Постанова

від 02.07.2013 по справі 910/4521/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2013 р. Справа№ 910/4521/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Сухового В.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Коровай»

на рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2013

у справі № 910/4521/13 (суддя Балац С. В.)

за позовом Приватного підприємства «Барс»

до Публічного акціонерного товариства «Коровай»

про стягнення 126 697,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 110 468,55 грн. за поставлену за договором поставки № 04017 від 05.01.2011, але неоплачену продукцію та пені в сумі 16 229,22 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.04.2013, повний текст якого підписаний 19.04.2013, у справі № 910/4521/13 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 110 468,55 грн., в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанцій в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за умовами спірного договору товару, а відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення пені - на тому, що у спірному договорі сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені, в той час, як в силу положень законодавства пеня може бути стягнута саме в разі, якщо даний вид відповідальності передбачений договором (встановлений за згодою сторін).

Не погоджуючись з рішенням, Публічне акціонерне товариство «Коровай» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2013 по справі № 910/4521/13 та прийняти постанову, якою в позовних вимогах відмовити повністю.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Коровай» посилається на те, що з прийнятим рішення він погодитись не може з тих міркувань, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено обставини справи, що оспорюване рішення є необґрунтованим та незаконним в зв'язку з недоказовістю обстав, які мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими (п.2 ст. 104 ГПК України).

При цьому, відповідач послався на те, що суд першої інстанції всупереч приписам ст. 65 ГПК України не вчинив необхідних дій по підготовці справи до розгляду, а саме:

- на викликав представників сторін для уточнення обставин справи та не з'ясував, які матеріали може бути подано додатково, що унеможливило надання додаткових матеріалів відповідачем під час розгляду справи в суді та створило перепони для витребування їх у подальшому;

- не зобов'язав сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо), не витребував від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, не вжив заходів для ознайомлення з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження, зокрема не зобов'язав позивача надати акти звірки розрахунків;

- не проводив огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

- не вирішував питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою;

- не вирішував питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи.

Крім того, відповідач зазначив про те, що позивач в позовній заяві стверджує про факт проведення досудового врегулювання спору, а саме, про нібито отримання відповідачем 03.01.2013 за адресою: м. Київ, вул. Ялтинська 5-б претензії позивача на суму 110 468,55 грн. від 21.12.2012, в той час як 18.05.2013 відповідачем проведено зміну місцезнаходження на адресу: м. Київ, вул. Зрошувальна, 5, про що було відомо позивачу. Відповідач вважає вказані дії позивача такими, що ввели в оману суд та зробили неможливим присутність представника відповідач та надання йому можливості захищати звої законні права та інтереси при розгляді господарським судом міста Києва справи № 910/4521/13.

Відповідач в судове засідання представників не направив, про причини неявки представників не повідомив.

01.07.2013 до канцелярії суду від позивача надійшов відзив на позов, в якому позивач просить залишити рішення господарського суду міста Києва без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить розглядати апеляційну скаргу без участі представника позивача.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

05.01.2011 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір поставки № 04017 (далі Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідача упаковку, а саме пластикову упаковку для тортів, висічку картонну для тортів (далі Товар), кількість, ціна, вартість якого погоджені у письмових замовленнях, а позивач - прийняти та оплатити Товар згідно видаткових накладних, на умовах Договору.

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що загальна сума Договору становить 1 000 000 грн.

Згідно з п. 5.1 Договору приймання Товару по кількості проводиться відповідачем під час розвантаження транспортного засобу на складі відповідача. Право власності на Товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної)ї накладної.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 136 653 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями накладної № 326 від 19.07.2011 та довіреності на отримання матеріальних цінностей № 4501 від 19.07.2011 (а.с. 15-16).

Вказаний факт відповідачем не заперечується.

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки за Товар проводяться шляхом безготівкового розрахунку в національній валюті.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що оплата по поставлений Товар проводиться відповідачем з відстрочкою 15 календарних днів від дати отримання Товару, згідно з наданим позивачем рахунком та товаросупровідними документами.

