Постанова

від 27.02.2009 по справі 3/652

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

місто Київ

11 год. 05 хв.

 27.02.2009

р.                                                                                

№ НОМЕР_2

Окружний адміністративний суд міста

Києва у складі головуючої судді   

Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом                         

ОСОБА_1

до

Управління Пенсійного фонду

України в Голосіївському районі міста Києва

 про

 зобов'язання вчинити дії 

На підставі частини 3 статті 160

Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 лютого

2009 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

                                   О Б С Т А В

И Н И  С П Р А В И

          ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернулася

до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління

Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва (надалі

-Відповідач) про зобов'язання Відповідача нарахувати на її користь недоплачену

їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в

сумі 2 733 гривні 30 копійок.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          

Позовні вимоги мотивовані тим, що

розміри виплачених Позивачу сум соціальної допомоги як дитині війни не

відповідають чинному законодавству України, що порушує права Позивача, які

гарантовані Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

В обґрунтування своїх вимог Позивач

зазначила, що є «дитиною війни»в розумінні Закону України «Про соціальний

захист дітей війни»і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема,

посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,

Позивач вважає, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у

розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

На думку Позивача, виплата

соціальної допомоги як дитині війни здійснювалась без врахування доходів та

вимог, зазначених в Рішенні Конституційного Суду України у справНОМЕР_1.

Позивач вважає, що сума недоплати, яка утворилась внаслідок неправомірних дій

Відповідача повинна бути відшкодована ним в повному обсязі.

Представник Відповідача в судовому

засіданні проти позовних вимог заперечила, вказавши на їх необґрунтованість та

неправомірність.

Представником Управління Пенсійного

фонду України в Голосіївському районі міста Києва було зазначено, що,

здійснюючи відповідні виплати, Відповідач діяв в межах повноважень, наданих

йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Також представник Відповідача

посилалася на відсутність підзаконних нормативних актів, що мають

регламентувати виплати, а також на наявність Закону України «Про Державний

бюджет України на 2006 рік»та Закону України «Про Державний бюджет України на

2007 рік»,  якими було зупинено дію

статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Представником Відповідача також

було зазначено, що всі передбачені законодавством соціальні виплати

здійснюються відповідними органами в межах видаткової частини Державного бюджету

України.

Представник Управління Пенсійного

фонду України в Голосіївському районі міста Києва в судовому засіданні

наполягала на застосуванні судом наслідків пропуску Позивачем строку звернення

до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів в частині

позовних вимог за 2006 -частину 2007 років.

Розглянувши подані сторонами

документи та матеріали, заслухавши пояснення Позивача, представника

Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких

ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне

значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний

адміністративний суд міста Києва

В С Т А Н О В

И В

Згідно із статтею 1 Закону України

«Про соціальний захист дітей війни»дитиною війни є особа, яка є громадянином

України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни

було менше 18 років.

Позивач -ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року

народження,  належить до категорії дітей

війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Виходячи з наведеного на Позивача

розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України

«Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії

на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6

зазначеного Закону (в редакції закону від 9 липня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни»(в редакції закону від 9 липня 2007

року) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна

соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30

відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 7 Закону

України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних

соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за

рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному

бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію

правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися

зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку Суду, це не може бути

підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на

отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Статтею 110 Закону України «Про

Державний Бюджет на 2006 рік»№ 3235-IV встановлено, що пільги дітям війни,

передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист

дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006

році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку,

визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної

Ради України з питань бюджету.

Статтею 71 Закону України «Про

Державний Бюджет на 2007 рік»№ 489-V було зупинено на 2007 рік дію статті 6

Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням

статті 111 цього Закону.

Відповідно до статті 111 Закону

України «Про Державний Бюджет на 2007 рік»               № 489-V було установлено, що у

2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи

державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до

статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"

виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону

України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для

учасників війни.

Водночас, статтею 109 Закону

України «Про Державний Бюджет на 2006 рік»надано право Кабінету Міністрів

України у 2006 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до

чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної

плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними

програмами.

Аналогічно, статтею 101 Закону

України «Про Державний Бюджет на 2007 рік»               № 489-V надано право Кабінету

Міністрів України у 2007 році встановлювати розміри соціальних виплат, які

відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної

заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за

відповідними бюджетними програмами.   

Суд вважає за необхідне зазначити,

що зупинення дії відповідних положень закону законодавцем може бути охарактеризоване

як відстрочення виконання взятого на себе публічного зобов'язання щодо

забезпечення правового статусу дітей війни. Тобто, в даному випадку зупинення

дії правової норми, якою передбачено право осіб, які мають статус дітей війни

на отримання пенсійного забезпечення у розмірі, що визначається за правилами,

встановленими Законом України «Про соціальний захист дітей війни», не означає

припинення або втрати права дітей війни на отримання зазначених гарантій, а є

лише відстроченням у часі.

