Постанова

від 18.06.2013 по справі 816/1781/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/1781/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

при секретарі - Лі Н. А.,

за участю:

представників позивача - Портянко Є. В., Черчик А. В.,

представника відповідача - Вербицька І. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Виробничо - комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

04 квітня 2013 року Виробничо - комерційне товариство з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 жовтня 2012 року № 0003632310 та № 0003652310.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було донараховано податкові зобов'язання ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ідилія". Позивач вважає, що вказані господарські правовідносини є реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Ці правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання задля власних потреб. За вказаними господарськими операціями відбувся рух активів у процесі їх здійснення, а саме здійснювалася оплата з боку позивача за виконані ремонтні роботи. Отже, на думку позивача, його дії, як платника податку, є добросовісним, а вчинені господарські операції при взаємовідносинах з ТОВ "Ідилія" не викликають сумніву в їх реальності.

Представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Відповідач надав до суду письмові заперечення, в яких, зокрема, вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення винесені за результатами виявлених порушень за наслідками проведеної перевірки позивача, повністю відповідають нормам чинного законодавства та є такими, що не підлягають скасуванню.

Представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" відмовити.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Виробничо - комерційне товариство з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" зареєстровано як юридична особа 19 вересня 2003 року Виконавчим комітетом Полтавської міської ради, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 712885 /а. с. 79/, перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 15 листопада 2007 року № 100077477 /а. с. 80/.

На підставі наказу № 1704 від 19 вересня 2012 року "Про проведення невиїзної документальної позапланової перевірки ВК ТОВ "Техкомплектсервіс", код за ЄДРПОУ 32636107", ДПІ у м. Полтаві Полтавської області ДПС було проведено невиїзну документальну перевірку позивача, оформлену актом від 28 вересня 2012 року № 2967/22-5/32636107 "Про результати невиїзної документальної перевірки ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" (код ЄДРПОУ 32636107) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Ідилія" (код ЄДРПОУ 36054401) за період з 01 вересня 2009 року по 30 вересня 2009 року".

Перевіркою було встановлено порушення ВК ТОВ "Техкомплектсервіс":

підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого за період ІІІ квартал 2009 року занижено податок на прибуток на загальну суму 390 192 грн.;

підпунктів 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого за вересень 2009 року занижено податок на додану вартість усього на суму 295 766 грн.

Позивач не погодився з висновками акту перевірки та надав відповідачу заперечення. Листом № 11172/10/22-528 від 11 жовтня 2012 року ДПІ у м. Полтаві відхилило заперечення позивача та зазначила, що висновки акту від 28 вересня 2012 року № 2967/22-5/32636107 є правомірними /а. с. 27-28/.

На підставі висновків акту перевірки від 28 вересня 2012 року № 2967/22-5/32636107, відповідачем 12 жовтня 2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0003632310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в сумі 487 740 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж - + 390 192 грн., штрафні (фінансові) санкції - 97 548 грн. /а. с. 29/, та № 0003652310, яким ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 369 708 грн., в тому числі основний платіж - + 295 766 грн., штрафні (фінансові) санкції - 73 942 грн. / а. с. 31/.

Позивач не погодився з вказаними рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку до Державної податкової служби у Полтавській області. Рішенням про результати розгляду скарги № 3194/10/10-215 від 17 грудня 2012 року скаргу ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" залишено без задоволення, а податкові повідомлення - рішення від 12 жовтня 2012 року № 0003632310 та № 0003652310 - без змін.

Позивач не погодився із податковими повідомленнями - рішеннями від 12 жовтня 2012 року № 0003632310 та № 0003652310, у зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням суд приходить до наступних висновків.

Згідно акту перевірки та пояснень відповідача, збільшення позивачу податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 369 708 грн. та податку на прибуток у сумі 487 740 грн. податковий орган обґрунтовував сумнівністю господарських операцій між позивачем та ТОВ "Ідилія" (код ЄДРПОУ 36054401), що виникли у вересні 2009 року.

Так, відповідачем в акті перевірки зазначено, що ним отримано відповідь від ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 31 серпня 2011 року № 21479/7/23-318 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Ідилія" у зв'язку з тим, що підприємство знаходиться на обліку у ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська з неосновним станом.

