Постанова

від 26.06.2013 по справі 5015/3740/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2013 р. Справа № 5015/3740/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючий суддя Желік М.Б.

Суддів Кузь В.Л.

Малех І.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Львів", м. Львів, пр. В.Чорновола (вих. № б/н від 25.04.2013 року)

на рішення Господарського суду Львівської області

від 07.11.2012 року у справі № 5015/3740/12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Таiсія", м.Львів

до відповідача: Львівська міська рада, м. Львів, пл. Ринок,1

про визнання права власності на навіс до нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, проспект Чорновола, 7а

За участю представників сторін :

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

від скаржника - Гриценко С.І. - представник за довіреністю.

Сторонам роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст. 22,27 ГПК України. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід складу суду не надходило.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

07.11.2012 року Господарським судом Львівської області винесено рішення у справі № 5015/3740/12 ( с. Р.Матвіїв ) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таісія", м. Львів до відповідача Львівська міська рада, м. Львів, пл. Ринок, 1 про визнання права власності на навіс до нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою м. Львів, пр. Чорновола, 7а відповідно до якого позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції аргументоване тим, що позивачу належить право власності на нежитлове приміщення загальною площею 94,5 м2, що знаходиться за адресою м. Львів, пр. В.Чорновола, 7а, та земельна ділянка для обслуговування магазину загальною площею 0,0117 га. Судом встановлено, що згідно технічного висновку за результатами обстежень основних несучих конструкцій нежитлових приміщень одноповерхового будинку на пр. В.Чорновола, 7а у м. Львові станом на травень 2012 року будівля розташована на рівнинній ділянці є одноповерховою та складається із двох частин, розташованих під одним дахом, що є нерозрізною конструкцією - закритого приміщення площею 86,9 м2 та відкритого незаскленого майданчика. Також встановлено, що конструкція плити зазначала значних ушкоджень та потребує додаткового утеплення.

Відтак господарський суд на підставі п. 10 Постанови КМУ від 13.04.2011 року № 461 "Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", який передбачає прийняття в експлуатацію самочинно збудованого нерухомого майна право власності на яке визнано за рішенням суду, вважав за доцільне захистити невизнане право позивача та визнати за ним право власності на навіс до нежитлового приміщення, що розташоване за адресою м. Львів, пр. В.Чорновола, 7а.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області Товариство з обмеженою відповідальністю "Готель "Львів", м. Львів, пр. В.Чорновола, 7а звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2012 року у справі № 5015/3740/12 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення в порушення норм процесуального закону не залучено до участі у справі скаржника, права якого порушуються винесенням оскаржуваного рішення. Скаржник також зазначає, що суд визнав право власності на навіс до нежитлового приміщення, який є суцільним залізобетонним козирком на будівлі Готелю "Львів" та проходить по фасадній стороні по пр. В.Чорновола і боковій стороні по вул. Ваговій у м. Львові. Зазначений козирок головної будівлі готельного комплексу ТОВ "Готель Львів' є невіддільним декоративно-архітектурним елементом будівлі готелю, загальний вигляд якого визначений архітектурним проектом ще при будівництві готелю у 1960 роках.

23.07.2009 року відповідно до договору купівлі-продажу ЗАТ "Готель Львів" (правонаступником якого є скаржник) набув право власності на нежитлові приміщення готелю "Львів" загальною площею 11307,8 м2 , що розташовані за адресою м. Львів, пр. В.Чорновола, 7а, підтвердженням чого є витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відтак, скаржник зазначає, що посилання господарського суду на норми матеріального права, які регулюють питання визнання права власності на самочинне будівництво на підставі рішення суду є помилковим.

Згідно автоматизованого розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 30.04.2013 року справу за № 5015/3740/12 розподілено до розгляду судді - доповідачу Желіку М.Б. Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 30.04.2013р. у склад колегії для розгляду справи № 5015/3740/12 введено суддів Костів Т.С., Малех І.Б.

26.06.2013 року розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду у зв'язку з відпусткою члена колегії - судді Костів Т.С. вносилися зміни до складу колегії по розгляду справи № 5015/3740/12, відтак розгляд справи здійснювався колегією суддів у складі головуючого судді - Желік М.Б., суддів Кузь В.Л., Малех І.Б.

Зазначеному складу суду відводів не заявляли.