При цьому слід зауважити, що саме

по собі таке відстрочення виконання у часі 

державою взятого на себе зобов'язання повинно розцінюватися як неналежне

виконання нею зобов'язання, а саме його складової -обов'язку по реалізації

гарантій, які надаються дітям війни, в силу їх правового статусу.                                                 

Суд звертає увагу на те, що

відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових

законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу

існуючих прав і свобод.

Частиною 2 статті 8 Конституції

України встановлено вимогу щодо законів України, які  приймаються виключно на основі Конституції

України і повинні відповідати їй.

Пунктом 3 частини першої статті 85

та статтею 91 Конституції України до повноважень Верховної Ради України як

єдиного органу законодавчої влади в України віднесено прийняття законів.

Виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і

бюджетна система (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України).

В частині 1 статті 96 Конституції

України закріплено, що Державний бюджет України затверджується щорічно

Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих

обставин -на інший період.

Виключно законом про Державний

бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні

потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ст. 95 Конституції

України).

При цьому, Конституційний Суд

України в мотивувальній частині свого Рішення від 09 липня 2007 року №

6-рп/2007 констатував: метою і особливістю 

закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для

реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові

зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у

тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону

про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової

держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також

збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для

забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції

України).

Відповідно до пункту 5.4 Рішення

Конституційного суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008  «Конституція України у статті 92 визначила

сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про

Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне

призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах

суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої

юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, Конституційний Суд України

дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших

законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це

створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження

прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів,

внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися

окремі закони».

Оскільки предмет закону про

Державний бюджет чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі

України, то Суд приходить до висновку, що цей закон не може скасовувати чи

змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених

іншими законами України (абзац 7, 8 пункту 4 Рішення КСУ 6-рп/2007). 

Статтею 6 Закону України «Про

соціальний захист дітей війни»передбачено конкретний розмір соціальної

допомоги.

Передбачені вказаним законом

підвищення до пенсії дітям війни є видом соціальної допомоги і необхідною

складовою конституційного права на достатній життєвий рівень цих осіб, таким

чином Суд вважає, що звуження змісту та обсягу права, наданого Законом «Про

соціальний захист дітей війни», є безпідставним.

В Рішенні КСУ від 9 липня 2007 року

вказано, що «зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного

кодексу України вбачається, що закон про Державний   бюджет України  як правовий акт, чітко зумовлений поняттям

бюджету як плану формування  та

використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний

від інших законів України -він стосується виключно встановлення доходів та

видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний

захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не

можуть вноситися зміни, зупинятися

дія чинних законів України, а також встановлюватися  інше (додаткове) правове регулювання

відносин, що є предметом регулювань інших законів України». 

Зокрема, в частині 1 резолютивної частини

Рішення КСУ від 9 липня 2007 року зазначено: «Визнати такими, що не

відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону

України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»: … пункту 12 статті 71, яким

зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист

дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону».

Згідно з частиною 3 резолютивної

частини Рішення КСУ від 9 липня 2007 року «Положення статей 29, 36, абзацу

третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12,

13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111

Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України цього Рішення».

З пункту 5 Рішення Конституційного

Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 вбачається, що “Верховна Рада

України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України

включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України,

зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене

іншими законами України правове регулювання суспільних відносин”.

Відповідно до частини 5

резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року

«Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення

для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з

правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів,

що визнані неконституційними».

Відповідно до частини 3 статті 150

Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є

обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути

оскаржені”.

Враховуючи вищевикладене, Суд

вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з

отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних

нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена

у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади

на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до

уваги не приймається. Так, наприклад, у справі «ОСОБА_2 проти

України»Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент

Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть

посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх

зобов'язань.  

Правовідносини, що виникають в

процесі реалізації права на отримання щомісячної надбавки до пенсії дітям війни

засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на недосконалість певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home

Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності

означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання,

взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті,

який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу

пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що

держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в

даному випадку це надання соціальної допомоги дітям війни, така держава чи

орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від

такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного

повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої

політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у

фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої

політики чи поведінки.

Відносини, що склалися між

Позивачем та Відповідачем є публічно-правовими, виходячи із змісту статті 3 та

пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як зазначено у Рішенні

Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року     № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і

щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини -це умови

і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні

для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини -це кількісні

показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність,

величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод

означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які

відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик

права. Звуження обсягу прав і свобод -це зменшення кола суб'єктів, розміру

території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно

вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної

характеристики.

Враховуючи те, що Позивач є дитиною

війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й

право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання

соціальної допомоги дітям війни у відповідному розмірі.

Наділивши зазначеною соціальною

гарантією осіб, які мають статус дітей війни, держава таким чином взяла на себе

публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між Позивачем і державою

встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який

характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист

вказаних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 3

Конституції України -права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і

спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою

діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним

обов'язком держави.