Також, податковий орган посилався в акті перевірки на матеріли, надані ГВ ПМ ДПІ у м. Полтаві, зокрема, на протокол допиту свідка ОСОБА_4 (керівник ТОВ "Ідилія") та висновок експерту МНДЕКЦ "Експол" № 97-3/12 від 05 вересня 2012 року, відповідно до якого підписи на податкових, видаткових накладних, актах здачі-прийняття ТОВ "Ідилія", складених у вересні 2009 року виконані не гр. ОСОБА_4, а іншою особою.

Надаючи оцінку вказаним посиланням відповідача, як на доказ відсутності реальності господарської операції та на підставу для відмови у задоволенні позову, суд виходить з наступного.

Сам по собі Акт перевірки містить факти, на які посилається відповідна посадова особа органу Державної податкової служби України при складанні відповідних висновків перевірки, проте ці факти повинні підтверджуватися певними засобами доказування, в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства.

За змістом норми частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду, розмір судових витрат тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Зокрема, нормою зазначеної статті визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування; докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги; обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином наведені норми встановлюють обсяг доказування, порядок надання та дослідження доказів.

Відповідно до статті 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 11 вересня 1997 року Конвенція набула чинності для України, після чого в України виникло міжнародно-правове зобов'язання забезпечити додержання конвенційних гарантій, зокрема і тих, які передбачені статтею 6 Конвенції, на національному рівні.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує, що "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". Таким чином, дане положення встановлює презумпцію невинуватості обвинуваченої особи.

Тобто пункт 2 статті 6 Конвенції захищає будь-яку особу від поводження з нею як з винною не лише з боку судді або суду, а й з боку посадових осіб до винесення вироку.

Отже, відомості, які містяться в протоколі допиту свідка ОСОБА_4 не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відсутності господарської операції без відповідного судового рішення.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Позивачем на підтвердження позовних вимог щодо здійснення господарських операцій, реальність яких ставиться під сумнів вищезгаданим актом перевірки, надано первинну бухгалтерську документацію.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Положеннями підпункту 7.2.6 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Як вбачається з додаткових пояснень позивача, між ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" та ТОВ "Ідилія" 14, 15, 17 та 18 вересня 2009 року було укладено усний договір купівлі - продажу товарів /а. с. 108/, а 21 вересня 2009 року укладено усний договір послуг, відповідно до якого ТОВ "Ідилія" зобов'язувалась надати послуги за замовленням позивача, зазначені в рахунках-фактурах, виписаних ТОВ "Ідилія", а позивач зобов'язується оплатити надані ТОВ "Ідилія" послуги відповідно до виставлених рахунків-фактур.

ТОВ "Ідилія" було видано рахунки-фактури № 21/09-3 від 21 вересня 2009 року, відповідно до якої визначено оплату за послуги з ремонту бурового насосу УНБ-600 у розмірі 100 405 грн. 22 коп., в тому числі ПДВ 16 734 грн. 20 коп.; № 18/09-2 від 18 вересня 2009 року (щодо придбання товару гідравлічних частин (лівої і правої) на загальну суму 1 086 882 грн. 62 коп.; № 17/09-1 від 17 вересня 2009 року (щодо придбання товару клапану запобіжного, комплекту гумових ущільнень, штоку, напівштоку, втулки Ф 160 мм, клапану насосу, привідного валу) на загальну суму 197 306 грн. 64 коп.; № 15/09-3 від 15 вересня 2009 року (щодо придбання товару підшипнику 10079/710) на загальну суму 389 999 грн. 95 коп.; № 14/09-2 від 14 вересня 2009 року (щодо придбання товару підшипнику 3636, суміші піскоструйної, розчиннику, фарби, поршню Ф 160 мм, підшипнику 3352) на загальну суму 98 325 грн. 40 коп./а. с. 110-114/; видаткові накладні /а. с. 56-59/, податкові накладні /а. с. 51-53/.

Позивачем, також, надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21 вересня 2009 року, відповідно до якого ТОВ "Ідилія" були проведені такі роботи (надані такі послуги): ремонт трьох бурових насосів УНБ-600. Загальна вартість виконаних робіт (послуг) становить 83 671 грн. 02 коп. /а. с. 61/.

