Постанова

від 26.06.2013 по справі 813/2241/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2013 року № 813/2241/13-а

11 год. 30 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий-суддя Коморний О.І.

секретар судового засідання Ячмінська Я.О.

з участю

представника позивача Семенюк І.Я.

представник відповідача не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Сервіс" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби.

Обставини справи.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Рубікон-Сервіс", звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002071552 прийнятого 27.09.2012 року відповідачем, Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням позивачем вимог чинного законодавства при проведенні перевірки та безпідставністю прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Оскільки рішенням ДПС у Львівській області від 09.11.12р. №24271/10/10-2005/1876 скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Пустомитівському районі від 27.09.12р. №0002071552 в частині 2395,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість, а в іншій частині - залишено без змін, позивач подав заяву (а.с.26) про зміну предмета позову, відповідно до якої, з урахуванням уточнень, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області № 0002401552 від 09.11.2013р.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, надав додаткові пояснення, просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, проти позову заперечував повністю з підстав викладених у письмовому запереченні, суть яких зводиться до того, що позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податкових накладних виписаних ПП "МКМ-Сервіс", оскільки згідно акта перевірки ДПІ у Галицькому районі м. Львова контрагент позивача здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представника позивача, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані сторонами докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за листопад-грудень 2010р., про що 17.08.2012 року складено акт №437/150/33457538 (а.с.38-42).

За результатами камеральної перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем за наслідками адміністративного оскарження прийнято 09.11.2012 р. податкове повідомлення-рішення №0002401552 (а.с.16) про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 11977,5 грн. (основний платіж - 9582 грн., штрафна санкція - 2395,5 грн.).

Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення є викладений у акті камеральної перевірки висновок відповідача про порушення позивачем п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.31 п. 7.3 пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1, п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР зі змінами та доповненнями, зменшено податковий кредит у листопаді 2010р. на суму 1703,00грн., збільшено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на суму 1703,00грн., відповідно збільшено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду в сумі 1703,00 гри. по декларації за листопад місяць 2010р., зменшено податковий кредит у грудні 2010р. на суму ПДВ - 7879,00грн., збільшено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду на суму 7879,00 грн., та відповідно збільшено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду в сумі 7879,00 грн. по декларації за грудень місяць 2010р. (а.с.41-42).

До такого висновку відповідач дійшов використавши при проведенні камеральної перевірки податкову декларацію позивача з податку на додану вартість за листопад 2010р., грудень 2010р., з урахуванням акту про результати позапланової виїзної перевірки ПП „МКМ-Сервіс" ЄДРПОУ 35383180 (№1649/23-209/35383180 від 23.06.2011р.), зареєстрованого в ДПІ у Галицькому районі м. Львова.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

В силу ст. 20.1.1 ПК України відповідачу надано право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків).

Згідно п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Камеральною вважається згідно п.75.1.1. ст. 75 ПК України перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Камеральна перевірка проводиться згідно п.76.1 ст.76 ПК України посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється згідно п.76.2 ст.76 ПК України відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п.200.10 ст.200 ПК України, камеральна перевірка заявлених у податковій декларації даних проводиться податковим органом протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.

Проте згідно акта камеральної перевірки (а.с.38-42) відповідач провів камеральну перевірку даних декларації позивача з податку на додану вартість за листопад 2010р., грудень 2010р., з урахуванням акта про результати позапланової виїзної перевірки ПП „МКМ-Сервіс" ЄДРПОУ 35383180 (№1649/23-209/35383180 від 23.06.2011р.), зареєстрованого в ДПІ у Галицькому районі м. Львова лише 17.08.2012р. та зробив висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства без використання жодних первинних документів позивача, і виключно на підставі акта "про результати позапланової виїзної перевірки ПП „МКМ-Сервіс" ЄДРПОУ 35383180" (№1649/23-209/35383180 від 23.06.2011р.), зареєстрованого в ДПІ у Галицькому районі м. Львова.

З огляду на приписи п. 75.1 ПК України під час камеральної перевірки не можуть використовуватися документи первинного обліку платника податків, вивчення та оцінка укладених таким платником податків угод, оскільки дані про укладання таких угод не відображаються у податковій звітності, а отже, під час камеральної перевірки неможливо зробити висновок про реальність або фіктивність укладених платником податків правочинів.

Податковим законодавством не передбачено витребування будь-яких документів від платників податків до початку проведення камеральної перевірки, тобто ця перевірка проводиться за наявними в органу податкової служби документами (деклараціями) (п. 85.1 ПКУ). Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п. 85.2 ПКУ).

Оскільки предметом камеральної перевірки є правильність складання податкових декларацій, суд дійшов висновку, що документами, які мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. А у разі якщо під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, відповідач має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку позивача, як це визначено гл. ХІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 р. №41, на порушення якого відповідач актом камеральної перевірки визначив податкові зобов'язання позивача.

Суд наголошує, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Проте, викладені в акті перевірки висновки суб'єкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів на підтвердження висновків суб'єкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача операцій з поставки товарів (робіт, послуг) згідно з п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України або згідно з ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», неправильного визначення позивачем об'єкту оподаткування ПДВ та дати виникнення податкових зобов'язань з ПДВ згідно з ст.ст.185, 187 Податкового кодексу України або згідно з ст.ст.3 і 7 Закону України «Про податок на додану вартість» акт перевірки не містить.

Водночас позивачем надано на вимогу суду видаткові накладні видані ПП «МКМ-Сервіс» (а.с.89,94,95), акт виконаних робіт (а.с.96), платіжні доручення про оплату придбаних товарів та виконаних робіт (а.с.79-84) та податкові накладні видані ПП «МКМ-Сервіс» (а.с.90-91, 92-93, 97,98) суми податку на додану вартість по яких включені позивачем до декларацій з податку на додану вартість за листопад та грудень 2012 року (а.с.85-88).

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

З огляду на норми п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772) суд дійшов висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як свідчать матеріали справи вказані положення відповідачем не дотримані, що зумовило необхідність звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень. Правомірність проведення перевірки та оформлення її результатів податковим органом не доведена.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби №0002401552 від 09.11.2012 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-Сервіс» (Львівська область, Пустомитівський район с. Чишки, вул. Котляревського 23, ЄДРПОУ 33457538) судовий збір в сумі 143 (сто сорок три) грн. 73 коп.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 01.07.2013 р. о 17:00 год.

Суддя Коморний О.І.