Рішення

від 25.06.2013 по справі 919/521/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2013 року справа № 919/521/13

Господарський суду міста Севастополя у складі судді Лотової Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтійос Браста Україна»

(вул. Червоногвардійська, буд. 5, м. Київ, 02094),

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Авто-Крим»

(вул. Ген. Лебедя, 47, м. Севастополь, 99055)

про стягнення 10 871,35 грн,

за участю представників сторін:

від позивача - Токаренко Ганна Олекснадрівна - представник, довіреність від 23.05.2013;

від відповідача - Яшина Ганна Вячеславівна - представник, довіреність №11-13 від 03.06.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтійос Браста Україна» звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рост-Авто-Крим» про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 10 871,35 грн, з яких 10 854,40 грн - сума основного боргу, 16,95 грн - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, щодо повної оплати отриманого товару.

Ухвалою суду від 14.05.2013 року порушено провадження у справі, справа призначена до розгляду у судовому засіданні.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відклався 27.05.2013 до 11.06.2013, 11.06.2013 до 25.06.2013.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував у зв'язку з пропущенням позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Балтійос Браста Україна» було передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Рост-Авто-Крим» тент Eltcover 10*15 м у кількості 50 000 штук, Єлкатек Силвер гидроизол у кількості 75 000 кв.м та Елкатек Силвер у кількості 75.000 кв.м (надалі - товар), згідно з видатковими накладними від 25.03.2008 №РН-0000378 на суму 25 513,32 грн (а.с. 11), від 25.03.2008 РН-0000382 на суму 10 934,28 грн (а.с. 12), від 25.03.2008 №РН-0000377 на суму 406,80 грн (а.с. 13), всього на загальну суму 36 854,40 грн, а також виписані відповідні податкові накладні від 25.03.2008 №2803, №2799, №2798.

Позивач вказує на те, що ним виставлялись відповідачу рахунки-фактури на оплату вартості товару від 24.03.2008 (а.с. 14, 15), проте, доказів їх одержання відповідачем не надано.

За даними позивача, після отримання товару відповідачем було частково сплачено його вартість у розмірі 26 000,00 грн.

Таким чином у відповідача виникла заборгованість за отриманий товар у розмірі 10 854,40 грн, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод), а також з інших юридичних фактів.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Видаткові накладні уповноваженими особами відповідача не підписані, проте, відповідачем факт одержання товару за вказаними накладними не оспорювався, у зв'язку з чим приймається судом як доведений.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як вже зазначалось, одержання товару відповідачем не заперечувалось, договір між сторонами відсутній, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача здійснити повну оплату вартості товару є таким, що настало з моменту прийняття товару.

Аналогічну правову позицію викладено в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Таким чином, право позивача на одержання виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати 10 854,40 грн за одержаний товар є порушеним.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву від 10.06.2013 (а.с. 52) заявлено клопотання про застосування до позовних вимог ТОВ «Балтійос Браста Україна» наслідків спливу строку позовної давності.

Так, відповідально до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша цієї статті).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Посилання позивача на те, що відповідачем здійснювались часткові оплати вартості товару, зокрема, 17.04.2009, 31.05.2010, 01.06.2010, 08.07.2010, 13.07.2010, що підтверджується відповідним банківськими виписками (а.с. 19-25), і, як наслідок, на те, що в силу ст. 264 Цивільного кодексу України строк позовної давності переривався цими діями, не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, оскільки вказані виписки в якості призначення платежу містять посилання на рахунки б/н від 06.08.2008 та від 30.06.2010 за тенти, проте, ані відповідних рахунків, ані доказів їх виставлення позивачем саме за цим договором суду не представлено.

Також у заяві про поновлення пропущеного строку від 21.06.2013 позивач вказує на те, що постійно вів переговори з відповідачем стосовно сплати заборгованості але жодних письмових доказів на підтвердження цього не представив.

До того ж, статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, передбачено поновлення процесуального строку, тобто строку на вчинення процесуальних дій, тоді як строк позовної давності є матеріальним тому поновленню на підставі вказаної статті не підлягає.

Враховуючи наведене у задоволенні вказаної заяви суд відмовляє.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представником відповідача надано суду відповідну заяву про відмову у задоволенні у позові у зв'язку з пропущенням позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Оскільки зобов'язання відповідача щодо сплати вартості одержаного товару є порушеним з 25.03.2008, тобто з моменту передачі товару за вищевказаними видатковими накладними, строк позовної давності за даним позовом є таким, що сплинув, а суд не знайшов підстав для його поновлення, у зв'язку з чим у позові в частині вимоги про стягнення 10 854,40 грн основного боргу повинно бути відмовлено.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 16,95 грн.

Згідно зі статтею 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги

(стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Зважаючи на наведену норму закону, позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 16,95 грн також задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене суд відмовляє у позові повністю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові у позові покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 01.07.2013.

Суддя Ю.В. Лотова