Позивач необхідність укладання вказаних договорів обґрунтовував тим, що отримані товари та послуги від ТОВ "Ідилія" були використані в подальшій господарській діяльності з ДАТ "Чорноморнафтогаз" НАК "Нафтогаз України" по ремонту бурових насосів УНБ-600 на СПБУ "Сиваш" ДАТ "Чорноморнафтогаз". Так, 06 серпня 2009 року між ним та Державним акціонерним товариством "Черноморнафтогаз" було укладено договір № 698 про надання послуг з ремонту бурових та цементувальних насосів (трьох цементувальних насосів типу 11вТ (№ 1, № 2, № 3) та трьох бурових насосів УНБ-600 (№ 1, № 2, № 3) на СПБУ "Сиваш".

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової зв'язності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Позивачем жодних документів на підтвердження транспортування товарів, придбаних у ТОВ "Іділія" до суду надано не було.

В письмових поясненнях від 25 квітня 2013 року позивач зазначив, послуги з ремонту бурового насосу УНБ-600 в кількості трьох штук було здійснено на виробничій базі позивача, що знаходиться за адресою вул. Лагоди, 42, м. Полтава. На підставі домовленості між позивачем та ДАТ "Чорноморнафтогаз" виконання вказаних послуг було здійснено за допомогою залучення субпідрядної організації - ТОВ "Ідилія", проте жодних доказів на підтвердження вказаної обставини суду надано не було.

До того ж, з пояснень представника позивача, наданих під час судового розгляду справи, єдиним документом, який підтверджує факт виконання усного договору між позивачем та ТОВ "Ідилія", обсяг, вид та вартість наданих послуг, є акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 21 вересня 2009 року, відповідно до якого ТОВ "Ідилія" були проведені такі роботи (надані такі послуги): ремонт трьох бурових насосів УНБ-600. Загальна вартість виконаних робіт (послуг) становить 83 671 грн. 02 коп. /а. с. 61/

Інших первинних документів в яких чітко було б визначено, в чому саме полягали послуги з ремонту, чи пов'язані вони з господарською діяльністю позивача з наданням підтверджуючих документів, які свідчать про те, що виконавець в процесі надання послуг проводив певну роботу, до перевірки та суду не надано.

Суд зазначає, що нормою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічна вимога міститься і в пункті 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"та пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на такому основному принципі, як превалювання сутності над формою, зі яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Надаючи оцінку документам, що містяться в матеріалах справи, і які оформлювались між позивачем та ТОВ "Ідилія" суд зазначає, що зі змісту Акту здачі - прийняття робіт (надання послуг), який складений про те, що виконавцем були надані послуги з ремонту, неможливо встановити обсяг господарської операції, кількість, вартість одиниці наданих послуг.

Аналіз наданих суду позивачем документів по відносинам з ТОВ "Ідилія" надають підстав для висновку, що винагорода контрагенту сплачувалась позивачем в повному обсязі за не визначений обсяг наданих послуг.

Відтак, зі змісту зазначених документів вбачається, що ТОВ "Ідилія" отримана винагорода в повному об'ємі без надання доказів щодо виконання обов'язків за усним договором, також не надано доказів погодження його сторонами обсягу виконання усного договору.

Позивач в своїх поясненнях від 25 квітня 2013 року зазначив, що в подальшому ремонт бурових насосів здійснювався працівниками позивача безпосередньо на СПБУ "Сиваш", на підтвердження чого позивачем надані наступні документи: подорожній лист, посвідчення про відрядження, звіти про використання коштів на відрядження, проїзні документи /а. с. 186-207/.

Суд зауважує, що вказані обставини свідчать про те, що позивач на момент укладання усного договору з ТОВ "Ідилія" про надання послуг з ремонту бурових насосів мав найманих працівників, які в подальшому виконували роботи з ремонту зазначених насосів.

При цьому позивач не надав обґрунтованих доказів необхідності та економічної доцільності укладення договору з ТОВ "Ідилія".

Суд вважає за необхідне, також зазначити наступне.

Перевезення вантажів автомобільним транспортом регулюються Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.2007 № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 /далі по тексту - Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом/.

Відтак, вимоги зазначених Правил є обов'язковими для позивача.