Статтею 8 Конституції України

передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні

відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до

суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина

безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до положень статті 21 Конституції

України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Суд ще раз звертає увагу на те, що

згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи

гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або

внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу

існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України

визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути

обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Керуючись вимогами частини 2 статті

9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі

Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на

обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 статті 9 Кодексу

адміністративного судочинства України на адміністративні суди покладено

обов'язок, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції

України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого

надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує

правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Керуючись вищевикладеним, Окружний

адміністративний суд міста Києва, встановивши невідповідність положень

нормативно-правового акту Конституції України застосовує положення Конституції

України як норми прямої дії. При цьому, адміністративний суд не застосовує

закон, який не відповідає Конституції України.

Отже, виходячи з пріоритетності

конституційних норм, Суд приходить до висновку, що на момент здійснення

виплат  Позивачеві у 2006-2007 роках,

застосуванню підлягали норми статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», а не

положення  законів України про державний

бюджет на відповідний рік, які істотно звужували обсяг встановлених Законом

«Про соціальний захист дітей війни»прав, що 

згодом було підтверджено відповідними рішеннями Конституційного Суду

України.

Відповідно до частини 1 статті 71

Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,

встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу

адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних

справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних

повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи

бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти

адміністративного позову.

Таким чином, на підставі

викладеного, Суд вважає, що нарахування щомісячної соціальної допомоги Позивачу

мало здійснюватися, виходячи із розміру, передбаченого статтею 6 Закону України

«Про соціальний захист дітей війни».

Водночас, Суд звертає увагу на те,

що навіть після винесення Рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007

відповідні виплати продовжувалися виплачуватися Позивачу всупереч вимогам

Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та Рішенням Конституційного

Суду України, які мають преюдиціальний характер.

В судовому засіданні представник

Відповідача наполягала на застосуванні судом наслідків пропуску Позивачем

строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та

інтересів щодо частини позовних вимог за 2006 -частину 2007 років.

Відповідно до вимог статті 99

Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути

подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим

Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного

суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк,

який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або

повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 100 Кодексу

адміністративного судочинства України встановлено, що пропущення строку

звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні

адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

В обґрунтування причин пропуску

строку звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів

Позивачем було зазначено, що про порушення своїх прав вона довідалася з газети

ІНФОРМАЦІЯ_2

Суд звертає увагу на те, що

законодавство, яке регулює спірні правовідносини та рішення Конституційного

Суду України, якими були визнані неконституційними відповідні положення законів

України, були належним чином оприлюднені в офіційних виданнях України.

Таким чином, вивчивши матеріали

справи, Суд встановив, що Позивач звернулася до Окружного адміністративного

суду міста Києва із порушенням річного строку звернення до адміністративного

суду щодо частини позовних (за період з 1 січня 2006 року по 3 жовтня 2007

року), оскільки адміністративний позов подано до суду 3 жовтня 2008 року, про

що свідчить відповідний реєстраційний номер на першій сторінці позовної заяви.

Враховуючи те, що Позивачем

пропущено строк звернення до адміністративного суду і Відповідач наполягає на

відмові в частині задоволення позовних вимог з цієї підстави, а доказів які

б  підтверджували поважність причини

пропуску строку звернення до суду Позивачем надано не було, та, зважаючи на всі

наведені обставини в їх сукупності, Суд дійшов до висновку, що позовні вимоги

ОСОБА_1 в частині виплати щомісячної соціальної допомоги як дитині війни за

період з 1 січня 2006 року по 3 жовтня 2007 року задоволенню не підлягають.

Частиною 3 статті 162 Кодексу

адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти іншу

постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини

і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень

з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, виходячи з меж

заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства

України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній

заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими та  відповідно такими, що підлягають задоволенню

частково.

          Суд також звертає увагу на те, що

після проголошення вступної та резолютивної частини постанови Окружного

адміністративного суду міста Києва по справі НОМЕР_2 з канцелярії суду на

сектор НОМЕР_3надійшов Додаток до позовної заяви про поновлення пропущеного

строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої

щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни ОСОБА_1, який було

зареєстровано канцелярією суду 27 лютого 2009 року за номеромНОМЕР_4Станом на

час розгляду справи, дослідження доказів та виступу в судових дебатах в

судовому засіданні 27 лютого 2009 року (розгляд справи було призначено на 10

год. 20 хв.), в матеріалах справи вищевказаний додаток до позовної заяви був

відсутній, заяви чи клопотання про зміну позовних вимог в судовому засіданні 27

лютого 2009 року Позивачем не заявлялися. Таким чином, додаток до позовної

заяви від 27 лютого 2009 рокуНОМЕР_4 підлягає поверненню Позивачу.

На підставі викладеного, керуючись

статтями 2, 6, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу

адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста

Києва

П О С Т А Н О

В И В

1.          Адміністративний позов задовольнити

частково.

2. Зобов'язати Управління

Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва вчинити дії щодо

перерахунку недоотриманої ОСОБА_1суми щомісячної соціальної допомоги як дитині

війни відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни»в редакції від 9 липня 2007 року, за період часу з 3 жовтня 2007 року до

31 грудня 2007 року.

3. В задоволенні решти позовних

вимог -відмовити.

Постанова відповідно до частини 1

статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого

цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими статтями 

185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                  

                                                            Н.

Є. Блажівська