Рішення

від 12.12.2006 по справі 11/401-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/401-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2006 р.                                                            Справа № 11/401-06

вх. № 11664/4-11

Суддя господарського суду Черленяк М.І. 

при секретарі судового засідання Хорунжа Є.В.

за участю представників сторін:

позивача - Злобіна О.О.

першого відповідача - Спольник Є.О.

другого відповідача - не з"явився    

розглянувши справу за позовом ВАТ "Південспецатоменергомонтаж", м. Харків  

до  ЗАТ "Південтрансбуд" м. Харків (перший відповідач), ЗАТ "Харківтрансбуд" (другий відповідач)  

про визнання недійсною угоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою про визнання недійсним договору обміну квартир від 16.03.1992 року укладеного між трестом „Південспецатоменергомонтаж” та Харківським спеціалізованим трестом транспортного будівництва „Південтрансбуд”.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує невідповідністю даного договору законодавству, чинному на момент укладення цього договору, а саме: укладенням договору суб'єктом, який не мав правових підстав для відчуження державного майна, недодержання обов'язкової нотаріальної форми договору, відсутність предмету договору, як індивідуально визначеного майна.

Відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому він позов не визнає та просить суд замінити його належним відповідачем, оскільки стороною за договором виступає Харківський спеціалізований трест транспортного будівництва „Південтрансбуд”, правонаступником якого є ЗАТ „Харківтрансбуд”, а не ЗАТ „Південтрансбуд”.    

Позивач надав клопотання щодо залучення до участі у справі як другого відповідача ЗАТ „Харківтрансбуд”. В обґрунтування клопотання позивачем надано до суду наказ треста „Південтрансбуд” від 29 грудня 1992 року про реорганізацію тресту „Південтрансбуд” та створення спеціалізованого підприємства транспортного будівництва „Харківтрансбуд” та виробничого об'єднання „Південтрансбуд”.

Суд, дослідивши матеріали справи та надане клопотання, дійшов висновку про наявність правових підстав для залучення до участі у справі другого відповідача – ЗАТ „Харківтрансбуд”.

Другий відповідач відзиву на позовну заяву не надав, в судове засідання представника не направив, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, в зв'язку з чим суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 ГПК України.

Сторони в судовому засіданні звернулися з клопотанням про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, правам і охоронюваним інтересам сторін, приймається та підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд встановив, що 16 березня 1992 року між трестом „Південспецатоменергомонтаж” та Харківським спеціалізованим трестом транспортного будівництва „Південтрансбуд”, правонаступником якого є другий відповідач по справі було укладено договір обміну квартир б/н (спірний договір). Відповідно до умов спірного договору трест „Південспецатоменергомонтаж” надає  в 1992 році Харківському спеціалізованому тресту транспортного будівництва „Південтрансбуд” 10 квартир, а останній повертає першому 10 квартир в житловому будинку по вул. Харківських Дивізій в 1993 році. Договір нотаріально не посвідчений.   

Дослідивши умови спірного договору, суд дійшов висновку, що він не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент його укладення.

Відповідно до статей 241 та 242 Цивільного кодексу УРСР до спірного договору повинні були застосовуватися ті ж правила, що й до договору купівлі-продажу.

Згідно із Статутом Харківського спеціалізованого тресту транспортного будівництва „Південтрансбуд” засновником цього тресту, є Фонд державного майна України. Трест „Південтрансбуд” є державним підприємством, власником даного підприємства є Держава Україна. Статутом Тресту не передбачено право керуючого трестом самостійно розпоряджатися майном, яке належить тресту на праві повного господарського відання.

Відповідно до статті 225 Цивільного кодексу УРСР право продажу майна належить власникові. Таким чином, суд приходить до висновку, що договір про обмін квартир було укладено суб'єктом, який не мав повноважень на відчуження державного майна.

Статтею 242 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін. Із змісту договірних відносин сторін вбачається, що інші правила встановлені не були, тому суд вважає обґрунтованим посилання позивача на необхідність нотаріального посвідчення договору про обмін квартир.

Стаття 35 Закону України „Про державний нотаріат України”, чинного на момент укладення спірного договору, визначає при посвідченні нотаріусом договору відчуження недобудованого нерухомого майна обов'язкову наявність рішення виконавчого комітету районної, міської, селищної Ради народних депутатів на відчуження.

Згідно статті 66 „Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР” № 45/5 від 31.10.1975 при посвідченні договору про відчуження жилого будинку (частини будинку), не закінченого будівництвом, державний нотаріус перевіряє ті ж обставини і вимагає ті ж документи, що й при відчуженні будинків, закінчених будівництвом, крім довідки-характеристики бюро технічної інвентаризації. Отже, виходячи з норм передбачених Інструкцією, договір міни підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, відповідно до статті 47 Цивільного кодексу УРСР договір про обмін квартир є недійсним в зв'язку з недодержанням передбаченої законом нотаріальної форми вчинення угоди, а позовні вимоги позивача обґрунтованими.

Однак, позов подано за межами строків позовної давності, оскільки відповідно до статті 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Право позивача на подання даного позову існувало до 16 березня 1995 року, яким позивач своєчасно не скористався. Позивачем також не було подано клопотання про відновлення строку позовної давності. Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог до другого відповідача слід відмовити на підставі пропущення позивачем строку позовної давності. Оскільки позивач заявив позовні вимоги до першого відповідача безпідставно, суд  також відмовляє в задоволенні позову до першого відповідача.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України у разі відмови в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 43, 47-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову до першого відповідача відмовити.

В задоволені позову до другого відповідача відмовити.

Суддя                                                                                            Черленяк М.І.

Справа 11/401-06