За визначенням пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування; товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пунктів 11.1, 11.4-11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів/пункт 11.1/.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля /пункт 11.4/.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) /пункт 11.5/.

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри /пункт 11.6/.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику /пункт 11.7/.

Пунктом 13.1 цих Правил визначено, що перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Однак, позивачем не надано товарно-транспортних накладних, необхідність складення яких передбачено Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Відтак, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази відвантаження та перевезення (товарно-транспорті накладні, подорожні листи та інше) від ТОВ "Ідилія" товарів.

Також, як вбачається з наявних в матеріалах справи вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2013 року по кримінальній справі № 554/998/13-к (кримінальне провадження № 12012180040000076) по обвинуваченню ОСОБА_5, директора ТОВ "Техкомплектсервіс" у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 212, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, та ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 14 лютого 2013 року у справі № 554/998/13-к, якою було виправлено технічну описку в ухвалі Октябрського суду м. Полтави від 13 лютого 2013 року, а саме: в назві рішення слово "вирок" замінено словами "ухвала про закриття кримінального провадження", судом було встановлено, що ОСОБА_5, будучи службового особою - директором ВК ТОВ "Техкомплектсервіс", в порушення підпункту 7.2.6, пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", завідомо знаючи, що ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" будь-яких фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Ідилія" у вересні 2009 року не мало, з метою незаконного отримання права на податковий кредит та ухилення від сплати податку на додану вартість, використав первинні бухгалтерські документи з реквізитами ТОВ "Ідилія" для незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відніс його до складу у вересні 2009 року ПДВ згідно наступних податкових накладних, складених від імені ТОВ "Ідилія": № 15/09-4 від 15 вересня 2009 року, № 17/09-4 від 17 вересня 2009 року, № 18/09-4 від 18 вересня 2009 року, № 21/09-6 від 21 вересня 2009 року. В результаті вказаних дій у вересні 2009 року ОСОБА_5 умисно ухилився від сплати до бюджету податку на додану вартість на суму 292 766 грн.

Зазначеною ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 13 лютого 2013 року кримінальне провадження № 12012180040000076 по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 212, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України - закрито внаслідок акта амністії / а. с. 101-106/.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2013 року у справі № 554/998/13-к ухвалу Октябрського суду м. Полтави від 13 лютого 2013 року про закриття провадження відносно ОСОБА_5 у зв'язку з амністією залишено без змін.

Разом з тим, відповідно до висновків Верховного суду України, викладених в листі від 01 лютого 2004 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ", звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Закриття справ щодо таких осіб є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавства у напрямі пом'якшення відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше, законодавчим втіленням державного гуманізму, наданням державою людині, яка оступилась, можливості виправитися. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про правомірність дій податкового органу щодо нарахування ВК ТОВ "Техкомплектсервіс" грошових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 369 708 грн., в тому числі основний платіж - + 295 766 грн., штрафні (фінансові) санкції - 73 942 грн., відповідно до податкового повідомлення-рішення від 12 жовтня 2012 року та № 0003652310.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого за період ІІІ квартал 2009 року відбулось заниження податку на прибуток на загальну суму 390 192 грн., суд зазначає наступне.

Нормою пункту 5.1 статті 5 Закону визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат, відповідно до положень підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила податкового обліку визначені статтею 11 Закону, згідно із підпунктом 11.2.1 пункту 11.2. якої, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Зазначені норми Закону свідчить про те, що підставою для включення витрат до складу валових, є безпосередній зв'язок їх з господарською діяльністю та належне документальне оформлення відповідно до правил ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що понесення позивачем витрат в сумі 390 192 грн. у зв'язку із виконанням усних договорів з ТОВ "Ідилія" в вересні 2009 року не було. Оскільки вже було встановлено, що позивачем зазначені господарські операції не підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, не надано доказів реальності характеру операцій, доказів змін в структурі активів позивача, а, тому, податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2012 року № 0003632310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в сумі 487 740 грн. 00 коп., в тому числі основний платіж - + 390 192 грн., штрафні (фінансові) санкції - 97 548 грн., винесено податковим органом правомірно.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 12 жовтня 2012 року № 0003632310 та № 0003652310, відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Виробничо - комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплектсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 25 червня 2013 року.

Суддя Р.І. Молодецький