Постанова

від 06.09.2013 по справі 922/1430/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2013 р. Справа № 922/1430/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Білецька А.М. , суддя Могилєвкін Ю.О.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибопродукт 97", м. Київ (вх. № 2197 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 19.06.13 р. у справі № 922/1430/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибопродукт 97", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Польза", м. Харків

про стягнення 52 673,37 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибопродукт 97", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Польза", м. Харків 42994,24 грн. суми основного боргу, 11137,70 грн. суми пені та 2700,00 грн. витрат на юридичні послуги.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.06.2013 р. по справі № 922/1430/13 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Польза" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибопродукт 97" 23659,84 грн. основного боргу, 9747,21 грн. пені та суму судового збору в розмірі 1720,50 грн.

Позивач не погодившись з даним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2013 р. у справі № 922/1430/13, позов задовольнити повністю. Позивач вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тієї обставини. що поставка товару на суму 19334,40 грн. підтверджується наявними у справі доказами, а саме: товарно-транспортною накладною від 21.11.2012, актом звірки розрахунків, листуванням сторін в електронній пошті, а також поясненнями позивача про обставини поставки і відсутність видаткової накладної. Позивач вважає, що обставина поставки продукції в даному випадку підтверджується товарно-транспортною накладної.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.08.2013 розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.08.2013.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними позивачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Відповідач зазначає про те, що він не порушив своїх грошових зобов'язань з оплати товару у розмірі 19334,40 грн., оскільки відповідно до умов договору розрахунки за відвантажену продукцію здійснюються покупцем з дати відвантаження, тобто з дати підписання видаткової накладної, яку позивач не надав. Відповідач вважає, що товарно-транспортна накладна від 21.11.2012 є документом, що оформлює процес перевезення вантажу, але не є підставою для здійснення оплати за перевезену продукцію, а також посилається на той факт, що позивач не надав видаткову накладну на суму 19334,40 грн.

27.08.2013 відповідач надав до суду клопотання, в якому просив розглянути справу без участі його уповноваженого представника.

Крім того, 29.08.2013 відповідач надав заперечення проти пояснень відповідача, в яких посилається на те, що поставка продукції підтверджується товарно-транспортною накладною від 21.11.2012 на суму 19334,40 грн. з відміткою покупця про отримання. При цьому зазначає, що накладна № 1015 від 27.11.2012 слідувала з вантажем, про що є відмітка в товарно-транспортній накладній.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2013 розгляд апеляційної скарги по даній справі відкладено на 05.09.2013.

В судове засідання 05.09.2013 сторони не з'явились, своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористались, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте сторони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "РИБПРОДУКТ 97" (постачальник, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальностю "ПОЛЬЗА" (покупець, відповідач по справі) було укладено договір № 62 від 22 червня 2011 року купівлі-продажу.

Відповідно до п.1.1 договору позивач зобов'язується передавати у власність відповідача товар партіями у відповідності до замовлення покупця, а покупець зобов'язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.

Звертаючись до господарського суду, позивач послався на те, що ним по видатковим накладним, копії яких долучено до матеріалів справи, було поставлено відповідачу товару на загальну суму 545 185,75 грн.

Відповідно до п. 5.3 договору покупець повинен оплатити продукцію протягом 28 календарних днів після відвантаження продукції.

Як зазначає позивача, поставлений на протязі 2012 року товар відповідачем залишився не сплачений частково на суму 42 999,24 грн., а саме: за видатковою накладною № 603 від 16.08.2012 року борг складає 3794,32 грн., за видатковою накладною № 927 від 10.10.2012 року борг складає 19865,52 грн. та за товарно-транспортною накладною б/н від 21.11.2012 року борг складає 19334,40 грн.

Оскільки відповідач суму заборгованості не сплатив, позивачем звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 42994,24 грн. суми основного боргу за вказаними накладними, 11137,70 грн. суми пені в зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленої позивачем продукції.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з того, що визнав доведеним факт поставки позивачем товару за видатковою накладною №603 від 16.08.2012 року на суму 3794,32 грн. та за видатковою накладною №927 від 10.10.2012 року у розмірі 19865,52 грн., а всього на суму 23 659,84 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем за вказаними накладними, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 23 659,84 грн. за отриманий ним товар.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 19 334,40 грн. боргу за поставлений товар на підставі товарно-транспортної накладної б/н від 21.11.2012 року, місцевий господарський суд відмовив у її задоволенні, виходячи з того, що до справи не надано видаткової накладної на поставку товару 21.11.2012 року оформленої у відповідності до вимог чинного законодавства, а товарно-транспортна накладна б/н від 21.11.2012 року не є документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, позивачем заявлена до стягнення пеня в розмірі 11137,70 грн., яка нарахована на підставі п. 6.2 договору.

