Постанова

від 02.07.2013 по справі 923/405/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2013 р.Справа № 923/405/13 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мишкіної М.А.,

Будішевської Л.О.

при секретарі - Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства „КПКФ Золоте Руно"

на рішення господарського суду Херсонської області

від 23.04.2013р.

по справі № 923/405/13

за позовом: Приватного підприємства Спеціалізованої монтажно - налагоджувальної фірми „Газкотлоналадка"

до Приватного підприємства „КПКФ Золоте Руно"

про стягнення 2491,99 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року Приватне підприємство Спеціалізована монтажно - налагоджувальна фірма „Газкотлоналадка" (далі - Фірма) звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Приватного підприємства „КПКФ Золоте Руно" (далі - Підприємство) про стягнення 1985 грн. основного боргу, що виник у зв'язку з неоплатою виконаних робіт згідно з договором № 9 на авторський нагляд від 21.01.2010 року, а також 148,47 грн. - пені, 196,51 грн. - інфляційних нарахувань та 162,01 грн. - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позовні вимоги обґрунтовувалися невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами у справі договором № 9 на авторський нагляд від 21.01.2010р. щодо оплати виконаних робіт у встановлений строк. А тому, на підставі ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України позивач просив задовольнити позов.

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 23.04.2013 року (суддя - Немченко Л.М.), позов задоволено частково в сумі 2343 грн. 52 коп., стягнуто з приватного підприємства "КПКФ Золоте Руно" на користь приватного підприємства "Спеціалізована монтажно-налагоджувальна фірма "Газкотлоналадка" заборгованість в сумі 1985 грн., 196 грн. 51 коп. - інфляційних нарахувань, 162 грн. 01 коп. - 3% річних, а також 1617 грн. 99 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені відмовлено.

Судове рішення мотивовано встановленими по справі обставинами доведеності порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати виконаних робіт та відповідності обчисленого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань та процентів річних вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням Підприємство подало до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та у задоволенні позову відмовити. При цьому, скаржник посилається на те, що наданий позивачем в обґрунтування пред'явлених позовних вимог акт № 1/9 від 09.06.2010р. здачі - приймання проектно - вишукувальної, науково - технічної продукції по договору № 9 від 21.01.2010р., не може бути доказом прийому - передачі виконаних по договору робіт, складання якого передбачено п. 3.2.2 договору, а є доказом узгодження умов виконання замовлення, зазначених в п. 1.2 договору як «Технічне завдання».

Крім того, зазначає скаржник, судом не було взято до уваги, що замовником за даним договором був сплачений аванс за майбутні роботи в розмірі 992,50 грн., що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони були повідомлені заздалегідь належним чином, проте не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Нез'явлення представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 21.01.2010 року між Фірмою (замовник) та Підприємством (виконавець) було укладено договір на авторський нагляд № 9, за яким за дорученням замовника виконавець зобов'язався провести авторський нагляд по об'єкту: "Улаштування АГЗП на території "ХТЕ" по вул. Ілліча в м. Херсоні для ПП "КПКФ "Золоте Руно".

Умовами даного договору визначено, що розробка проекту виконується виконавцем на підставі Технічного завдання на проектування, погодженого сторонами, яке є невід'ємною частиною договору; вартість робіт згідно з договірною ціною, яка є невід'ємною частиною даного договору, складає 1985 грн.; замовник здійснює оплату робіт у наступному порядку: до початку виконання робіт - попередня оплата у розмірі 50% ціни договору та протягом 3 банківських днів з моменту підписання сторонами акту здачі - приймання виконаних робіт - остаточний розрахунок; замовник зобов'язується прийняти виконані виконавцем роботи і розроблений Проект та оплатити їх; за несвоєчасну оплату виконаних робіт по договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості робіт за кожний день прострочення платежу, але не більше 10% від вартості робіт.

На виконання умов договору відповідач 08.02.2010 року перерахував позивачу 992,50 грн. в якості передоплати, що складає 50% вартості обумовлених договором робіт, що підтверджується банківськими виписками доданими скаржником до апеляційної скарги та не заперечується позивачем.