Матеріали справи не містять заперечень відповідача проти оплати Товару, пов'язаних з неотриманням ним від позивача рахунку або товаросупровідних документів.

Отриманий від позивача Товар відповідач оплатив частково - станом на 30.11.2012 заборгованість відповідача перед позивачем дорівнює 110 468,55 грн., що відповідачем не заперечується та підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.11.2012 між відповідачем та позивачем, копію якого додано позивачем до позовної заяви (а.с.18).

В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем позивачу боргу за отриманий від останнього Товар повністю чи частково станом на дату ос пореного рішення.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що товар на суму 110 468,55 грн. залишився відповідачем не оплаченим.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 627 УК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором Товару на суму 110 468,55 грн., тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення основного боргу на зазначену суму. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача товар, мав вжити заходів для виконання свого зобов'язання по його оплаті, оскільки такий товар не були позивачем відповідачу подарований, і відповідач мав певні обов'язки перед постачальником товару.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 16 229,22 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, якщо наслідки порушення зобов'язання не встановлені законом, вони встановлюються за домовленістю сторін і обов'язково у письмовому вигляді.

Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідно до п. 6.5 Договору за порушення строків оплати за поставлений Товар відповідач має сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, проте в тексті спірного Договору відсутній пункт 6.5.

Сторонами у Договорі взагалі не передбачена відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений Товар.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 16 229,22 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на те, що суд першої інстанції всупереч приписам ст. 65 ГПК України не вчинив необхідних дій по підготовці справи до розгляду, слід зазначити, що дії, на невчинення судом першої інстанції яких посилається відповідач в апеляційній скарзі, вчиняються господарським судом в необхідних випадках з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору.

При цьому, в яких випадках і які саме дії слід вчинити, вирішує суд виходячи з конкретних обставин справи, ступеня підготовленості матеріалів самими сторонами, а також тих клопотань, що подані позивачем разом із позовною заявою.

Враховуючи зміст позовних вимог, наявні в матеріалах справи документальні докази, те, що спір вирішено судом першої інстанції правильно і своєчасно, колегія суддів не вбачає необхідності у вчиненні судом першої інстанції перелічених відповідачем в апеляційній скарзі дій.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено обставини справи, що оспорюване рішення є необґрунтованим та незаконним в зв'язку з недоказовістю обстав, які мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, оскільки суд не вчинив передбачених ст. 65 ГПК України дій, до уваги колегією суддів не приймаються як безпідставні.

Щодо посилань відповідача на те, що позивач, направивши претензію відповідачу на адресу: м. Київ, вул. Ялтинська, 5-б, а не на адресу: м. Київ, вул. Зрошувальна, 5, к. 204, зробив неможливим присутність представника відповідача при розгляді цієї справи судом першої інстанції та не надав відповідачу можливості захищати свої законні права та інтереси, слід зазначити, що ухвалу суду про порушення провадження у справі № 910/4521/13 від 14.03.2013 судом направлено відповідачу саме за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 5, що дана ухвала отримана відповідачем 22.03.2013, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення (а.с. 3), а отже, відповідач був обізнаним про розгляд судом першої інстанції даної справи, і враховуючи, що судове засідання призначено на 15.04.2013, мав достатньо часу для надання відзиву на позов або будь-яких заперечень щодо позовних вимог, правом на що він не скористався.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, можливість судового захисту законного права позивача не може бути поставлена в залежність від наявності чи відсутності факту звернення його в порядку досудового врегулювання спору до відповідача з вимогою сплатити борг, а відтак, ці обставини не впливають на вирішення спору сторін по суті і до уваги колегією суддів не приймаються.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Коровай» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2013 у справі № 910/4521/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Публічне акціонерне товариство «Коровай».

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Коровай» на рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2013 у справі № 910/4521/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2013 у справі № 910/4521/13 залишити без змін.

3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4521/13.

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Сітайло Л.Г.

Суховий В.Г.