Відповідно до п. 6.2 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день порушення зобов'язання.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем строк оплати товару отриманого за договором купівлі-продажу від 22.06.2011 року на протязі 2012 року систематично порушувався, що вбачається із наданого 19.06.2013 року позивачем до справи детального розрахунку штрафних санкцій із зазначенням періоду прострочення виконання зобов'язання з урахуванням проведених оплат.

Факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманої продукції підтверджується також наданою до справи випискою з особового рахунку позивача за період з 09.04.2012 року по 27.03.2013 року.

З урахуванням вищевикладеного, та приймаючи до уваги висновки суду щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення 19 334,40 грн. основного боргу за товарно-транспортною накладною б/н від 21.11.2012 року та видатковою накладною № РН-1015 від 27.11.2012 року відповідно, заявлена до стягнення пеня визнана місцевим господарським судом такою, що підлягає задоволенню частково у розмірі 9 747,21 грн.

В частині стягнення пені у розмірі 1390,49 грн., нараховану на суму 19 334,40 грн., судом відмовлено.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 2 700,00 грн. витрат на юридичні послуги, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ним було укладено договір про надання юридичних послуг з ТОВ "Центр правових послуг", а також здійснено оплату юридичних послуг у розмірі 2700,00 грн.

Зважаючи на те, що позивачем не надано суду доказів, які підтверджують саме витрати позивача пов'язані з оплатою ним послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги, суд першої інстанцїї визнав неможливим віднесення вказаних позивачем витрат на юридичні послуги у розмірі 2700,00 грн. за результатами розгляду спору на відповідача у справі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу в розмірі 19 334,40 грн. на підставі товарно-транспортної накладної від 21.11.2012, та відповідно, пені, нарахованої на цю суму.

З приводу наведених позивачем доводів колегія суддів зазначає наступне.

Так, за своєю суттю між сторонами склалися відносини з поставки товару за договором № 62 від 22.06.2011.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що одна сторона - постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму, що кореспондується з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1.2 договору купівля-продаж товару здійснюється на підставі накладної згідно замовлення покупця, а також згідно товарно-супровідної документації постачальника, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.3 договору постачальник (позивач) зобов'язується здійснити доставку на умовах DDP (Інкотремс 2000) м. Харків вул. Набережна Крупської, б. 5. Вантажні роботи у цьому випадку здійснюються за рахунок покупця. Датою відвантаження вважається дата, яка вказана у видатковій накладній.

П. 2.4 договору передбачено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару.

Отже, аналіз вказаних умов договору дає підстави вважати, що документом, який підтверджує факт відвантаження продукції та її отримання відповідачем є видаткова накладна.

Однак, в матеріалах справи відсутня видаткова накладна на підтвердження факту відвантаження позивачем та оприбуткування відповідачем товару, яка в розумінні п.5.3 договору може бути підставою для здійснення розрахунку за відвантажену продукцію. В той час, як розрахунки за відвантажену продукцію здійснюються покупцем в термін до 28 (двадцяти восьми) календарних днів саме з дати відвантаження, тобто з дати підписання видаткової накладної відповідачем.

Дослідивши надану відповідачем копію товарно-транспортної накладної від 21.11.2012, на яку посилається відповідач, колегія суддів констатує, що вона не відповідає ознакам первинного документу, що підтверджує здійснення господарської операції з поставки товару за договором, в розумінні вимог ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на підставі якого здійснюється господарська операція з поставки (купівлі-продажу) товару, нарахування податків і здійснення розрахунків за товар.

Так, вказана товарно-транспортна накладна від 21.11.2012 не містить власного номеру, номеру подорожнього листа, реквізитів договору, реквізитів довіреності на особу, що приймала ТМЦ, дати видаткової накладної, дати отримання товару отримувачем.

Більш того, як було з'ясовано під час розгляду справи, позивач не має оригіналу товарно-транспортної накладної від 21.11.2012, яку він надав у матеріали справи, тому відсутні підстави вважати її відповідність оригіналу.

До того ж, виходячи з положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна є обов'язковим документом, який повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1. Правил, товарно-транспортна накладна та дорожні листи є основними документами на перевезення вантажів, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

Сама по собі товарно-транспортна накладна не дозволяє відобразити усі дані, які необхідні для здійснення господарської операції та її належного документального підтвердження.

