Ухвала

від 05.06.2013 по справі 2а-5784/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2013 р. м. Київ К/9991/76570/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухітярова І.О., Ланченко Л.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Чабан Т.П.,

відповідача - Харитонової А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012

у справі № 2а-5784/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «Ярослав" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 28.12.2011 № 0001222320.

Судові рішення по справі мотивовано тим, що Товариством дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту та операціями з поставки товарів та робіт в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Деколюкс» (далі - ТОВ «Деколюкс») та товариством з обмеженою відповідальністю «ПСК Еко-Строй» (далі - ТОВ «ПСК Еко-Строй», тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам чинного податкового законодавства та на неповноту встановлення ними обставин справи, ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема заявник касаційної скарги зазначає, що недекларування та несплата постачальниками необхідних сум податкових зобов'язань з ПДВ виключає законність включення кореспондуючих сум податку до податкового кредиту.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановили суди за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи документів, ДПІ було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Деколюкс» та ТОВ «ПСК Еко-Строй» за грудень 2010 року, оформлену актом від 15.12.2011 № 569/1-23-20/35380551.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2011 № 0001222320, згідно з яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 532 333 грн. (у тому числі 1 225 866 грн. за основним платежем та 306 467 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що у перевіреному періоді позивач незаконно включив до податкового кредиту суми ПДВ, пред'явлені названими постачальниками у ціні поставлених товарів та підрядних робіт.

На обґрунтування зазначеного висновку відповідач посилається на відсутність у названих контрагентів трудових ресурсів та матеріально-технічної бази (необхідної чисельності працівників, основних фондів, транспортних засобів), об'єктивно необхідних для виконання спірних операцій, а також на недекларування цими контрагентами відповідних сум ПДВ за наслідками виконання спірних операцій.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Розглядаючи правовідносини позивача та ТОВ «Деколюкс», суди встановили, що в рамках провадження своєї статутної діяльності з будівництва будівель за договором поставки від 11.11.2010 № 19/11-2010/2 позивач придбав у названого постачальника котли опалювальні водонагрівальні та будівельні матеріали; виконання операцій з поставки зазначених товарів було опосередковане складенням видаткових та податкових накладних, перевезення було оформлено товарно-транспортною накладною.

Придбані котли та будівельні матеріали були використані позивачем під час виконання своїх зобов'язань з поставки будівельних робіт перед іншими особами, що підтверджується наявними у справі матеріалами (у тому числі посвідченням про якість монтажу котлів, актами здійснення пусконалагоджувальних робіт, технічною документацією на придбані котли).

Наведені документи були цілком об'єктивно розцінені судами як належне документальне підтвердження реальності спірних операцій з поставки продукції ТОВ «Деколюкс» в адресу платника.

При цьому суди цілком об'єктивно відхилили посилання ДПІ на невиконання цим контрагентом обов'язку з декларування та сплати ПДВ до бюджету, спростувавши цей висновок за наслідками дослідження декларації ТОВ «Деколюкс» з ПДВ за грудень 2010 року та встановивши факт помилкового обнуління податковим органом задекларованої цим товариством суми податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 992 329 грн. по взаємовідносинам з позивачем.

До того ж, слід зазначити, що у будь-якому випадку чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Що ж стосується епізоду формування позивачем даних податкового обліку за наслідками поставки Товариству будівельних робіт та матеріалів ТОВ «ПСК Еко-Строй», то, як встановили суди, фактичне виконання цих операцій засвідчується актами прийому виконаних підрядних робіт за типовою формою № КБ-2в, довідками про вартість виконаних робіт та витрат за формою № КБ-3, податковими накладними; придбані роботи були використані позивачем у господарській діяльності. Суди перевірили наявність у цього контрагента ліцензії на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Посилання ДПІ на відсутність у ТОВ «ПСК Еко-Строй» об'єктивної можливості для виконання поставки підрядних в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу за даних обставин були обґрунтовано відхилені судами. Адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того, податкова інспекція не довела неможливості поставки спірним постачальником товару наявними у нього силами та засобами.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати, не спростовано.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги досліджувалися у судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано належну правову оцінку, а їх повторне заявлення у суді касаційної інстанції спрямоване на переоцінку висновків судів про належне документальне підтвердження господарських операцій. В силу ж частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати обставини, установлені судами в результаті всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів по справі.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі № 2а-5784/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Л.В. Ланченко