перевірки позивача, за наслідками якої винесено спірне повідомлення-рішення.

Відповідач в своїх запереченнях на позовну заяву також жодним чином не спростовує вказані твердження позивача.

Колегія суддів знаходить обґрунтованими твердження позивача про порушення відповідачем порядку проведення позапланової виїзної перевірки позивача.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України визначив чіткий порядок проведення податковим органом перевірок різних видів перш за все з метою забезпечення прав платників податків, а тому від дотримання податковим органом цього порядку напряму залежить законність прийнятих за результатами такої перевірки рішень.

Відповідно до вимог п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, в редакції з доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 24.05.2012 року №4834-VI, які набули чинності з 01.07.2012 року, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Зміст цієї норми Податкового кодексу чітко визначає, що посадові особи органу державної податкової служби мають право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки лише після того, як платник податку завчасно отримує наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Як зазначено в акті перевірки (п.2.1), перевірка проводилась з 25.07.2012 року по 30.07.2012 року, а наказ та повідомлення про початок невиїзної документальної перевірки вручено директору позивача під розписку 26.07.2012 року.

Враховуючи, що наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмове повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки були вручені директору позивача 26.07.2012 року, тобто вже після початку такої перевірки, колегія суддів вважає доведеним факт порушення відповідачем вимог пункту 79.2 ст.79 ПК України.

Отже, головний податковий ревізор-інспектор Мухаіров В.М., який провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача та склав акт перевірки від 07.08.2012 року №1025/22-34/26344335/55, фактично не мав права на її проведення, оскільки вищезазначені наказ та повідомлення не були вручені позивачу до початку перевірки.

Оцінюючи допущене відповідачем порушення порядку проведення перевірки з точки зору негативного впливу на права та інтереси позивача, колегія суддів вважає, що таке порушення не є суто формальним, оскільки впливає на обсяг встановлених статтею 17 ПК України прав позивача, як платника податків.

Враховуючи викладене, дії ДПІ по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки позивача здійснені з порушенням вимог Податкового кодексу України, а тому не відповідають визначеним п.3 ст.2 КАС України критеріям та порушують права та інтереси позивача, як платника податків, в зв'язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги про визнання таких дій протиправними є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В той же час колегія, суддів не вважає належним способом захисту прав позивача окреме визнання неправомірними дій по складанню акту перевірки та дій по включення до акту перевірки певних висновків, оскільки такі дії є складовою частиною перевірки, які вчиняються податковим ревізором-інспектором відповідно до його посадових обов'язків, а тому потреби у визнання цих дій незаконними окремо, за умови визнання незаконними дій по проведенню перевірки в цілому, не має.

Слід також зазначити, що викладення податковим ревізором-інспектором в акті перевірки тих чи інших висновків, які не знаходять свого підтвердження за результатами судового розгляду, не робить автоматично такі дії ревізора-інспектора незаконними. Помилковість таких висновків впливає на законність податкових повідомлень-рішень, які виносяться податковим органом за таким актом перевірки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає такими що не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання неправомірними дій по встановленню завищення позивачем податкового кредиту в податкових деклараціях з податку на додану вартість на загальну суму 82724,02 грн. та по визнанню нікчемними угод, укладених позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж».

Стосовно позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0000842334 від 17.09.2012 року, колегія суддів зазначає, що проведення відповідачем невиїзної документальної перевірки позивача із порушенням визначеного Податковим кодексом України порядку вже є достатньою підставою для визнання неправомірними прийнятих за результатами такої перевірки рішень.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Як вбачається з акту перевірки, нарахування позивачу податковим повідомленням-рішенням №0000842334 від 17.09.2012 року зобов'язань з ПДВ за основним платежем на суму 82724,02 грн. пов'язано із визнанням ДПІ неправомірним формування позивачем податкового кредиту по операціям із ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», у тому числі: за березень 2011 року на суму 2736,58 грн., за квітень 2011 року на суму 36703,11 грн., за травень 2011 року на суму 19284,33 грн..

Такий висновок ДПІ обґрунтовує з посиланням на отриману від Ленінської МДПІ в м.Луганську інформацію стосовно ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», відповідно до якої це підприємство відсутнє за податковою адресою, не має технічного персоналу, транспортних засобів та механізмів, необхідних та достатніх для виконання зобов'язань за укладеними із позивачем договорами, позбавлено ліцензії на будівництво об'єктів архітектури в лютому 2012 року, директор ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» притягається до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

З цих підстав ДПІ вважає, що операції ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» з поставки в адрес позивача робіт (послуг) мають ознаки нікчемності, є безтоварними, а тому не дають позивачу права для формування за ними податкового кредиту навіть за умови наявності у позивача первинних документів по таким операціям.

Приведені податковим органом в акті перевірки доводи неправомірності формування позивачем податкового кредиту колегія суддів оцінює з точки зору їх узгодженості з положеннями податкового законодавства та відповідності фактичним обставинам справи.

Відповідно до п.14.1.181. ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

В акті перевірки ДПІ підтверджує, що господарські операції позивача із ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» оформлені договорами субпідряду №03/18 від 01.03.2011 року, №03/19 від 01.03.2011 року, №04/27 від 01.04.2011 року, №04/28 від 01.04.2011 року, №05/30 від 04.05.2011 року, №05/31 від 04.05.2011 року, №05/32 від 04.05.2011 року, надання послуг за цими договорами оформлено податковими накладними, актами виконаних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, а оплата позивачем цих послуг з урахуванням ПДВ підтверджена банківськими виписками.

Копії цих документів долучені позивачем до матеріалів даної справи.