Позивач виконав обумовлені цим договором роботи і 09.06.2010 року сторони підписали акт № 1/9 здачі - приймання проектно - вишукувальної, науково - технічної продукції за договором № 9 від 21.01.2010р., який був підписаний відповідачем без будь - яких зауважень.

Проте, остаточна оплата виконаних робіт відповідачем проведена не була, у зв'язку з чим позивач і звернувся до господарського суду з даним позовом за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 837 ЦК України визначено, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2 - 4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

Водночас, колегія суддів бере до уваги, що за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи (ст. 892 ЦК України). При цьому, частиною 1 ст. 894 ЦК України передбачено, що виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.

Судом апеляційної інстанції установлено, що відповідач не заперечуючи факту виконання позивачем обумовлених договором № 9 від 21.01.2010р. підрядних робіт за його завданням, не надав суду належних доказів проведення розрахунку в повному обсязі, у зв'язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 992,50 грн. слід визнати таким, що підлягає стягненню.

Судом апеляційної інстанції не приймається до уваги безпідставне твердження скаржника, що акт № 1/9 від 09.06.2010р. не може бути доказом прийому - передачі виконаних за договором № 9 від 21.01.2010р. робіт, складання якого передбачено умовами п. 3.2.2 договору, а є доказом узгодження умов виконання замовлення, зазначених в договорі як Технічне завдання.

Наявний у справі акт № 1/9 від 09.06.2010р. підписаний уповноваженими представниками сторін беззаперечно свідчить про те, що виконані позивачем підрядні роботи за договором № 9 від 21.01.2010р. були прийняті відповідачем без будь - яких зауважень щодо їх обсягу та вартості.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі п. 6.2 договору нарахував відповідачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми основного боргу за період з 01.09.2010р. по 01.03.2013р. в сумі 148,47 грн., а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України втрати від інфляції в сумі 196,51 грн. та 3% річних в сумі 162,01 грн. за період з 13.06.2010р. по 01.03.2013.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши обчислені позивачем розрахунки втрат від інфляції та процентів річних колегія суддів приходить до висновку щодо їх помилковості, оскільки вони розраховані без урахування сплаченого відповідачем авансу в сумі 992,50 грн. Таким чином, виходячи з фактичної суми простроченого платежу в розмірі 992,50 грн. за вказаний період прострочення стягненню з відповідача на користь позивача підлягають втрати від знецінення грошових коштів в сумі 98,26 грн. та 3% річних в сумі 81 грн.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд виходив із того, що статтею 258 ЦК України визначені спеціальні строки позовної давності в один рік в частині стягнення неустойки (штрафу, пені), у зв'язку з чим дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення пені задоволенню не підлягає, як заявлена безпідставно.

Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду помилковим, зробленим без урахування положень ст. 267 ЦК України, згідно з якими позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався до суду з заявою про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення пені.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за період з 15.06.2010р. по 15.12.2010р. в сумі 81,09 грн.

Викладене в апеляційній скарзі твердження скаржника, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи спростовується наявним у справі повідомленням відділення поштового зв'язку про вручення рекомендованого поштового відправлення, яке беззаперечно свідчить про те, що відповідача в порядку передбаченому ст. 64 ГПК України заздалегідь було повідомлено судом про день, час і місце проведення засідання господарського суду.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом апеляційної інстанції, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

З у рахуванням наведених правових положень та встановлених обставина даної справи колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з ст. ст. 44, 49 ГПК України за рахунок відповідача позивачу підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 864,89 грн.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „КПКФ Золоте Руно" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Херсонської області від 23.04.2013 року у справі № 923/405/13 скасувати частково, викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "КПКФ Золоте Руно" (73000, м. Херсон, вул. Чорноморська, код ЄДРПОУ: 35330260) на користь Приватного підприємства Спеціалізованої монтажно - налагоджувальної фірми „Газкотлоналадка" (73000, м. Херсон, вул. 49-ї Гвардійської дивізії, буд. 2, корп. 4, кв. 130) 992,50 грн. - основного боргу, 81,09 грн. - пені, 98,26 грн. - втрат від інфляції, 81 грн. - 3% річних та 864,89 грн. - судових витрат.

В решті частини позову відмовити.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мишкіна М.А.

Будішевська Л.О.