Таким чином, надана позивачем копія товарно-транспортної накладної від 21.11.2012 (оригінал якої у позивача взагалі відсутній) - є документом, що оформлює процес (послуги) перевезення вантажу, але не є підставою для здійснення оплати за перевезену продукцію у відповідності з умовами договору.

Отже, зважаючи на викладене, товарно-транспортна накладна від 21.11.2012 не може бути достатньою правовою підставою для стягнення грошових коштів у розмірі 19 334,40 грн.

В свою чергу умовами укладеного договору зазначено (п. 5.3), що розрахунки за відвантажену продукцію здійснюються покупцем в термін до 28 календарних днів з дати відвантаження. А п. 2.3. Договору передбачає, що датою відвантаження вважається дата, яка вказана у видатковій накладній.

Спірним договором строк виконання відповідачем обов'язку з оплати товару встановлено і відраховується від дати видаткової накладної.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Однак, позивачем не надано належним чином оформлену видаткову накладну на суму 19334,40 грн. на підтвердження факту отримання товару відповідачем та, яка у відповідності з умовами договору є підставою для здійснення розрахунків.

Що стосується наданих позивачем копій накладної, довіреності та замовлення та

інших роздруківок з електронної пошти, слід зазначити, що вони не доводять

здійснення господарської операції.

Так, видаткова накладна № РН-1015 від 27.11.2013 не містить прізвища, посади, підпису уповноваженої особи та відбиту печатки відповідача. Докази направлення

(передачі) цієї накладної відповідачу в матеріалах справи відсутні і таких доказів до суду не надано.

Надана позивачем копія довіреності взагалі не встановлює будь-яких повноважень, оскільки в ній не міститься підпис уповноваженої особи, а оригінал довіреності взагалі відсутній. Зазначена у копії довіреності уповноважена особа (Сєрокурова О.В.) не збігається з особою, що поставила свій підпис у ТТН (Руденко В.Є.). До того ж, довіреність може підтвердити лише повноваження особи на отримання товару, а не встановлює факт приймання товару.

Копія замовлення також не встановлює вчинення господарської операції, оскільки може відображати лише бажаний до отримання асортимент товару. Копія наданого позивачем замовлення не містить ні підписів, ні відбитків печаток сторін, отже воно взагалі є не погодженим між сторонами.

Дата у замовлені 22.11.2012 не збігається з датою товарно-транспортної накладної - 21.11.2012. Отже відповідач замовив товар після того, як позивач його передав перевізнику, що фізично є неможливим.

Колегія суддів звертає увагу, що з наданих позивачем документів випливає, що перевезення вантажу відбулося раніше, ніж сам відпуск за видатковою накладною, оскільки дата товарно-транспортної накладної - 21.11.2012, а дата видаткової накладної - 27.11.2012, що свідчить про неможливість здійснення перевезення вантажу за товарно-транспортною накладною від 21.11.2012 продукції, яка поставляється за видатковою накладною 27.11.2012 .

Інші роздруковані повідомлення позивача також не доводять факту здійснення господарської операції, оскільки не є первинними документами, джерело їх походження є невідомим, а з їх змісту не випливає, що відповідач отримав продукцію або визнав заборгованість у розмірі 19 334,40 грн.

Посилання позивача на акт звірки, яким, на думку позивача, відповідач начебто

визнав суму боргу, суперечить дійсним обставинам справи.

Так, позивач надав копію акту звірки і сам зазначив, що оригіналу у нього немає, оскільки цей акт був направлений факсимільним зв'язком (чи електронною поштою, як зазначив позивач вже під час апеляційного перегляду справи).

Судом з'ясовано, що оригінальний акт звірки сторонами підписаний не був з тих підстав, що відповідач не погодився з бухгалтерським обліком товарно-матеріальних цінностей, вказаних в акті, через що не направляв оригінал акту звірки із своїми підписом та печаткою до позивача.

Крім того, акт звірки не є документом, що підтверджує визнання відповідачем суми боргу, а тому не може бути підставою для стягнення грошових коштів, оскільки акт звірки сторін носить інформаційний характер, є лише документом бухгалтерського обліку і не може оцінюватись судами як доказ існування боргу та доказ визнання суми боргу боржником.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, з урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами ані факту поставки позивачу продукції за товарно-транспортною накладною від 21.11.2012, ані виникнення у нього права на отримання грошових коштів у розмірі 19 334,40 грн.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 19.06.13 у справі № 922/1430/13.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибопродукт 97", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.06.13 у справі № 922/1430/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 05 вересня 2013 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Могилєвкін Ю.О.