ДПІ не посилається на недоліки податкових накладних, отриманих позивачем від ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж».

Факт того, що ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» на момент проведення операцій з позивачем мало право на виписку податкових накладних і було зареєстровано як платники податку на додану вартість, не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

Отже, спеціальні вимоги щодо підтвердження податкового кредиту належним чином складеними податковими накладними позивачем дотримані.

Погоджуючись з висновками ДПІ, суд першої інстанції не визнав вищезазначені первинні документи належними доказами формування позивачем податкового кредиту, зазначивши, що позивач не спростував наведені в акті перевірки обставини діяльності ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та не надав доказів фактичного виконання цим підприємством робіт за договорами субпідряду.

При вирішенні питання про наявність у позивача права на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в адрес ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», колегія суддів виходить з того, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Встановлені податковим органом будь-які факти незаконної діяльності контрагента платника податків повинні оцінюватися судом з урахуванням можливої обізнаності позивача щодо таких обставин, або наявної у позивача реальної можливості з'ясувати їх.

Наведені в акті перевірки обставині діяльності ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», з якими ДПІ пов'язує безтоварність операцій із позивачем, були виявлені податковим органом вже після проведених позивачем з ними операцій.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», в матеріалах справи відсутні. ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливості з'ясувати всі обставини діяльності його постачальника на момент проведення з ними операцій.

Стосовно механізму підтвердження платниками податків реальності тих господарських операцій, по яким були сформовані валові витрати та податковий кредит з ПДВ, слід зазначити, що Податковий кодекс України встановлює вимоги лише щодо документального підтвердження задекларованих господарських операцій.

З урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» в реальності не виконувались, а мало місце лише перерахування позивачем в адрес цього контрагента коштів з метою завищення податкового кредиту без фактичного отримання від них товарів чи послуг.

А оскільки такі дії мають злочинний характер, то належним доказом їх вчинення може бути лише відповідне рішення, винесене в порядку кримінально-процесуального судочинства.

Однак у даній справі докази вчинення позивачем таких дій відсутні.

Той факт, що директор ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» притягається до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України не є доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства.

З наведеного слідує, що під час проведення господарської операції із суб'єктом господарювання, що має ознаки фіктивності, платник податків може бути необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності свого контрагента і реально отримати товари, роботи чи послуги від фізичних осіб, які діють від імені такого контрагента і мають наміри порушити податкове законодавство, або ж бути обізнаним щодо фіктивності такого контрагента, і використовувати його з метою незаконної конвертації грошових коштів, завищення своїх валових витрат та податкового кредиту.

При цьому в першому випадку дії платника податків є добросовісними, і такими, що не порушують приписи податкового законодавства, а в другому випадку його дії є незаконними, що вичиняються із прямим умислом на порушення норм податкового законодавства і тягнуть як податкову, так і кримінальну відповідальність.

У даній справі ДПІ не посилається на факти вчинення представниками позивача таких злочинних дій, і не надає докази притягнення посадових осіб позивача та осіб, які причетні до діяльності вищевказаного контрагента, до кримінальної відповідальності за такі дії.

Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з такими контрагентом, висновок ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Стосовно тверджень ДПІ про укладання позивачем в порушення статей 203, 215, 216, 228 ЦК України нікчемних правочинів, колегія суддів зазначає, що по-перше, укладені позивачем із ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» договори субпідряду за своєю суттю є оспорюваними, так як їх недійсність законом прямо не встановлена, і жодного судового рішення про визнання цих угод недійсними немає, а по-друге, відсутні будь-які докази того, що сторони цих угод при її укладанні та виконанні мали умисел на порушення публічного порядку, тобто посягали на суспільні, економічні та соціальні основи держави.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення №0000842334 від 17.09.2012 року винесено за результатами перевірки, яка проведена без дотримання встановленого законом порядку її проведення, та на підставі висновків податкового органу, які не узгоджуються з приписами законодавства та не підтверджені належними доказами, а тому заявлена позивачем вимога про визнання протиправним та скасування цього рішення підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання ДПІ відновити в обліковій картці позивача суми податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає цю вимогу такою, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яка затверджена наказом ДПА України 18.07.2005 року №276 та зареєстрована в Мін'юсті України 02.08.2005 року за №843/11123, в картці особового рахунку платника ПДВ відображаються суми нарахованого та сплаченого платежу, пені, штрафних (фінансових) санкцій, тощо, і не відображаються показники податкового кредиту.

На підставі всього вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки судові витрати у вигляді судового збір за подання позову в сумі 1034,05 грн. та апеляційної скарги в сумі 517,03 грн. були сплачені позивачем як за майновий спір, виходячи з розміру визначених податковим повідомленням-рішенням №0000842334 від 17.09.2012 року податкових зобов'язань, а позовні вимоги щодо цього повідомленням-рішенням задоволені, на користь позивача з Державного бюджету України підлягає стягненню судові витрати в сумі 1551,08 грн..

Керуючись ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ч.1 ст.202, ст.207, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фреон» - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року - скасувати.

Винести нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фреон» задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби з проведення позапланової невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Фреон» на підставі наказу від 25 липня 2012 року №362-и.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби №0000842334 від 17 вересня 2012 року про нарахування товариству з обмеженою відповідальністю «Фреон» грошових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 103450,00 грн., у тому числі 82724,00 грн. - за основним платежем та 20681,00 грн. - за штрафними санкціями.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фреон» (код за ЄДРПОУ 35616261) судові витрати в розмірі 1551 (тисяча п'ятсот п'ятдесят одна ) гривня 08 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 26 червня 2013 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: Ю.М. Градовський Н.В. Вербицька