Рішення

від 19.06.2013 по справі 922/1430/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2013 р.Справа № 922/1430/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Кролівець М.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Рибпродукт 97", м. Київ до ТОВ "Польза", м. Харків про стягнення грошових коштів за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з*явився.

ВСТАНОВИВ:

Розглядаються уточнені позовні вимоги ТОВ "Рибпродукт 97" про стягнення з ТОВ "Польза" 42994,24 грн. суми основного боргу, 10 224,53 грн. суми пені, 2 700,00 грн. витрат на юридичні послуги та судового збору у розмірі 1720,50 грн..

19.06.2013 року позивач звернувся до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд стягнути з ТОВ "Польза" 42994,24 грн. суми основного боргу, 11 137,70 грн. суми пені та 2 700,00 грн. витрат на юридичні послуги.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За таких обставин та керуючись ст. 22 ГПК України, суд приймає заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.

Представник позивача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений. 19.06.2013 року подав додаткові письмові пояснення по суті спору.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, 19.06.2013 року надав додаткові пояснення стосовно заявлених позовних вимог, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв'язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Суд, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне:

Між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "РИБПРОДУКТ 97" (Постачальник, позивач по справі) та ТОВАРИСТВОМ з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПОЛЬЗА" (Покупець, відповідач по справі) було укладено договір № 62 бід 22 червня 2011 року купівлі-продажу.

Відповідно до п.1.1 Договору позивач зобов*язується передавати у власність відповідача Товар партіями у відповідності до замовлення Покупця, а Покупець зобов*язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах данного Договору.

Так, позивачем в позовній заяві зазначено, що ним по видатковим накладним, копії яких долучено до матеріалів справи, було поставлено відповідачу Товару на загальну суму 545 185,75 грн.

Відповідно до п. 5.3 договору Покупець повинен оплатити продукцію протягом 28 календарних днів після відвантаження продукції.

Як зазначає позивача, поставлений на протязі 2012 року товар відповідачем залишився не сплачений частково на суму 42 999,24 грн., а саме: за видатковою накладною №603 від 16.08.2012 року борг складає 3794,32 грн., за видаткою накладною №927 від 10.10.2012 року борг - 19865,52 грн. та за товарно-транспортною накладною б/н від 21.11.2012 року борг складає 19334,40 грн.

Надаючи правову оцінку вище викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача за видатковою накладною №603 від 16.08.2012 року на суму 3794,32 грн. та за видатковою накладною №927 від 10.10.2012 року у розмірі 19865,52 грн., а всього на суму 23 659,84 грн.

Як передбачено умовами договору приймання-передача продукції по кількості та якості здійснюється шляхом відповідної відмітки про прийняття в товаро-супровідній документації (п.3.1 договору). У випадку, якщо протягом 2-х діб з моменту отримання продукції від покупця на ім"я постачальника не надійде претензії про невідповідність кількості та якості продукції, відповідна продукція вважається прийнятою покупцем. Для прихованих недоліків цей строк становить 5-ть днів з моменту вивантаження продукції (п.3.2. договору).

Щодо невідповідності якості отриманої продукції за видатковою накладною №603 від 16.08.2012 року та за видатковою накладною №927 від 10.10.2012 року відповідачем претензії до постачальника у терміни передбачені п.3.2 договору не заявлялись, а тому у відповідності до умов договору вказана продукція вважається прийнятою покупцем (відповідачем).

З урахуванням викладеного судом не приймаються заперечення відповідача щодо поставки йому товару неналежної якості на суму 13 292,63 грн., встановлених актом про виявлені недоліки від 09.11.2012 року (копія надана до справи).

Згідно п.5.3 договору розрахунки за відвантажену продукцію здійснюються покупцем в термін до 28 календарних днів з дати відвантаження за всі наступні поставки.

Враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги те, що відповідачем не надано суду доказів погашення заборгованості за отриманий товар за видатковою накладною №603 від 16.08.2012 року на суму 3794,32 грн. та за видатковою накладною №927 від 10.10.2012 року у розмірі 19865,52 грн., суд вважає позовні вимоги в частині 23 659,84 грн. основного боргу обгрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 19 334,40 грн. боргу за поставлений товар на підставі товарно-транспортної накладної б/н від 21.11.2012 року, то суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/70, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Згідно п.2.3 договору датою відвантаження вважається дата, яка вказана у видатковій накладній.

Як зазначалось вище розрахунки за відвантажену продукцію здійснюються покупцем в термін до 28 календарних днів з дати відвантаження за всі наступні поставки (п.5.3 договору).

Надана до матеріалів справи копія видаткової накладної №РН-1015 від 27.11.2012 року з боку покупця (відповідача у справі) не підписана.

Підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що до справи не надано видаткової накладної на поставку товару 21.11.2012 року оформленої у відповідності до вимог чинного законодавства, а товарно-транспортна накладна б/н від 21.11.2012 року не є документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем поставки продукції відповідачу на суму 19334,40 грн., а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день порушення зобов"язання.

Так, позивачем за несвоєчасну оплату продукції була нарахована відповідачу пеня в сумі 11 137,70 грн. станом на 19.06.2013 року.

Як підтверджується матеріалами справи відповідачем строк оплати товару отриманого за договором купівлі-продажу від 22.06.2011 року на протязі 2012 року систематично порушувався, що вбачається із наданого 19.06.2013 року позивачем до справи детального розрахунку штрафних санкцій із зазначенням періоду прострочення виконання зобов"язання з урахуванням проведених оплат.

Факт порушення відповідачем свого зобов"язання щодо повної та своєчасної оплати отриманої продукції підтверджується також наданою до справи випискою з особового рахунку позивача за період з 09.04.2012 року по 27.03.2013 року.

З урахуванням вищевикладеного, та приймаючи до уваги висновки суду щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення 19 334,40 грн. основного боргу за товарно-транспортною накладною б/н від 21.11.2012 року та видатковою накладною №РН-1015 від 27.11.2012 року відповідно, заявлена до стягнення пеня підлягає задоволенню частково у розмірі 9 747,21 грн.

В частині стягнення пені у розмірі 1390,49 грн., нараховану на суму 19 334,40 грн., слід відмовити.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 700,00 грн. витрат на юридичні послуги.

Відповідно до ст.44 ГПК України до складу судових витрат відносяться витрати на послуги адвоката.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо стягнення витрат на юридичні послуги, позивач посилається на те, що ним було укладено договір про надання юридичних послуг з ТОВ "Центр правових послуг" , а також здійснено оплату юридичних послуг у розмірі 2700,00 грн.

Згідно постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013 року витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Однак, позивачем не надано суду доказів, які підтверджують саме витрати позивача пов'язані з оплатою ним послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги, що позбавляє господарський суд можливості віднесення вказаних позивачем витрат на юридичні послуги у розмірі 2700,00 грн. за результатами розгляду спору на відповідача у справі.

З урахуванням вищевикладеного позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у справі.

На підставі та керуючись ст.ст.1,12,22,33,43,44,49,75,82-85 ГПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товарриства з обмеженою відповідальністю "Польза" (61009, м. Харків, пр-т Гагаріна,183-А, код 36988044) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РИБПРОДУКТ 97" (04073, м. Київ, вул. Куренівська,2-б, код 36643851) 23 659,84 грн. основного боргу, 9 747,21 грн. пені, 1720,50 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 25.06.2013 р.

Суддя Прохоров С.А.

справа №922/1430/13