30.04.2013 року ухвалою Львівського апеляційного господарського суду Товариству з обмеженою відповідальністю "Готель Львів" поновлено строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2012 року у справі № 5015/3740/12.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.04.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 22.05.2013 року.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2013 року та 12.06.2013 року розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав наведених у них.

У судовому засіданні 26.06.2013 року скаржник участь уповноваженого представника забезпечив, який надав пояснення по суті апеляційної скарги та просив суд її задоволити.

Позивач та Відповідач явки уповноважених представників не забезпечили, хоча і були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи.

26.06.2013 року через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду надійшло клопотання (вих. № 47 від 26.06.2013 року) від ТОВ "Таісія" про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням представників Д.Іванова та Л.Думки. До клопотання не додано доказів неможливості забезпечення участі повноважного представника у судовому засіданні та не доведено неможливість заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду обох представників сторін або однієї із них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з врахуванням конкретних обставин справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємств, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника ( з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причин його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що клопотання ТОВ "Таісія" задоволенню не підлягає.

Колегія суддів розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшла до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2012 року у справі № 5015/3740/12 слід скасувати, а вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель Львів" задоволити та прийняти нове рішення.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Таісія" звернулося до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності на навіс до нежитлового приміщення на підставі вимог ст. 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 29.08.2007 року серії Г-02507 позивачу на праві приватної власності належать нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою м. Львів, пр. В.Чорновола, 7а загальною площею 94,5 м2. Вказане свідоцтво видане на підставі наказу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 29.08.2007 року № 982-НЖ-Г "Про оформлення ТОВ "Таісія" права власності на нежитлові приміщення пр. Чорновола,7а.".

Ухвалою 5 сесії 6 скликання Львівської міської ради № 1016 від 15.12.2011 року "Про продаж ТОВ "Таісія" земельної ділянки на пр. В.Чорновола, 7-а" з метою забезпечення ефективного використання земельного фонду міста вирішено продати позивачу земельну ділянку загальною площею 0,0117 га на пр. В.Чорновола, 7а у м. Львові для обслуговування магазину за рахунок земель житлової та громадської забудови та встановлено ціну продажу у розмірі - 214 948, 00 грн.

На замовлення генерального директора ТОВ "Таісія" ТОВ "ЮВІТ" лтд здійснив обстеження основних несучих конструкцій нежитлових приміщень одноповерхового будинку на пр. В.Чорновола, за результатами якого встановлено, що несуча здатність перекриття над 1-м поверхом достатня для сприйняття фактичного навантаження, проте конструкція плити зазнала значних ушкоджень внаслідок впливу атмосферних опадів та від'ємних температур, крім того, конструкція покрівлі не задовольняє вимоги енергоощадності і потребує додаткового утеплення. Окрім того, плита перекриття над двома частинами споруди є суцільною монолітною залізобетонною, демонтаж окремих ділянок плити може зашкодити споруді в цілому.

На підставі зазначених документів, а також технічного паспорта виготовленого на замовлення позивача Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 26.03.2012 господарський суд визнав за позивачем право власності на навіс до нежитлового приміщення.

Однак, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду із зазначеними висновками господарського суду не погоджується, з огляду на таке.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на нього визначені положеннями спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в п. 1 ст. 376 ЦК України, де вказано, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України). Проте, відповідно до положень ст. 376 ЦК України право власності на самочинне будівництво може бути визнане за рішенням суду, зокрема, коли власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч. 2 ст. 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК).

При визнанні права власності на самочинне будівництво необхідним є чітке визначення ознак самочинного будівництва і встановлення підстав визнання права власності на нього, з'ясування за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право, чи заявлено позивачем позов саме на підставах передбачених ст. 376 Цивільного кодексу України, чи не порушуються права інших осіб.

Так, скаржник звернувшись до суду з апеляційною скаргою зазначає, що винесенням оскаржуваного рішення суд незаконно позбавив його права власності на майно.

Судом встановлено, що скаржник у відповідності до умов договору оренди майна від 04.05.1994 року Закрите акціонерне товариство "Готель "Львів" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Львів") орендував цілісний майновий комплекс Підприємства готельного обслуговування "Львів", в який зокрема входили будівля готелю по вул. 700-річчя Львова (на даний час пр. В.Чорновола) та прилегла одноповерхова будівля по вул. Ваговій в складі якої є вбудоване нежитлове приміщення позивача. Відповідно до умов договору оренди та норм про приватизацію ЗАТ "Готель "Львів" здійснив викуп орендованого цілісного майнового комплексу.

