Постанова

від 10.06.2013 по справі 34/99-06-3171а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2013 року м. Київ К-30952/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство»

на постанову Господарського суду Одеської області від 26.05.2006

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010

у справі № 34/99-06-3171А (34/99-06-3171А/5070)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство»

до 1. Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції,

2. Відділення державного казначейства в Ізмаїльському районі Одеської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення та стягнення сум сплаченого штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Одеської області від 26.05.2006, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010, позов задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської ОДПІ від 23.03.2005 № 0001432301/0-3786 в частині визначення податковим зобов'язанням штрафних санкцій, застосованих на підставі ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95. У задоволення решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в сумі 42,50 грн.

ВАТ «Українське Дунайське пароплавство» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для застосування до позивача за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 23.03.2005 № 0001432301/0-3786 штрафних санкцій відповідно до вимог абз. 7 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 439/95 в сумі 11685 грн. було зафіксоване контролюючим органом в акті перевірки від 21.03.2005 № 0086/23-1/01125821 порушення позивачем вимог у 2003 році п. 2.13, п.п. 5.5.3 п. 5.5 ст. 5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 за № 237/5428, яке полягало у використанні одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням - на відрядження осіб, які не є працівниками підприємства.

Визнаючи недійсним оспорюване податкове повідомлення-рішення в частині визначення штрафних санкцій як податкового зобов'язання, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що штрафні санкції, передбачені ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 439/9, не є податковим зобов'язанням у розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ. Відмовляючи у задоволенні позову у частині, що стосується застосування до позивача вказаних штрафних санкцій, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що порушення позивачем вимог п. 2.13 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 за № 237/5428, мало місце.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів про протиправність визначення податковим органом штрафних санкцій на підставі ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 439/9 як податкове зобов'язання, разом з тим не може визнати законними оскаржувані судові рішення у частині відмови в задоволенні позову, з огляду на таке.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями. На такі санкції не поширюються процедури визначення податкових зобов'язань, встановлені в Законі України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21ю12.2000 № 2181-ІІІ.

Штрафні санкції, передбачені Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 439/95, належать до адміністративно-господарських санкцій, одним видом з яких є адміністративно-господарський штраф (статті 239, 241 Господарського кодексу України).

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, мав дотримуватися наведених положень законодавства, у зв'язку з чим міг прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як штрафні санкції, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Суди попередніх інстанцій, з огляду на допущене позивачем порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності (касової дисципліни) у 2003 році та застосування до позивача податковим органом штрафних санкцій у березні 2005 року, тобто пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом правил ведення господарської діяльності, не застосували наведених вище норм матеріального права, що призвело до помилкової відмови в задоволенні позову у частині, що стосується застосування до позивача штрафних санкцій.

Оскільки у справі немає необхідності досліджувати нові докази та встановлювати обставини, а оскаржувані судові рішення є помилковими тільки в частині відмови в задоволенні позову, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність їх зміни шляхом задоволення позову повністю.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Одеської області від 26.05.2006 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010 змінити, виклавши резолютивну частину постанови Господарського суду Одеської області від 26.05.2006 в такій редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції від 21.03.2005 № 0001432301/0-3786 про застосування до Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» штрафних санкцій в сумі 11685 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» судові витрати за сплати судового збору в сумі 3,40 грн.».

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

М.О. Федоров