Згідно договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу "Готель "Львів" № 2314 від 23 липня 2009 року укладеного між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та Закритим акціонерним товариством "Готель "Львів" у власність останнього передано нежитлові приміщення (Готель "Львів") загальною площею 11 307,8 м2, які розташовані в восьмиповерховому будинку з підвалом (літ. "А-8") за адресою місто Львів, проспект Чорновола В., буд. 7; будівлі загальною площею 634,1 м2, які розташовані за адресою місто Львів, вулиця Куліша П., буд. 32, а саме будівлі позначені в технічній документації під літерами "А-1", "Б-1", загальною площею 323,0 м2, будівлі позначені в технічній документації під літерами "В-В', Ж", загальною площею 265,7 м2, будівля позначена в технічній документації під літерою "Г", загальною площею 12,6 м2, будівля позначена в технічній документації під літерою "Д", загальною площею 5,8 м2, будівля позначена в технічній документації під літерою "З", загальною площею 27,0 м2.

Вказані приміщення передані покупцеві згідно акту приймання-передачі № 2314 від 07.09.2009 року.

Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу "Готель "Львів" № 2314 від 23.07.2009 року та акт приймання-передачі № 2314 від 07.09.2009 року підписані і скріплені печатками обох сторін, що свідчить про погодження сторонами всіх істотних умов даного договору.

Відповідно до витягу з проекту будівництва будівлі "Готелю "Львів" долученого до матеріалів справи вбачається, що по периметру головного фасаду, а також одноповерхового крила на відмітці +4,05 передбачено будівництво монолітного залізобетонного козирка на куті прилягаючого до металевих стійок.

Скаржником до матеріалів справи також додано експікацію земельної площі присадибної ділянки та план фасаду одноповерхового крила зі сторони вул. Ботвіна (на даний час вул. Вагова), який погоджений управлінням капітального будівництва міста Львова 25.03.1971 року, з яких вбачається, що козирок головної будівлі готельного комплексу є невіддільним елементом будівлі готелю, який поєднує основну 8-ми поверхову будівлю готелю по пр. Чорновола В. з одноповерховою будівлею готельного комплексу по вул. Ваговій у м. Львові. Над головним входом в готель козирок має витягнуту форму на тротуар та дзеркально відтворений на завершення фасаду з вул. Вагової, підкресливши цілий архітектурний комплекс будівлі.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням суду порушуються законні права та охоронювані інтереси скаржника.

Так, матеріалами справи спростовують доводи позивача щодо самовільного будівництва вказаного козирка. Відтак, необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи є посилання господарського суду на п. 10 Постанови КМУ від 13.04.2011 року № 461 якою затверджено "Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", згідно якого у випадку визнання за рішенням суду права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, воно приймається в експлуатацію відповідно до зазначеного порядку.

За змістом ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відтак, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

У пункті 8.1. Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 (що діяло на момент звернення позивача до суду) передбачено, що оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Ознаками нерухомої речі є те, що ці об'єкти розташовані на земельній ділянці та нерозривно пов'язані із землею, тобто вони не можуть існувати без землі, а також переміщення зазначених об'єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано, а матеріалами справи не підтверджується, що навіс до нежитлового приміщення, який знаходиться за адресою м. Львів, пр. В.Чорновола, 7а збудований позивачем, відтак визнання за ним права власності на підставі ст. 376 Цивільного кодексу України є безпідставним. Окрім того, положення ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України не поширюється на випадки розміщення на земельній ділянці об'єктів, які не пов'язуються із землею фундаментом і не визнаються згідно чинного законодавства нерухомістю, що має місце у даному випадку.

Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ст. 101 ГПК України). Скаржник додаткових доказів до суду апеляційної інстанції не подав.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У зв'язку з зазначеним, а також враховуючи те, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є обґрунтованими, колегія суддів визнає їх належною підставою для скасування оскаржуваного рішення, та вважає за необхідне у відповідності до вимог ст. 103 Господарського процесуального кодексу України скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2012 року у справі №5015/3740/12 та прийняти нове рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103, 105, ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Готель "Львів", м. Львів, пр. В.Чорновола (вих. № б/н від 25.04.2013 року) задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 07.11.2012 року у справі № 5015/3740/12 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Таісія", м. Львів відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 01.07.2013 року

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Кузь В.Л.

суддя Малех І.Б.